11. 12. 2020: Мілан ҐАЙ: Розход, Зима, Корчмо деревяна (Стихы)

Мілан ҐАЙ

Розход

Так уж ся розпала
сынови родина,
а на нїм остала
превелика вина.
Не помогли просьбы,
нарїкы, плаканя,
бо з розуму зышла
невіста-глупаня!

Єй не інтересує
розбита родина,
без нянька остане
маленька дїтина.

Требало бы ся їй 
над тым задумати,
а не на роскошы 
свої позерати!

Камраткы радять
выжыєш без нёго,
а такых як є він
сто найдеш за нёго.

Не знаш одпустити
моє заваганя, 
і лем цїлу вину
приписує на ня.

Што то за повага 
в голові темнота,
кедь так без причіны
втїкне із жывота?

Та нашто ся потім
она выдавала?
Од першых проблемів
такой зутїкала.

Требало Тї о тім
уж скірше думати, 
не іти до встягу – 
ся не выдавати!

Не знаш одпустити
моє заваганя,
але чом так было
то не звідаш ся ня?

Ты тыж повиности
свої не повнила,
роботу, порядок 
дома не любила!

У жывотї можеш
тыж хыбу зробити,
і єден другому 
знати одпустити.

Остав я з надїёв
сам дома чекати, 
о дївку і жену
далше боёвати.

Зима

Забілїла днеськаль
і наша долина,
бо на ню упала
снїгова перина.

Застелила лїсы
лукы доокола,
дорогу до села
поораны поля.

По довгы місяцї
буде пановати,
нас снїгом морозом
буде частовати.

Корчмо деревяна 

Корчмо деревяна,
корчмо наша стара,
сидить в нїй пиячок
од скорого рана.

Што бы робив дома
кедь ту пити може,
вітцёви, матери
в нічім не поможе.

Не сурить на нёго
нияка робота,
лем погар підняти 
із стола до рота.

Потім долов гарлом
файнї го загріє,
по часї му розум 
з того подурнїє.

(З приправлёваной книжкы Мілана Ґая – Правдива выповідь.)