11. 4. 2018: 225 років од народжіня пряшівского єпіскопа і возродного діятеля
10-го апріля 2018 минуло 225 років як народив ся пряшівскый ґрекокатолицькый єпіскоп і русиньскый возродный діятель Осиф Ґаґанець. Быв другым пряшівскым єпіскопом по Ґриґоріёви Тарковічови і остро выступав проти мадярізації Русинів.
Жывот і церьковне діятельство
Владыка Осиф Ґаґанець народив ся 10-го апріля 1793-го року у Вышнїм Тварожцї, русиньскім селї коло Бардеёва. На ґімназіалны штудії абсолвовав у містах Шаторальяугей і Левоча. Штудіюм філозофії абсолвовав у Великоварадинї (Орадеа), теолоґію закінчів у Тырнаві. Перед рукоположінём оженив ся з Аннов Ковалицьков, дївков ґрекокатолицького священика. Рукоположеный быв у Великоварадинї 8-го марца 1817-го року.
Ёго першов парохіёв были Руськы Пекляны, коло Пряшова. Служыв там в роках 1817 – 1820. Од 1820-го до 1928-го року служыв на парохії Вісло в Боршодьскім деканатї. У 1823-ім роцї быв выменованый за віцедекана Боршодьского деканату, у 1827-ім роцї за декана. В роках 1828 – 1835 быв на парохії в Геёкерестурї. Кедь му у 1835-ім роцї умерла жена, єпіскоп Ґриґорій Тарковіч выменовав го за асесора єпіскопской конзісторії, чім зачала ся ёго довгодоба служба в рамках єпіскопской курії. 3-го децембра того самого року цісарь Фердінанд І. выменова го за каноника-кустода Пряшівской капітулы, о два рокы пізнїше став секретарём пряшівского єпіскопа Тарковіча.
По смерти єпіскопа Тарковіча (16-ый януар 1841-го р.), котрому вже перед тым помагав з адміністраціёв єпархії, быв выбраный за капітулного вікаря і выконовав дочасно справованя єпіскопства. Фердінанд І. го 13-го юла 1842-го року выменовав за пряшівского єпіскопа і запроновав то Святїшому престолу в Римі на потверджіня. Папа римскый Ґриґорій XVI. Ґаґанця канонічно потвердив 30-го януара 1843-го року, за єпіскопа быв потім рукоположеный 25-го юна того самого року в цісарьскій капліцї у Відню, за участи кралёвной Кароліны. Головным святителём быв мукачовскый єпіскоп Василь Поповіч.
Ґаґанець докінчів формованя Пряшівской єпархії і заслужыв ся о розвиток того єпіскопства. Постарав ся о орґанізачну стабіліту, соціалне забезпечіня і душпастырську єдность. Зреконштруовав і добудовав єпіскопску резіденцію і приспособив катедралный храм восточному обряду. Выдав порядок богослужінь, котрым ся мала рядити цїла єпархія. У 1848-ім роцї скликав до Пряшова цїлоєпархіялный сінод духовенства. Анґажовав ся коло выникнутя церьковных обществ.
За богату і заслужну роботу быв оцїненый цісарём. У 1854-ім роцї му быв удїленый Орден Франтїшка Йосифа І. В роцї 1868 быв выменованый за тайного цісарьского радника і пaпом Піом ІХ. за римского рыцаря і асістента Soli Pontifici.
На челї Пряшівской єпархії быв Осиф Ґаґанець 33 років. Высвятив двох мукачовскых єпіскопів – Штефана Панковіча і Іоанна Пастелія, двох кошыцькых римокатолицькых єпіскопів і 237 священиків. Вмер по короткій хворотї 22-го децембра 1875 року у віці 82 років. На пряшівскім містькім цінтерї, кідьже сам не хотїв быти похованый в кріптї під катедралным храмом, го поховав мукачовскый єпіскоп Іоанн Пастелій.
Народный діятель
Осиф Ґаґанець не быв лем церьковным діятелём, але і возродным. Остро выступав проти мадярізації русиньского населїня, підтримовав Александра Духновіча в ёго будительскім діяльстві.
Почас револуції в роках 1848 аж 1849 Ґаґанець підтримовав Адолфа Добряньского і ёго ґрупу в намагах забезпечіти народны права Русинам у сполупраці з Габсбурзьков дінастіёв. На око сполупрацовав із мадярьскыма урядами, но реално не выконовав наряджіня револучной влады, повязаны з грозьбов інтервенцій російского войска, навспак, давав австрійскій і російскій командатурї в Галичі інформації о воєньскых справах „повстанцїв“.
Про саботаж быв докінця покликаный кінцём мая 1849-го року до Дебреціна, де в тім часї мала свій центер мадярьска влада. Но владных урядників знав оциґанити і выарґументовати своє несміле справованя. По тім, што была револуція поражена, брав участь на приготовлїню русиньской делеґації, котра мала передати у Відню цісарёви меморандум із пожадавками русиньского народа.
В роцї 1863 быв сполуоснователём Матіцї словацькой, єднако як і Адолф Добряньскый. Быв єдным із ініціаторів заснованя літературного общества під назвов Литературное заведение Пряшевское, стояв коло выникнутя културно-освітнёго Общества св. Іоана Хрестителя, коло котрого выникнув у 1865-ім роцї штудентьскый інтернат – Алумнеум, про выхову бідной ґрекокатолицькой середнёшкольской молодежи. Ґаґанець єднако як Добряньскый быв за сполупрацу Русинів і Словаків.
У 1997-ім роцї была в ёго роднім селї одкрыта памятна табла з русиньскым текстом.
Оброблено за помочі такых матеріалів: Jaroslav Coranič: Jozef Gaganec (1793 – 1875); Ivan Pop: Podkarpatská Rus – osobnosti její historie, vědy a kultury; Павел Роберт Маґочій і кол.: Енциклопедія історії та культури карпатських русинів.
П. М.
