11. 4. 2025: Мілан ҐАЙ: Іван дома (Урывок із прозы, 1. часть)

Мілан Ґай

Іван дома

(Урывок із прозы, 1. часть)

Дома Іван не нашов никого. Де лем суть родічі, подумав. Наісто іщі даґде на поли або коло сяговины. Выбрав ключі із скрышы, де їх обычайно ховали і вышов до дому. Вкрочів до коморы,  де было приємно і холодно. На земли быв рекес пива, дві фляшкы вина і даяка палїнка. На столї „занюхав‟ свіжо печены закускы.  Не вытримав покушіню, жебы дакотрый не покoштовав.

Зачув рычаня коровы Ягоды, котра ознамлёвала свій приход із поля. Вышов на двір отворив капуру а она шувнї пішла перед дверї стайнї, де остала стояти. Отворив дверї стайнї і увязав єй ку жолобу. Было видно, же была добрї напасена, бо мала повны бокы.

Тївко што вышов із стайнї, до двору уж приходила мама із вопросом ці корова дома, бо треба єй буде подоїти. 

„Отець іщі докінчує сяговину, а я пішла скорше, бо дома іщі на ня чекать робота.‟ Такой забрала дійник* і пішла подоїти корову. Іван собі сїв на сонцём выгрїты сходы і чекав на маму. Надоєне молоко, як фурт, порозливала до дзбанків і одложыла до півнїцї, де было няйхолоднїше.

„Будеш дашто їсти,‟ попросила ся мама?

„Дякую, не буду. Зашли сьме ай з камаратами на пиво, бо барз горячо. Іду до своёй ізбы послухати радіё.‟

„Та то ани не почекаш на вітця?‟

„Буду лежати і слухати, а коли прийде, то за ним выйду. Коло пів девятой вечур бы мав прийти Мартін од влаку та го піду почекати.‟

Ай коли на ёго ізбі были поотворяны облакы, было іщі дость тепло. Лем так лежав а по часї у тихых тактох музикы зачув із двора нянькову бісїду. Стану, подумав і піду ся із ним звітати. Вышов на двір а під боїском на лавочцї у холодку сидїв нянько і курив. Мав отворене фляшкове пиво.

„Та вітай дома, як было у роботї? Што маш нове?‟

„Дякую, вшытко впорядку, помалы сі звыкам. А вы як ту дома?‟

„Но як... Роботы фурт повыше головы дома, на поли і у лїсї. Помалы будеме мати долуплену сяговину. Минуле пришли гораре* на контролю і были спокійны, же план додавкы буде сповненый скорше, та може пришмарять даяку корунку навеце. Робота ся перенесе до школок  і на паньскы поляны. Трава наросла велика та буде треба накосити, насушыти і позвожати сїно коням і звірятам на зиму. Жены у лїсных школках верьх Ріпного або у Кобылові мають дость роботы по цїлый рік.

___________________________________________________________________________

• дійник – надоба на доїня молока
• горар – лїсник

 

Стромиків на залїснёваня ту мають невроком. Того року были заложены новы загоны. До другой яри выроснуть, а потім буде їх треба высаджовати по лїсах, де была тяжба, жебы нагородити стары вытяжены стромы.‟

Бісїду обидвох коло своёй роботы зачула і ёго мамка, котра пришла і сїла ку ним під боїско.

„Маш правду повіла, по школках треба полоти і выжынати траву із загонїв, жебы стромикы лїпше росли. Горар споминав, же буде треба пооправовати дражкы, мостикы  через потїчкы, вычістити студникы, оправити лавкы коло них, жебы было де одпочінути. Вшытко бы то мало быти пороблено до осїннёй єленёй руї, бо будуть полёвачкы. Также роботы будеш мати із конями і возом ай ты,‟ обернула ся на нанька.

Сонце уж зашло, добрї ся їм сидїло і бісїдовало у холодку.

„Завтра будеме мати дость роботы дома, бо на недїлю кермеш та буде треба вшытко приправити і наварити.‟

 

Іван скоро забыв, же му треба піти за Мартіном, котрый тыж прийде із роботы. З маминой бісїды похопив, што а як то буде дома завтра. Не буде може часу зайти до Фалковець за камаратками і закликати їх на забаву.

„Піду за Мартіном на кус бісїды, як было у роботї.‟

Він уж сидїв у корчмі із Штефаном і Володём і попивали пиво. За далшым столом за великого глуку хлопи грали картову гру фаєр.

Як збачіли Івана, Штефан такой попросив од качмарькы пиво. Бісїдовали уж лем курто, бо требало рано ставати за повинностями. Кермеш, котрый мав быти у недїлю, платив про каждого, также роботы дома буде „габадєйˮ.

Мартін ся догваряв з Іваном, же коли їм выйде часу, та може скочать ай на кус бісїды  до Фалковець. По догодї за куртый час уж каждый із них крачав домів.

Рано того было на порядку велё. Приправы по цїлый день, а фурт іщі дашто требало доладжовати. Вечур коло восьмой годины Іван уж чекав на Мартіна. Тот пришов, як было добісїдовано. Ходили по Фалківцях горї-долов, но камараток ниґде. Догодли ся, же іщі підуть моторков по селї, а кедь їх ниґде не стрїтять, аж потім підуть за нима. Мали щастя. Стрїтили Мілку. По куртїй бісїдї Іван быв спокійный, бо обидвоє зроблять вшытко про тото, жебы завтра на забаву закликали ай Марьку. Не бісїдовали довго, бо Мілцї требало піти домів, зато єй не стримовали. Обоє сїли на моторку і побрали ся домів. Іван, коли сидїв за Мартіном, повів му до уха: „Но та так скоро іщі сьме то николи не вырїшыли, як днесь. Думам собі, же завтра прийдуть, кедь то споминала Мілка.

„То собі пиш, вірю, же то вырїшыть.‟

Дома у селї, уж довго не вели бісїды. По куртім часї пішли домів, бо рано требало ставати до церькви. Одпустова лїтурґія была лем раз за рік, але зато о дашто довша.

Прийде копа людей, а они там не можуть хыбовати. Може будуть нести заставы, як буде обхід коло церькви, або дашто друге. Так ай было. На лїтурґії парібци стояли на єднїй старнї, а дївкы на другій. Людей было невроком. Повна церьков і наоколо церькви. Были вакації, также было ту велё ай тых, што скоро по цїлый рік їх у селї не было видно, але теперь на кермеш поприходили.

По літурґії каждый хотїв закликати і „хопити“ про себе чім веце гостїв, котры бы мали быти на кермеші у ёго домі. Так ай до Іванового дому пришла даяка родина. Была ту нянькова близка родина із сусїднёго села Букова. Мама ту мала свою сестру із своїм чоловіком Петром з Хвоёва. Быв то добрый і приємный чоловік а Іван барз ёго любив слухати, коли бісїдовав свої пригоды з дїтиньства або з войновых часів. Головно ёго фасціновала незвычайна торгава бісїда з выразами і натяками на тото, што было основне. Біле волося на голові было знаком старобы і скушености із ёго жывота.

Іван помагав мамі приправлёвати стіл і поприношати што было потребне. Погощіня переходило добрї і приходив вечур. Де ту у близкых сусїдів было чути спів. Тадь то бы ани не быв кермеш без співу. Тота річ ся слїдовала, же у кого гостї будуть першы співати, там ся палінкы не шанує.

Капела уж была у салї а Іван пішов попозерати, як то там буде вызерати. Такой собі у кутї коло сцены заїднав два столы близко себе, жебы были по руцї на вечур. Думав так.

Прийдуть камараткы, но а може іщі даякы знамы, та акурат будуть два столы дость.

Орґанїзаторе дали два столы докопы і выложыли на них ознамы РЕЗЕРВОВАНО. Іван пішов спокійный домів повный очекаваня, як то вшытко вечур допаде.

Гостина дома помалы кінчіла а попідпиваны гостї ся помалы розходили ку влаку, бо автобус у недїлю не ходив. Ку влаку то было кус далше а гостям „підкрїпленым“ палїнков требало завчасу піти, жебы стигали. Іван іщі ся стигнув із дакотрыма з них розлучіти і пішов ся вырихтовати на забаву.

Перед одходом поздравив родічів і пішов до салы, де уж было чути грати музикантів.

Перед културным домом стрїтив Мартіна і Штефана. Поставали ту ай другы парібци і дївчата з іншых сіл, котры іщі не были пересвідчены, ці остануть ту на забаву, або підуть даґде інде.

„Та што, Пішто?‟ ословив фаміліярнї Іван Штефана.

„Але позерам на зоставу, якы „загранічны кочкы‟ ту днесь будеме мати.‟

Вєдно пішли заплатити вступне, прикупили томболу і пішли до салы сїсти на

зарезервованы місця.

Музика акурат перестала грати та холем могли у тихости побісїдовати. Сала ся помалы зачала наповняти женачами, котры приходили у векшых ґрупах і сїдали поза столы.

Даґде мали споєны ай по три, тїлько велё їх было із єдной родины.

Іван фурт одбігав перед салу ці аґде не збачіть знамы дївчата. Дарьмо позерав до тмы, ёго знамы не приходили. Думав на то, же може прийдуть далшым влаком коло пів девятой вечур.

Ани не збачів, уж коло нёго стояв Мартін.

„Та не є нашых дївчат а так нам обіцяли. Хто знать, де ся стала хыба.‟

Не знав ани што мать одповісти. Позерав на драгу, по котрій ся приближовало даяке авто, котре заставило поблизко културного дому, де была забава. Не хотїв вірити властным очам, коли збачів із авта выступлёвати Мілку, Надю і Марьку а іщі ай даякого хлопця, котрый стояв поблизко Марькы. Вєдно остали стояти коло авта  а тот хлопець дашто бісїдов із шофером, бо указовав руками. Авто одышло а они обидвоми такой были коло них. Іванови заіграло серце, же Марька деська ту буде на забаві.

Не знав собі але высвітлити, хто є тот хлопець, што ся стримує поблизко нёй.

„Так агойте, агойте і вітайте,‟ звітали ся з нима.

„Но та подьте далше, бо уж дость пізниме.‟

Іван заостав позадї, бо го жерла думка, же із кым то лем ту пришла Марька? Зато ся позвідовав Мілкы, котра была ёго „права рука‟, хто є тот хлопець?

„Не май страх, то є єй брат, котрый пішов з нами, жебы сьме могли ту быти чім довше.‟

„Конечнї мі упав тяжкый камінь із серця, бо я собі думав, же то є єй даякый нападник.‟

Хлопцї заплатили за дївкы вступне і позвали їх, жебы собі пішли посїдати де мали зарезервовано місце. Спочатку лем позерали під дверями, але потім пішли вшыткы вєдно днука до салы і посїдали за столы. Мартін збачів на сельскых бабах, котры сидїли на лавках як „порота‟, же собі штоська зачали бісїдовати, коли спровадили дївчата ку столам. Тадь то бы ани не была забава, кебы там хыбовала сельска бабска порота. О чім бы потім вели по цїлых днях бісїды. Же тот, або тота ішла з тым вонка, же там або там вєдно стояли і т. д.

Дївчата посїдали за столы вєдно близко себе а опротив них они трёми. Мілка зачала:

„Довольте мі представити вам нашого братранця і Марькиного брата Ярослава.

„Ёму подякуйте, же попросив маму, жебы сьме могли остати ту днеськаль довше.‟

Іван із Мартіном ся потім із ним зознамили і подали собі рукы на знак доброго приятельства.

Музиканте зачали брати до рук музичны інштрументы, жебы заграли далше коло. Іван хотїв до танцю вызвати Марьку, але даяк барз мало людей у тім часї у салї танцёвало та ся ганьбила, же будуть там самы а каждый буде лем на них позерати. Вырїшыли тогды, же почекають, коли їх там буде веце. Музика скінчіла першу співанку, але танечный паркет остав вольный і на далше. Друга співанка была модерна, Мартін запропоновав, же теперь є приязна хвіля на сполочный танець. Став і вызвав до танця Мілку.

„Та ставайте ай вы остатнї‟ закрічала. Іван закликав Марьку а Надя остала братранцёви Яркови. Розоставили ся до кола і стали танцёвати. По часї зачали ставати споза столів далшы танечници старшы і молодшы а за куртый час быв танечный паркет заповненый.

Іван лем чекав яка співанка буде далша, бо по загріваючім колї бы привітав даяку таку, жебы міг до себе файно притулити Марьку. Але ай далша співанка была модерна так, же лем кедь дакус почас танцю перешмарили по пару слов.

Конечнї полька. Певно хопив Марьку і уж єй вів салов доокола аж го просила, жебы помалше точів, бо ся їй крутить у голові. За нима їх такой слїдовав Мартін із Мілков а Ярко з Надёв. Іван утїкав а Мартін го фурт перенаслїдовав. Конечнї ся загрїли на справну „танечну теплоту.‟ Заверечна співанка кола быв чардаш, на котрый споза столїв поставали ай остатнї танечници, головно женачі. Іван хопив Марьку і давай го до кручіня. Она іщі не знала так добрї танцёвати, зато ся ку нїй приспособлёвав. Почас танцю їй высвітлёвав а коли зробила хыбу, або ся змылила кроком, то такой єй оправив. Збачів, же ся розїдать, але він єй утїшовав, же то є впорядку і єй то научіть.

Конечнї прозвучали послїднї такты чардашу і загріваце коло співанок скончіло. Хлопцї выпровадили дївчата за стїл, але такой вырїшыли, же підуть вонка перед салу на свіжый воздух, бо чардаш їх файно загрів. Вышли тогды вонка, стояли у кругу і бісїдовали. Мартін ся позвідовав, же хто што буде пити.

„Та возьмеме ку столу даяке вино і малиновкы про каждого,‟ доповнив го Іван.

„Та подь нам помочі ай ты, Ярку.‟

Вєдно пішли до корчмы по малиновкы, вино і даякы салваторкы. Дївчатам повіли, жебы за нима пришли до салы. Іщі ани порядно не посїдали, уж і дївкы были коло стола. Іван поналивав так по пів погара вина а решта подоливав салваторков і розробленый стрік поступно подавав каждому.

„Так выпийме на звітаня, на добру наладу і забаву – наздравя!‟ На здравя і почеркали погарами.

Забава продовжовала і вшыткы вєдно мали добру наладу. Іван уж сидїв коло Марькы а Мартін по єднїй странї мав Мілку а по другій Надю. Помалы приходила північ а музиканте по одогратім колї выголосили: „Вечеряˮ. Тото значіло, же підуть даґде повечеряти, дашто поїсти. Іван повів, же вшыткых позывать до себе на вечерю. Сама перша запротестовала Марька.

„Та што єсь, де там підеме до вас.‟

„Но а чом бы нї?‟

„Дома лем нянько і мама, ай тоты уж сплять, не дав ся одбити. Поставали споза столїв і побрали ся до Івана. Потихы приходили до двору. Іван пішов через главный вход, жебы отворив дверї у північных просторах, котры были успособены на бываня. Попросив Марьку, жебы му пішла помочі принести дашто із півнїцї закусити на стїл.

„Та чом я?‟ стало їй то чуднї.

„Но та може раз ту і ты будеш ґаздыня,‟ іронічно припомянула Мілка і придала ся, же піде і она помочі.

Нашов ай фляшку недопитого вина, котре забрав на стіл. Солодкы закускы были уж на столї. Была ту миска бандуркового шалату і напечены різкы. Попросив дївчата, жебы набрали до танїра і понесли на стіл. Коло стола не было місця про вшыткых, бо было мало стілцїв. Зато дакотры сидїли на близкім диванї.

„Наберайте собі і прошу заїчте, але само перше поналивам, жебы сьме выпили.  

Дївчата собі просили лем по пів різкы, же тото їм буде дость.

Посидїли, поїли, побісїдовали і помалы поставали, жебы піти знова до салы. Іван попросив Марьку, жебы го почекала покы позаперать і потім підуть вєдно. Остала і чекала на нёго, але він ся даяк барз не понагляв. Робив то нароком, жебы міг остати із нёв сам. Остатнї уж были далше у тмі і было чути лем їх бісїду і крокы.

Пришов ку Марьцї, хопив около пасу і притулив до себе. Поступно ёго рукы ішли высше і высше аж ку єй раменам, шыї і чім далше єй тулив веце до себе. Притулив своє лице ку єй лицю і свої ґамбы на єй і горячім поцїлунком єй поцїловав, аж му заіграло коло серця. Ани она не протестовала і за курто повіла: „Подьме за остатнїма, жебы бабы не вели бісїды, же сьме не пришли вєдно.‟

„Та ты іщі думаш, же они там будуть?‟

„Хто знать,‟ повіла неісто.

Вєдно приходили ай музиканте. Іван попозерав по лавках, на котрых сідїли бабы, але ани єдной уж там не было. Привів тогды Марьку за стїл і присів собі поблизко нєй. За куртый час музиканте зачали грати і вшыткы пішли танцёвати. Цїле коло грали помалы співанкы а по двох співанках выголосили чоколадовый танець.То значіло, же каждый танечник мать купити своїй танечнічцї чоколаду. Так зробив ай Іван, зашто му Марька подяковала. Засунула чоколаду до ёго кешенї і вєдно стулены до себе, помалы танцёвали. Тулив єй до себе аж зацітив єй тверды і молоды грудї на своїх, што го в думках іщі веце гецовало. По сконченїм колї посїдали коло себе вєдно, порозливали вино до погарів і повыпивали.

Орґанїзаторе выголосили, же ся буде лосовати томбола. Вшыткы нетерпезливо чекали на вылосованя, але зазрак ся не став.

Надя дашто пошепкала сестрї, што такой збачів быстрый Мартін і упозорнив їх припомінков, же у сполочности ся не шепкать!  

„Якы мате тайности, повічте то і нам?‟

„То не тайности, але помалы нам буде треба піти ай домів, бо дораз уж по нас прийде автом Марькин старшый брат.

„Та ты іщі маш далшого брата?‟ попросив ся Марькы Іван.

„Та правда, мам ащі ай сестру, котра є няйстарша а я єм няймолодша.‟

„Та то єм ани не знав.‟

„Та кедь ты ся мене на тото не просив.‟

„Маш правду, а было коли? В першім рядї мене інтересовала лем ты, а аж потім остаток.‟

„Коло пів третёй бы мав прийти брат та будеме мусити піти домів.‟

„А кілько теперь годин,‟ і попозерав на годинку, котра указовала три ферталї на єдну.

„Тадь то уж нам велё часу не оставать, так година а пів.‟

Ку їх столу пришов ай Штефан, котрый сидїв опротив на другій странї, де співали хлопцї і дївчата.

„Та кого там мате за столом,‟ попросив ся Мартін.

„Але Володя там „притягнувˮ даякы сестры, нашого священика із камаратками з пуйдяків. А суть там ай камаратя із сусїднёго села Іван і Тонё, і даякы дївчата од них.

„А як ся ту бавите вы?‟

„Цалком добрї, налада добра, уйде то.‟

„Може потім прийдеме за вами, бо нашы камараткы коло пів третёй підуть домів.‟

„Та прийдьте дакус,‟ одповів Штефан і пішов ку своёму столу.

Іван шпекуловав, як бы пішов із Марьков вонка, жебы могли вєдно постояти,  побісїдовати і файнї выстискати, але она была против тому. Може бы ай она была рада, але думка на то, што бы собі о нїй подумали єй сестернїцї а може ай брат Ярко, казала жебы лем остали.

Як істо Іван за нёв у няйблизшім часї прийде, та собі то вынагородять. Ани він із того не робив даяке чудо і не быв пересвідченый о тім, жебы за кажду цїну было по ёго.

Час утїкав а пів третя година ся помалы приближовала. Іщі пару сполочных танцїв і надыйде час розлучкы. Іван у послїднїм колї, котре было коло на пів розсвіченых світел файнї выобїмав Марьку, бо знав, же коли прийде авто, то там уж не буде годен. Час перебігнув а він ани не мав даяк час, жебы даґде были обоє самы. А тілько їй того хотїв повісти.

Сидїв близко нёй, обняав коло пасу і бісїдовали. Повідав, же завтра вечур коло семой годины прийде до них до Фалковець, жебы го чекала на дразї над церковлёв. Тілько што добісїдовали, зачали грати а Іванові было ясно, же то буде уж їх послїднє коло.

Так ай было. Іщі ани не дограли а уж на дверях на дївчата чекав Марькин старшый брат. Наскоро ся розлучіли лем так по камартськы і выпровадили дївчата вон із салы ку авту. Іван іщі стигнув пошепкати Марьцї: „Так агой, вечур.‟

Дївчата посїдали до авта, а они обидвоми остали вонка самы. На розлучку їм закывали і авто ся стратило у тмі...

 

Вышли до салы. За напротивныма столами сидїли Штефан, Володё і Тонё з Іваном із сусїднёго села і вєдно співали. Побрали із свого стола іщі даяке вино і присіли собі ку їх столу, де очівіднї панвала добра налада. Сала уж была так на пів порожня, бо дакотры селяне і черезпольны уж поодходили домів. Подакотры парібци уж были зявно попідпиваны, бо дримали за столами. Музика іщі заграла даякы кола і было по забаві.

Хлопцї посидїли, розлучіли ся з камаратами з Букова. Подопивали вино і побрали ся вшыткы вєдно домів.

 

Іван дома лягнув, але не быв годен даяк заспати, бо представа, котру мав зосновану у своїй голові, му не вышла. Думкы мав такы, же буде мочі веце быти з Марьков, але му то не вышло. Зато їй повів, же вечур прийде.

Став коло обіда а само перше нашто ся го попросила мамка, же як то мать вырїшено з роботов, бо быв дома. Тадь я днеска мам вольно, роблю аж завтра пообідї. У голові іщі чув зрана выпите вино.

„Наїч ся, є там того іщі дость з кермешу та собі дашто возмий, а по обідї бы єсь пішов ку вітцёви помочі поскладати сяговину під Гомілку. Я піду під Мочілы попозерати на загін, ці там барз не позаростало буряном.

„Добрї, мамо, піду.‟

Знав, же кедь піде за няньком а выскладать сяговину, та вечур буде мати файронт. Лем Мартіна не буде дома, бо пішов рано о пів девятой до роботы, также до Фалковець  буде мусити піти на біціґлї.

Складав такой до четвертой годины по тій горечаві. Потім іщі полупив пару шайт, покляй нянько одпочівав, принїс му холодной воды із студника і пішов домів. Мама                                        уж была тыж дома.

Шпекуловав, штобы выдумати, як бы ся достав до Фалковець. Коли ішов од нянька, то молодшы шарванцї* повідали, же ідуть ся купати на ріку Лаборець. Зато выдумав таку тактіку, же піде ся окупти ай він на біціґлї. Забалив собі пару закусків, дашто

перекусити і малиновку а мамі повів, же прийде аж вечур, бо іде ся окупати на Лаборець.

Уж коло пів семой быв на догоднутім місцї. Сів до шанцу, чекав і позерав, коли выйде Марька. Было уж на восьму, а ніч. Позерав по близкых садох ці єй даґде не зазріє, аж збачів із бочной драгы приходити дакого. Была то она. Конечнї ся дочекав. Поставив ся поздравив агой, а она му тыж так одповіла.

„Не могла єм прийти скорше, бо мама пізнїше здоїла корову а я мусила молоко однести до сестры.

„Ніч ся не стало, головно, же єсь ту, што єм барз радый.‟

„Не можу але быти довго, жебы ся не страховали дома.‟

Стояли коло драгы пін яблонёв, де кажду хвилю перебігло даяке авто.

„Подьме там кус нижше на луку до долины, де нас так не буде видно.‟

Іван забрав біціґель і попхав долов луков по высокій траві, з котрой їх ани барз не было видно. На землю до травы присьтер вітровку, сів собі і понукнув Марьцї, жебы собі сїла ай она. Сїла собі по ёго лївій странї  а Іван єй обняв руков і притулив до себе. Голову притулив ку єй личку і поцїловав.

„Но а як по забаві, як сьте дошли домів?‟

„Вшытко в порядку, нашы были спокойны, бо ай брат повів, же уж сьме были на одходї. Сесьтернїцї єм не відїла, дообіда єм спала а потім лем так коло дому у загородцї із мамов.‟

Выбрав із ташкы закускы, розбалив і вєдно їли. Ани не знала, як лежала на землї а Іван уж єй обіймав, гласкав по певных грудях і цїловав. Была ганьблива. Чув як ся їй зрыхлює пулз серця, зявно была розрушена і безсилна лежала цїла оддана Іванови.

___________________________________________________________________________

• шарванцї – молоды хлопцїска, діти

 

Він але не мав даякы умыслы, жебы заходив аж до крайности, хоць покушіня

приходило. Вірив, же і їй на нїм залежыть, коли аж ту із ним пришла. Є лем ёго а на тоты остатнї річі іщі будуть мати вєдно дость часу.

Сонечко помалы заходило а они обоє лем так лежали на хербетах у высокій траві і бісїдовали о вшыткім можнїм. До бланкітного неба выростали з высоков травов ай фіаловы дзвоночкы, котры колысав ємный вітрик. Позоровали, як высоко у небі лїтав великый сокол мышак, котрый кружыв доокола понад поля і позерав за мышами.

„А ты коли одходиш до Пряшова до роботы?‟

„Завтра рано о пів девятой влаком, бо роблю аж пообідняйшу смену.‟

„Но але мі уж бы требало помалы піти домів,‟ і зачала ставати.

„Почекай іщі кус і за куртый час підеш, стримовав єй Іван і тягав за руку, жебы собі сїла. Но але она уж не барз хотїла.

„Не стримуй ня, прошу тя, бо я лем так ту одбігла, та жебы ня мамка не глядала, де єм ся стинула.*

Зато став ай він, забрав біціґель і помалы вышли на драгу.

„В суботу будеш годна прийти ту, буду тя чекати, так як днеска, добрї?‟ 

„Увиджу што іщі до суботы буде,‟ неісто му одповіла.

Ту ся розлучіли, поцїловали і каждый пішов своїм напрямом.

 

За пів годины быв дома. Накрутив ся як дурак, але стояло то зато, бо быв із Марьков.

Мушу дати тоту моторку докопы, бо тягати на біціґлї тяжко, а на моторку буде годен забрати ай Марьку та підеме, де будеме хотїти. Вырїшыв, же у Пряшові мусить купити сучасткы, якы буде треба і дасть єй докопы.

Дома го уж привітали родічі, бо уж было дашто коло пів девятой годины вечур.

„Тадь то аж дотеперь сьте ся купали?‟ позвідовав ся ёго нянько. 

„Але де, та я іщі быв коло културного дому і у корчмі. Іду собі лячі, бо рано о семій мі буде треба стати до Пряшова.‟

Пожелав їм добру ніч і пішов до своёй ізбы. Спочатку даяк не міг заспати, бо думками іщі быв коло Марькы.

Рано было сонячне, став уж коло пятой, але то бы іщі было скоро ставати, пішов на тоалету і лягнув собі знова.

________________________________________________________________________

• стинути –  скоро, шыковно ся стратити, змізнути

 

О семій годинї го зобудила аж мама, бо здримнув.

„Іване, та ставай, бо сім годин,‟ закрічала.

Перетягнув ся у постелї і помалы став, жебы ся умыти.

„Добре рано,‟ поздравив мамцї і позвідовав ся де нянько.

„Та тот уж давно у лїсі на роботї. Піду і я лем тебе выправлю до роботы.‟

„Тадь зо мнов собі не робте статрости, мамко. Я собі уж лем дашто возьму што ту остало із кермешу.‟

„Іване, ту маш забалены різкы з хлїбом, огуркы і парадайкы. У флящатю маш іщі кус шалату та собі побаль до ташкы, бо я уж мушу втїкати до роботы.‟

Розлучіли ся а мама уж лем му одказала: „Наїдж ся, позамыкай хыжу і ідь щастливо.‟

Помалы побалив до ташкы, што му мама приправила і пішов до боїска по сучастку,  котру му треба купити на моторку. По часї ся требало побрати на влак, зато позамыкав хыжу і выбрав ся ку влаку на заставку.

Драга до Пряшова была без проблемів. Коло обіда быв на місцї. Пішов до станічной рештаврації дати собі обід а потім до роботы. Драгов го стрїтив майстер і такой му повідать: „Іване, ты днеска аж на пообідняйшу ідеш, кедь ся не мылю?‟

„Правду повідате, пане майстре. Было бы добрї, кедь бы єсь наступив такой, кедь можеш. Переболоч ся і прийдь за мнов до канцеларнї, няй тї напишу скоршый наступ до роботы, бо того маме досьть велё.‟

Із камаратами ся стрїтнув лек так летмо, коли переходив галов. Выглядав зато Янка,

жебы ся го позвідовав, ці не быв коло їх знамой.

„Вчера єм не быв, але піду днесь та побісїдую і што то ся дізнам.‟

Іван до другой годины помогав коло своёй партїї а потім пішов ку пообідняйшій. Звечера были одставены на оправу три строї, а дообіда далшы два, котры требало оправити, бо грозив выпадок у выробі, што не было припустне. Фурт мусили быти даякы заложны строї, так то просто мусило фунґовати. Іван до десятой годины вечора робив у другій партії та собі выпробовав як іде робота і другым. Коли пришов домів, остатнї уж спали, але рано му требало ставати на свою дообідняйшу смену.

Середа перебігла як каждый день, акурат Іван ай з камаратом мав таку важну поруху на строї, же ёго можности не были такы, жебы то знав оправити. Теоретічно може бы то і звладнув, але пракс му якраз хыбовала. Знав о што іде, але не знав, де мать, як ся гварить „шагнути“, або де то глядати. Но ганьба не ганьба, попросив старшого камарата, жебы му пришов помочі, бо сам собі не знать рады. Старшый скушеный сполуробітник пішов рад з Іваном і під ёго доглядом вєдно зробили оправу. Іван му лем подавав настрої. За поміч подяковав, бо знова спознав дашто нове. Кілько іщі того буде треба спознати, не мать ани лем понятя. Майстер на такы порухы придїлёвав старшого робітника ай із молодшым, жебы ся тот міг дачому підучіти. Но Іванови придїлив тыж, але не скушеного, зато то так допало, же собі не знали дати рады. Наконець была робота зроблена і машына одскушана. 

Наслїдовала обідняйша перерва, час обіду. Дакотры пішли до станічной рештаурації на обід а іншы мали дашто перекусити здому. На обідї у рештаврації ся стрїтили ай скоро вшыткы нашы пріватници. Ту Янко ознамив Іванови, же у четверь мають прийти за їх камаратков до лїтнёй загороды, бо коло пятой буде кінчіти.

Ай они ходили скоро реґуларно ту на обіды, бо дома не могли ніч таке варити. Не было ани ниякого варича, бо домашнї шпоровали, жебы не тягати електрику. Хлопцї але ай так мали із роботы пороблены швытковаричі на електрику, жебы собі могли залляти чай або кавей, але хрань Боже, жебы тото збачіли домашнї. На окламаня мали на пецку розложеный швытковаріч на певный алкогол або деревянку, на котрім як кедьбы, же переварёвали воду.

 

По сменї вєдно домів одходили Іван, Янко, Мілан і Штефан коло коляї на близке

Павловічове намістя. Ту быв великый накупный центер, де ходили накуповати потравины, котры їм были потребны домів на пріват. Дакотры зашли до зеленины купити парадайкы, або огуркы а до потравин хлїба і даякы конзервы, жебы мали што закусити на рано або ай до роботы. Пообідї барз не хотїли ходити по містї, бо было горячо а у них на пріватї в північных просторах было холодно і приємно. Переоблечены до теплаків собі полїгали на постелї і слухали потихы радіё. Подримковали, што Янко дав знати своїм харчанём.

„Не здыхайте ту, але подьме до міста на вечерю!‟

Янко ся понатяговав на постели і согласив, але же іщі кус полежыть, а потім піде. На ізбу як кедь бы сіла тма. Іван вышов на двір. Небо было закрыте густыма хмарами, але теплота воздуху была іщі высока. Пришов до ізбы і повів, же требало бы ся попонагляти на вечерю, жебы не зачав падати додж. Барз бы попадав, холем бы дакус освіжыв воздух. Акурат стигли прийти до вываровнї „AUTOMAT“,  як зачало падати. Такой за нима пришов і Янко.

„Біжу за вами, а не годем єм вас здогонити.

„Утїкаме перед доджом, жебы сьме не змокли, бо захмарено.‟

Каждый собі выбрав дашто на їдло і посїдали за стїл. Янко пішов обїднати пиво.

Днеська быв шор на нёго, так то ішло доокола, коли ходили їсти. Додж не переставав, зато не понагляли. Чопнарька скрічала пиво а Янко такой пішов принести перед каждого начапованый погар із пивом. Іван такой одпив аж му із нёго під носом остала піна. Помаленькы подоїдали, вонка не переставало падати. Скоро перебігли до близкого обходного центра „PRIOR“. Ай коли ніч не хотїли купити, зашли там, жебы почекали як перестане падати. Поступно переходили єднотливы оддїлїня, обзерали выложены товары і помалы вышли вон на ходник. Было по доджі, ходникы были мокры, але воздух быв приємно охолодженый.

„Та што з начатым вечаром, ідеме домів або даме здравотну прогульку?‟ Ани то Штефан не стигнув доповісти, бо му до бісїды скочів Іван, же підуть помалым кроком домів.

 

Рано треба ставати до роботы, та лїпше буде по добрїй вечерї поспати. За куртый час уж были дома на пріватї. Запнуте радіё їм каждый вечур сприємнёвало заспаваня аж до той добы, покляй ся дахто із них у ночі не пробудив, жебы го выпнув.

Четверь пообідї мали щастя у лїтнїй загородї, бо о пятїй годинї там кінчіла роботу їх знама чашнічка а так зїднали, же підуть вєдно даґде посидїти.

„Я рішу піти до містьской півнїці,‟ повіла, а они такой согласили. Было то у серединї міста коло церьковной катедралы. Вышли до півнїці, ледве нашли місце і посїдали.

Янко ся позвідав ці може обїднати вино. По согласнїм становиску од остатнїх і коли  пришла чашнічка, попросив принести три раз по дві деци вина.

„А яке бы то мало быти вино,‟ і зачала выменововати різны сорты вина. Поправдї ани єден ани другый тоты сорты вина даяк добрї не познали. Зато ся Іван вынашов і тактічно попросив камаратку, же яке буде хотіти она.

„Тібавске сухе,‟ одповіла, і Янко такой завелив: „Та донесьте про каждого по дві деца.‟

Головов му перебігла думка, што собі асі о них подумала. Зато бісїду обернув, же они обидвоми даяк вино не пють, лем пиво, але же кедь деська запивають їх зознамлїня, так зроблять вынїмку. Вино уж было на столї а Іван зачав:

„Так іщі раз на тото наше зознамлїня. Я єм Іван а тото є мій камарат Янко.‟ Подав їй руку а она ёму одповіла: „А я Беата.‟ Підняв погар, черькнув собі з Беатов і поцїловав єй на обидві личка. Так само ай Янко. Одпили із погарів і посїдали собі за стіл.

„Знаш, Беатко, познаме ся курто, але кедь то не буде про тебе тайность, можеш нам повісти дашто о собі.

„Можу, але само перше хочу, жебы сьте ся представили вы мі.‟

Янко похопив, же то Іван дакус поорав, бо само перше мали зачати своє представованя они. Став тогды бісїдовати:

„Наступили сьме по школї ту до  Пряшова до роботы. Робиме вєдно і бываме на пріватї близко Павловловічаку. Походиме од Меджілаборець. Ту робиме цїлый тыждень а на суботу, недїлю їдеме домів.‟

Беата позорно слухала і лем покывовала головов.

„Вірю, же єсь там у тых кончінах в жывотї не была, так то там ани не можеш познати.‟

Одпила собі із погара винка і притакованём головы зачала говорити:

„Но не знам ці мі будете вірити, але я уж єм пару раз у Меджілабірцях была. Походить од тамадыль моя добра камаратка Вєрка. Вєдно сьме ту до Пряшова ходили на школу сполочного стравованя. Памнятам, же там даґде у даякій рештаврації грала музика, бо сьме там были на забаві. Але раз єм была ай на вашім фестівалї.

Іван і Янко лем на себе попозерали і не хотїли вірити, што ся дознали од їх камараткы.

„Но так тота рештаврація, што ты споминала, є Слован. Там грать музика іщі ай до днеська а фестівал тыж іщі каждый рік функує,‟ додав Іван.

„Так то єсь нас приємно несподївала, же то там у нас познаш.‟

„То але іщі не є вшытко,‟ зачала Беата. „Лїпше познам Рокытівску долину, бо моя мамка походить із Рокытова.Там єм ходила на вакації до бабкы і дїдка. Мам там ай велё добрых кмараток і камаратів. Бываме у Великім Шаріші, але моя мамка походить із Рокытова коло Гуменного. Ту в пивоварї познала нянька, достали ту фіремный біт і дотепер там бываме.‟

Обидвоме остали у нїмім ужасї, што то она говорить. Ганьбливісшый Янко лем слухав і позерав на Беатку. Была подля ёго вкусу і не поперав, же ся му любить. Очка му заграли і несмілым голосом поставив Беатї вопрос: „Подля того, як єсь нам тото вшытко пописала, выходить мі то так, же ты бы мала знати по русинськы ай бісїдовати, правду повідам?‟

„Знате што, мої, так вам повім. Я розумлю по русинськы, але говорити добрї не знам, зато ся ани не покушам, жебы сьте ся з мене не сміяли.‟

„Та де там сміяли, мы тя будеме рады учіти. Но та не є то нагода, же мы на себе натрафили ту в Пряшові. ‟

„Так то собі пиш,‟ повів Іван, „же є то обровська нагода а іщі ай пятьдеятьпроцентна Русначка і шумна кочка. Но тото мусиме днеська порядно запити,‟ і попросив чашнічку, жебы  іщі каждому принесла по погарику вина.

Добрї їм ту было сидїти вєдно, хоць ту было ай дость накурено. Але ай час утїкав скоро. Винко робило своє, налада ступала і розвязовала языкы. Блондявый Янко по выпитім винї быв смілїшый і чім далше, тым веце ся запаяв до бісїды з Беатков. Іван ся выправдав, же собі мусить одскочіти і охабив їх на куртый час вєдно. Пішов аж вонка на ходник попозерати і надыхати ся чістого воздуху, бо там у півнїцї было дость накурено. За куртый час пришов і уж здалека собі вшімнув, же Янко сидить даяк близше коло Беаты і не одпустив собі познамку: „Але знате, як вам то обидвом пасує. Обоє блондявы як брат і сестра.‟

Беата кывла головов, шмарила погляд на годинкы і лем ся засміяла.

„Требало бы мі уж піти домів. О пів семой мі іде аутобус ту з намістя, та жебы єм велё не пізнила.‟

Янко такой зареаґовав: „Маш коли, посидиме, выпєме іщі по погарику а підеш пізнїше.‟

Беата але была необломна і была пересвідчена о тім, же она уж лем радше піде домів.

„Уж ай выпите вино чую у голові, тадь майте розум. Што, прийду домів пяна? Та што бы мі повіла моя мамка? Она добрї знать, коли кінчу в роботї а я їй ани дома ніч не спомнянула, же прийду пізнїше, та няй ся о мене не страхує.‟

„Добрї,‟ согласили обидвоми. Янко ся вытяг перед Беатов як ґерой. Заплатив за вино і помаленькы зачали одходити. Вышли вонка на чістый воздух. У півнїцї было напівтемно, а ту нараз остре сонце, красный сонячный день, на котре само перше зареаґовали їх очі. Бісїдовали а за куртый час ся уж лучіли, бо пришов автобус. Очами єй спровадили а она собі сїла коло облака і на розлучку закывала. Янко приложыв палцї правой рукы на свої ґамбы, послав їй поцїлунок і закывав руков на розлучку.

Так то бы сьме мали. Знаме уж хто то є Беата.

„Тадь уж подь, не позерай за автобусом, ай завтара буде день. Требало бы нам піти дашто заїсти, бо уж мі даяк вытравило по тїй пиятыцї. Помаленькы пришли до вываровнї „AUTOMAT“ і  выбрали собі їдло. Пиво уж ани не куповали, лем по два деца малиновкы. Домів пришли коло пів осмой годины вечур і такой полїгали спати.

 

Рано зачали балити річї, бо быв день одходу домів. Аж тепер собі спомянув Іван, же іщі дотеперь не быв у мототехнї купити сучастку на моторку. Дообіда у роботї ся вывідовав камаратїв, што были із Пряшова або поблизку, де є даякый обход

Мототехны. Достав точный попис і вырїшыв, же не піде домів коло пів третёй пообідї, але остане купити споминану сучастку до моторкы. Так ай зробив. Камаратя ся понагляли на влак, а він до обходу. Перешов пішо скоро цїлый Пряішів, кедь нашов єден обход, але ту не походив, бо такой сучасткы ту не было. Порадили му зато далшый обход, де уж мав шастя, бо купив што глядав. Вернув ся до роботы по ташку із річами домів і пішов на станїцю ку влаку.

 

Дома быв перед десятов годинов вечур. Корчма уж была заперта, але дакотры іщі сидїли на лавках під корчмов. Лем так ся заставив на кус бісїды і побрав ся домів.

Дома уж вшыткы спали, пішов до своёй ізбы і лягнув собі спати. Рано став коло пів восьмой годины. Родічі штоська робили по дворї. Мама копала у загородцї, была коло зеленины. Вышов на двір і звітав ся із нима.

„Так што, выспатый?‟ позвідовав ся го нянько.

„Правда, дость довго сьте ня охабили спати.‟

„Та не є ніч таке на роботу.‟

Возьми собі дашто їсти,‟ повіла му мама.

„Добрї, дораз піду.‟

По фрыштыку зачав оправлёвати моторку. Розобрав цїлый мотор а коли то збачіла ёго мама, не одпустила собі припомінку: „Та тота моторка уж никдай веце не буде іти.‟

„Та чом бы не ішла?

„Тать де, вшытко розобрате, та ты із того іщі даколи выйдеш?‟

„Буду мусити, мамко, таке дашто подобне роблю ай у роботї.‟

Як кебы на заволаня, пришов му на поміч Мартін, котрый тыж не мав дома роботу.

Помалы дообіда вєдно оправлёвали і шпекуловали коло моторкы. Мусив ся вернути домів по сеґеровы клїщі, котры Іван не мав. Мали проблем, бо не могли заістити сеґеровым кружком споминаный лабірінт. Конечнї ся їм то подарило. Іщі скомплетовати што треба а можуть наштартовати. Іщі бы требало наставити запалёваня, бо цїле дінамо было демонтоване.

„Добрї, лем подотїгуй вшытко а потім на концю наставиме.‟

Конечнї вшытко зроблено. Іван пішов по набиту батерію і заложыв до моторкы.

Нассав бензину до карбуратора і пару раз на порожнё штартнув. Запнув ключік до спиначой скринькы і зачав штартовати. На почудованя моторка наштартовала на першый раз. Такой сів на моторку і пішов выпробовати на драгу горї селом. Коли пришов, сів, але Мартін тыж пішов выпробовати.

„Іде добрї‟ повів но та „уж можеме піти вечур на твоїй моторцї до Фалковець.‟

„Платить, та підеме ся перевести. Я єм догоднутый на сему, же прийду за Марьков.‟

„Но та кедь єсь догоднутый, та лем собі ідь, а мене там не буде треба.‟

„Добрї, прийду за тобов о шестій годинї а підеме там попозерати.‟

„Но, як думаш.‟

Іван іщі сконтролёвав што было треба, жебы му в моторцї ніч не хыбовало і поставив коло боїска на стоян. Перед шестов годинов взяв прілбы, дома повів, же вёдно із Мартіном ся підуть даґде перевезти на моторцї і одышов. По дразї за ним зашов і намірили до Фалковець. Моторка ішла як „жігадлоˮ і за куртый час уж были перед корчмов у Фалківцях. Зашли там попозерати і вырїшыли, же ся підуть перевезти лем так по селї, же може даґде зазріють свої знамы. Переходили драгами коло хыж, де бывали, але никого не стрїтили, што Івана не потїшыло. Заставив моторку на краю драгы і повів, ці є то можне, же никого не стрїтили.

„Та може мають даяку роботу коло дому або на поли. Наштартуй а мене одвезь домів, а ты кедь будеш хотїти, та ся верний назад.‟

Не дало му то покоя і іщі раз пішли перед корчму, де на близку бывала Марька. Мав щастя, бо тота акурат была на дворї і їх збачіла. Пришла ку плоту і позвідовала ся Івана, же ці не пришов даяк скоро.

„Та мы лем так сьме пішли выпробовати мою моторку.‟

Не хотїла довго бісїдовати, жебы не пришла мама, але повіла, же днеська не буде годна прийти. Іван посмутнїв, але мусив решпектовати єй рїшіня. По тых словах одышла домів, а він ани не стигнув повісти коли ся будуть мочі стрїтити. Зашли тогды до корчмы, Мартін выпив пиво а Іван малиновку. Посидїли, і за куртый час ся побрали домів. Дома были скоро. Было дашто по семій годины пообідї і думали што далше.

Іван быв смутный і роздумовав, што ся могло стати, же Марька не могла прийти.

Думкы му перервав Мартін.

„Знам же на днеська єсь то мав інакше наплановано.

„Ніч ся не стало, стрїтите ся о тыждень і буде добрї.‟

„То гей, але ани сьме ся не догодли.‟

Спомнянув собі, же коли были послїднїй раз вєдно а він їй повідав, же прийде у суботу, повіла, же увиджу, што іщі до суботы буде. Може уж тогды знала, же не буде мочі прийти, лем му не хотїла повісти.

„Добрї, не філозофуй і не надумуй собі ніч, час вырїшыть вшытко. Подьме до сусїднёго села, што будеме ту до вечера робити.‟ Так ай зробили.  Дома на дворї нашли камарата Івана, котрый тыж быв наружівый моторкарь і акурат дашто шопав коло моторкы. Дізнали ся, же вечур планують жыванську на Ставлику, та ся рихтує ай із камаратков Ганьков. Іде нас одтады веце та кедь хочете, можете піти з нами. Хоць дакотрых хлопцїв і дївчат познали із забав у їх селї, не мали барз даяку дяку там іти.

„Не маме ани ніч поїсти або выпити ку огню.‟

„Не треба вам ніч. Возьму вам з дому хлїба, солонины і дашто ку тому а выпити собі можете піти купити до обходу, бо до восьмой годины вечур іщі буде отворено.‟

Вырїшыли тодыль, же підуть до обходу по даяке вино і пиво. Іщі курто посидїли на дворї коло Івана, котрый пішов набалити провіянту до ташкы. Пішли до обходу а потім горї над село, де почекали на камарата Івана, котрый іщі зайшов по свою камаратку Ганьку. Коли пришов, побрали ся за нима. По куртім часї одбочіли із главной драгы на польну, котра вела чераз близке поле даґде до лїса. На луцї під лїсом уж были даякы хлопцї і дївчата ай із сусїднёго села Бартівцї і укурат розкладали огень. По звітаню пішли і они назберати конаря на огень. За куртый час была назберана копа дерева.

Каждый собі нашов даяке місце коло огня, а чім далше, тым їх приходило фурт веце. 

Іван з Мартіном лем „зірали“, бо іщі на такій великій акції не были.

Огень нашыроко освітлёвав цїлу луку під старым буком. Было добрї видно на каждого, де хто і близко кого сидїв. Їх камарат Тонё, котрый ту быв як домашнїй пан, бо каждого познав, зачав розливати вино до пластовых погариків. Но але про так велику ґрупу  конзументїв была єдна фляшка мало. Зато такой Мартін став а подав му із ташкы далшу фляшку, жебы поналивав остатнїм, што другы оцїнили із припомінков, же то буде як позорность од нас на зознамлїня. По выпитых пару погариків ся піднимала налада і розвязовала ганьбливы языкы. Мартін ословив дївча, котре сидїло дакус далше саме од огня, із припомінков ці собі може присісти.

„Няй ся вам любить – можете.‟

„А вы што, лем сама, так ту на краю?‟

„Ту мі добрї, мам выгляд на вшыткых. Даяк єм ани не мала дяку ту іти, але ішли од нас камараткы, та пішла єм з нима і я.‟

„Думам, же не бануєте своє рїшіня,‟ снажыв ся конверзовати далше. „Не знам,‟ повіла неісто.

„Увиджю, як то буде продовжовати далше а потім прийму рїшіня.‟

„Но я думам, же ваше рїшіня буде таке, же останете.‟

Не одповіла ніч, лем неісто стисла плечами. На куртый час остав в неістотї і продовжовав у бісїдї далше.

„Знате што? Быв бы єм барз радый, кебы сьте остали, бо і я ту із камаратом по першый раз. Дакотрых познаме із забавы, але вас єм там іщі не відїв.‟

„Та то сьте ани не могли, бо я там не бывам.‟

„Также сьте з Бартовець, правду кажу?‟

До  бісїды їм вступив Тонё, котрый пришов поналивати вина.

„Та што, Танько, як ся ті любить мій камарат Мартін?‟

Не одповіла ніч, лем подала погарик, жебы налляв вина.

„Так наздравічко а шумнї ся бавте.‟ Мартін вызвав уж тепер знаму Таню, жебы собі выпили на зознамлїня, котре перед часом уж зробив ёго камарат Тонё.

„Так я єм Мартін,‟ черькли погарами,‟ а я Таня‟ і взаёмнї ся на лиця поцїловали на потыканя. Далша бісїда уж была голоснїша, бо остатнї зачали співати так, же помалы не было чути власного слова. Іван сидїв поблизко Тоня із Ганьков і вєдно з остатнїма співали. Горяче полумя огня нашыроко освітлёвало луку під старым буком і каждого одганяло, жебы собі пішов сїсти далше од огня. Коли огень быв слабшый, зачали опікати хто што мав. Іван зайшов ку Мартінові і попросив ся го, ці му може упечі солонину або ковбасу.

„Добрї, же єсь пришов, представлю тї камаратку з Бартовець.‟ Поставив ся перед незнаму і подав їй руку з познамков: „Я єм ёго камарат Іван.‟

Незнаме дївча стало, котре тримав Іван за руку і представила ся, же є Таня.

„Но так, цїлую вас на камаратство і потыканя,‟ повів сміло.

Мартін з Іваном пішли ку огню опікати а Таня остала на них чекати. За куртый час уж мали высмажену ковбасу і солонину. Нарїзали хлїба на ґумову ташку, на котрый поукладав опечену ковбасу і солонину із припеченов цібулёв і понукнув Таню, жебы собі взяала ай она.

„Та я єм ту не принесла ніч та як можу, лем вы їчте.‟

Мартін ся але не дав одгварити і нукав Таню аж покляй собі не взяла ай она. Присів собі ай Іван, котрый іщі подопікав дашто про себе і зачали їсти. Отворили горчіцю, котру їм принїс і понукнув, ай свіжо наторганов папріґов із камаратовой загородкы.

Поїдали і бісїду вели о тім, же суть барз міло несподїваны, яка є ту велика участь.

„Та то не так, як кедь підеме до Фалковець.‟

Припомінкы ся такой хопила Таня, же як то думать.

„Но як, пару раз сьме там были на жыванській коло камараток, но але то не было на такій уровнї, як ту. Поправдї повіджено сьме міло несподїваны кілько велё нас ту є.‟

„Но велё, але рахуй, же то зато, бо то із двох сел,‟ доповнив го Мартін.

Може бы іщі довше бісїдовали, але із напротивной страны зачали співати а вести бісїду так, жебы на себе гулякали не было можне. Од веселой партїї співаків одышов незнамый хлопець і попросив погарикы, жебы поналивав вина. Нашы камаратя співали і єден по другім передкладали свої погарикы на вино. Іван спозоровав, же Мартін і ёго знама Таня ся добрї бавлять, бо такой собі одпила із свіжо наллятого вина. Добру наладу было познати скоро на каждім з них.

Помаленькы приходила нічна година і зачала падати холоднїша роса. Далше од огня зачало быти холоднїше, зато ся вшыткы помалы зачали переміснёвати близше ку огню.

Выпадало то так, як у приповідцї, кедь бы ту коло огня сидїло дванадцять місячіків. Выпите вино і даяке тото пиво робило своє. Дахто запропоновав, жебы зачали грати гру „Вадить-невадить‟, котра была ай єднозначно потверджена. Гра є в тім, же учасници покладають свої рукы єдну на другу а дахто із учасных повість, же наприклад третя рука згоры а девята рука ся шумнї поцїлують. Спочатку ся дакотры дївчата ганьбили, але выпите вино їм додавала одвагу. Михал быв надміру спокійный і головов му такой перешла думка, же акурат ту буде мати няйлїпшу шансу близкой,  інтімнїйшой стрічі з Танёв. Гра зачала, але тіпы были такы, же він і Таня были фурт даґде інде. Нагодне щастя мав наопак Іван, котрому припало поцїловати даякы із притомных дївчат а на конець ай Таню. Но але щастя на конець „сїло‟ ай на Мартіна, коли дістав можность поцїловати Таню, ай за міцного повзбуджованя учасників. Быв то дїйсно рїшучій момент, на котрый як істо чекали може обоє. Певно ся „присав‟ до Таниных ґамб, што за могутнёго аплавзу остатнї оцїнили.

Забава ґрадовала, але приходив ай час одходу і розлукы. Мартін попросив Івана, жебы му пожычав моторку одвести Таню домів. Тот не протестовав, акурат му припомянув, же дашто попив та няй давать позор, жебы ся дашто зле недай Боже не стало.

 

Надышов час розлукы. У добрїй наладї і камаратьстві настало лучіня. Бісїдї і слюбам не было конця-края, же о тыждень ся вшытко повторить. Іван зістав із Тонём, Іваном і ёго камаратков Ганьков коло огня, жебы почекали коли ся верне Мартін, котрый пішов одвести Таню. Помалы уж там остали лем самы, бо дакотры пішли співаючі горї луков через куртый лїсик. Но час то не быв куртый а Тонё уж зачав быти неспокійный і старав ся, де тївко Мартін є. Конечнї зачули моторку, на котрій впорядку пришов.

„Та на часї, же уж ідеш, бо уж сьме думали, же там даґде останеш спати до рана.‟

„Та як бы єм міг. Але знаш, требало ся і розлучіти, нелем так утечі, бо добрї то ту было розогране.‟

„Но та добрї, іщі мі повічте, як ся вам ту любило?‟ позвідовав ся Тонё.

„Не мало то хыбы,‟ додав Мартін.

„Бодай бы нїт, будете мати причіну ту приходити частїше.‟

Помали зачали одходжати ай послїднї учасници, головнї хлопцї, котры мали ай кус веце выпито. Співом і галасанём ішли вєдно з дївчатами домів. Їх голосный спів было чути додалека, бо была тиха ніч.

Тонё іщі попідкладав обгоріты дрыва, попідгрібав горячі угликы до копы на огень, жебы ся дашто од нёго не хопило горїти. Далеко іщі фурт было чути гуляк і спів камаратїв, котрый ся розлїгав наоколо лїсами. Іван наштартовав моторку, засвітив світло. За нёго насїли Ганька і Тонё. Розлучіли ся і выбрали на драгу домів. Помалы за нима пішли ай Іван із Мартіном. Перед селом стрічали камаратїв із дївчатами, коло котрых требало переходити помалы. Іван Мартіна одвіз ку їх дому, де іщі він довго бісїдовав, яку фантастічну камаратку стрїтив на днешнїй жываньскій. Іванові такой головов перебігла думка, же тото уж буде якбачу конець їх сполочных „журок‟ у Фалківцях. Но але так то уж бывать.

Уж ай так дость того про мене зробив, подумав. Ходив зо мнов на своїй моторцї до Фалковець, бо моя была погублена, выбавовав мі через свої сестернічкы стрічі з Марьков, але свою камаратку там не мав.

„Но а як єсь то вырїшыв днеська із Танёв?‟

„Зачало то так невиннї коло огня а потім єм єй одвіз домів. Перешли сьме через село а она мі указала де бывать. Самособов, же я там не заставив, але пішов єм аж на зачаток села, оточів моторку і заставив. Поставив єм моторку на стоян і понукнув Танї, жебы собі сїла на сідло, але она остала стояти. Самоперше повідала, же уж бы їй требало піти домів, бо є час, але коли єм єй обняв і притулив до себе, остала тихо і не говорила ніч. Притиснув єм єй близше до себе, але она ся зачала одтїговати. Стояли мы вєдно близко себе і іщі даякый час бісїдовали. Нараз ся схопила і повіла: „Слухай, уж мі буде треба піти домів, так тя прошу подьме, бо інакше піду піше.‟ Быв єм надміру спокійный і мы за куртый час были перед їх домом, та зато єм быв кус довше.

„Та то ся ани не чудую, же розлучіня было тяжке. Но а де, або коли ся стрїтите?‟

„Повідала, же о тыждень в суботу там будуть знова коло огня.‟

„Думам, же там підеш, бо може тя буде чекати.‟

„До суботы іщі далеко, але про мене то буде задача чісло єден.‟

Не бісїдовали уж довго, бо было такой коло півночі а рано треба ставати до церькви, та вырїшыли, же підуть спати а рано ся стрїтнуть у церькви на літурґії. Розлучіли ся із желанём доброй ночі.

 

Іван потихы переходив ходьбов, жебы не зобудив подічів і лїг собі спати. Родічі ай так зачули, коли пришов домів, бо нянько ся го рано просив, же де так довго быв?

„Были сьме із Мартіном на жываньскій у Букові.‟

„Та што, уж сьте змінили „ревір‟ із сміхом повів нянько.

„Нї, але были сьме коло камаратів, а они там вечур мали жыванську коло огня, та і нас закликали.‟

Недїля перешла як кажда інша а пообідї требало одходили з дому за роботов.      

 

Тыжнї убігали а помалы минав ай другый місяць вакацій. Штефан і Володё успішно допраксовали першы два тыжнї юла.

Хлопцї ходили на сільске дружство зношати снопы* і складати їх до марадиків*, котры вязав самовяз.* Вєдно із нима ходили ай другы хлопцї і дївчата із села, бо требало одрабляти єдноткы до дружства а ай заробити собі даякы корункы.

Старшы парібчаци возили на на накладнїм автї такзванїй ˮV3S–цї„ котру шоферовав скушеный шофер Іван Шпак. Далша партія звожала трактором, котрый шоферовав Андрій Данё. За трактором мав закапчану низкостїнну влечку, на котру было добрї накладати снопы із марадиків*, бо быв низкый.

 

___________________________________________________________________________

• снопы – звязане покошене зерно
• марадик – выскладаны снопы до формы крижа
• самовяз – машына на кошіня і вязаня зерна до снопів

 

 

Не требало їх выкладати так высоко як на „V3S-ку‟. Часто обидві екіпы стояли коло сільской помпы, жебы ся напити доброй холодной і свіжой воды, котра так добрї знала освіжыти горячі тїла. В суботы і недїлї ходили ся купати на близку ріку Лаборець, бо через тыждень была робота.

 

Нашы стары камаратя уж мали подїлены задачі. Єден ходив до Фалковець а другый за знамов до Бартовець. Камарат Янко у Пряшові тыж покрочів у знамости із своёв камаратков Беатков. Чім далем, тым веце єй обчековав, коли буде кінчіти роботу у лїтнїй рештаврації.

Коли вєдно одходили з Іваном з роботы а зашли на пиво, то він посидїв, выпив даякы пива і одходив домів а Янка охабляв коло Беаты. Тоты фурт даґде ішли вєдно посидїти або лем так ся перейти по містї і попозерати по обходох.

Янко ся хотїв похвалити, зато закликав Штефана, Мілана і Івана на пиво, жебы їм представив свою камаратку Беату. На другый день ся доїднали, же підуть вєдно до кіна.

Догода была, але ці то буде можне у роботї, на тото подумали, лем аж як ішли домів на пріват.

„Кедьбы дашто выдумовав майстер, та повіме, же нам мають привести дрыва на зиму та мусять їх чім скорше спораїти із ходника, напало Штефана.

„Добра думка, будеме так вшыткы твердити та наїсто увірить,‟ додав Мілан.

„Договорено!‟

Рано помалы повставали і одходили до роботы. Янко з другой ізбы робив пообідї та не ставав. Выходили єден за другым із північных просторів, де были уквартелёваны як вояци з бункра і машіровали до роботы. Переходили через Павловічове намістя коло коляй, котры вели з Плавча до Пряшова і такой скоро были у заводї. Попереблїкали ся до монтерок і порозходили ся каждый на свою дїлню. По куртій порадї майстер пороздїлёвав хлопам роботу, котрой даколи ай од вечара знало остати дость.

По пів третїй годинї хлопцї вєдно „машіровали‟ із роботы на накуп а потім на пріват, де почекали до четвертой годины.

Янко їх вызвав, же є час іти, бо треба іщі їм буде скочіти за камаратков до лїтнёй рештаврації. Наконець із нима пішов ай Андрій з Букова, котрый бывав в сусїднїй ізбі, бо не мав што на роботу. Беата ся аж заразила, коли збачіла пятёх хлопцїв коло стола. Янко їм представив свою камаратку і поступно ся меджі собов звітали.

„Буде треба нам скорше піти до покладнї кіна, жебы іщі были листкы на філм.‟

У кінї Беату із Янком посадили до середины і посїдали собі.

По семій годинї філм скінчів. Янко пішов спровадити Беату ку автобусу, а остатнї вырїшыли, же помаленькы підуть домів на пріват. За куртый час за нима пришов домів ай Янко і не одпустив собі вопрос:

„Та што, як ся вам любила моя камаратка?‟

„Може быти, красна блондіна,‟ одповів Мілан, „акурат ку тобі пасує.‟

„Походить із Великого Шаріша, маму мать Русначку, але она хоць розумить, але не знать по русиньскы бісїдовати.‟

„Но та видиш, яка нагода,‟ додав Штефан.

Янко іщі кус говорив о Беатцї, жебы камаратам близше описав єй родину. Хлопцї іщі дашто перекусили  і полїгали спати, бо рано требало ставати до роботы і быв ай одход домів. Скоро аж до рана їм потихы грало транзісторове радіё.

Коли задзвонив будїк, то дораз настав великый рух на обидвох ізбах. Єдны ся облїкали, другы умывыли, далшы балили собі річі до ташок, котры їм требало забрати домів.

Хто не стигав, то остатнї го почекали, жебы до роботы могли з дому одыйти вєдно.

Быв сонячный день, котрый у роботї скоро перебігнув і хлопцї помалы одходили із шатнї ку влаку.

У Гуменнїм Іван стрїтив Мартіна, котрый тыж ішов домів тым істым влаком. Самособов, же бісїда ся звернула, што і як то буде завтра. Іван зачав, жебы хотїв піти за Марьков, бо минулу суботу не были вєдно а Мартін дав слюб Танї, же прийде до них на жываньску. Єдно было істе, же вєдно іти не можуть, але каждый по своїм.

„Знаш што, Іване, мам думку. Што, кебы єсь пришов на жываньску до Букова ай ты із Марьков?‟

„Но повім ті по правдї думка то неє плана, але ці я єй няйду а она буде хотїти піти, то не знам. Не договорили мы собі нияку стрічу, та де єй найду, не знам, але кедь бы ся подарило та їй то предложу.‟

Обидвоми зауято говорили  і за куртый час уж їм требало выступити. З влаку выступило ай копа людей ай із сусїднёго села, меджі нима і їх камарат Тонё. Такой ся за ним попонагляли із вопросом як то буде завтра?

„Та так, як минуле, дам то до „латы‟, не бійте ся,‟ прислюбовав Тонё.

„Сидить річ,‟ повів Мартін,‟ уж лем, жебы ся тобі подарило стрїтити Марьку, было бы вшытко ОК.

„То гей, маш правду, але як походжу у Фалківцях, не знам тї слюбовати.‟

Хлопцї помалы крачали од влаку і драга їм скоро убігала, же ся ани не наздали а уж были коло корчмы. Освіжіня в подобі пива не сміло хыбовати, так то было ай теперь. До приходу автобуса іщі было дакус часу, зато хлопцї посїдали до корчмы, де было холоднїше, як вонка на острім сонцю.

Перед семов годинов пришов автобус і хлопи із Букова ся єден по другім побрали на автобус. Іван з Мартіном тыж за куртый час пішли домів і по дразї вели бісїду, як то асі буде завтра. Наісто дообіда буде дома даяка робота, но а вечур підуть каждый за своїм цілём.

Рано ся Іван дознав, же буде треба іщі піти долупити під Гомілку сяговину. Было бы добрї, кедьбы пішов ай він їм помочі, жебы то дообіда зробили і буде покій. Мама із няньком лупили сяговину. Іван їм раз єдному, раз другому подавав нову сяговину, а уж олуплену взяв із кросенцят і складав до штабу. Робота ішла скоро і по часї посїдали собі до холодку дашто перекусити. Іван одбігнув до недалекого студника принести до дінерчате свіжой воды, котрой ся такой каждый напив. Нянько повів, же мама піде на обід домів, бо буде треба здоїти коровку Ягоду а они двоми іщі долуплять і поскладають решту сяговины.

Коли пришла мама домів, то корова была пущена у дворї і чекала на свою ґаздыню.

Зато єй тєкой увязала до стайнї і пішла подоїти. До жолоба їй шмарила кус сїна, жебы спокійнїше стояла коло доїня. Поробила далшу роботу коло дому і у загородцї. Іван із няньком пришли домів о четвертїй годинї пообідї. Одложыли сокыру і обойручны ножы до боїска а Іван такой вытиснув з боїска на двір моторку і зачав контролёвати, што му буде треба на вечур. Треба му буде піти на бензин, бо у надржі мать мало.

Зато вырїшыв, же такой піде на бензинову помпу до Красного купити бензин. Выпхав моторку на драгу, поставив на стоян, а сам ся вернув по прілбу до боїска. Дома повів, же іде до Красного, бо мать мало бензину.

„Taдь почекай, дашто зъїш а потім підеш.‟

„Я неголоден,‟ наїм ся, як прийду домів. 

Сїв на моторку і одышов. До годины быв назад дома. Одставив моторку і пішов до хыжы до своёй ізбы. Роздумовав, якбы вышпекуловати, жебы стрїтив Марьку. Не мав ниґде покоя, зато пішов дашто поїсти а потім за камаратом. Тот быв дома на дворї, бо тыж мав даяку роботу і уж мав вольно. Зберав ся до Букова за камаратков з Бартовець, як было договорено. Было шість годин пообідї а Іван му повів і же ся піде перевести до Фалковець, же може даґде нагодов стрїтить Марьку, ці не піде із ним.

Согласив же піде, нашто ся Іван потїшыв і пішов домів по другу прілбу. За куртый час уж ішли до Фалковець. Переходили по селї дражками, але свої знамы ниґде не збачіли.

Вырїшыли, же підуть домів за Мілков і Надёв зістити што є у річі. Обидві сестры вышли перед капуру ку дразї а Іван став бісїдовати якбы собі то днесь представлёвав.

Мілка ся такой понукла, же піде то Марьцї повісти. Хлопцї охабили моторку на дразї і пішли вєдно до їх двору, де собі посїдали до холодку на кус бісїды. На велике почудованя Івана Мілка привела Марьку, з котров ся такой звітав.

„Хотїв бы єм ся тя попросити, ці днесь не можеш піти зо мнов вєдно на жываньску до Букова? Но што ты нато?‟

„Найскорше асі нї.‟

„Та чом?‟

„Ей, де я там піду, де никого не познам а ани ня нашы не пустять. Кедь хочеш, то даяк выдумам, жебы єм могла выйти так о годину, коло пів восьмой горї ку церькви, ай то мушу повісти, дома же іду іщі по дашто ту за нима.‟

Іван довго не роздумовав, прияв понуку, яка ся му нукала. Закликав камарата, же го одвезе домів, а сам ся верне назад. Так ай зробив. Зажелав му велё здару а няй там поздравить вшыткых, а же собі завтра о тім подробно побісїдують.

Сів на моторку а пішов до Фалковець на догварене місце. Марька скоро пришла.

Понукнув їй прілбу на голову, жебы собі взяла, же ся підуть повести ку Суківскому желїзному мосту ку ріцї Лаборець.

„Добрї, можеме, але жебы єм дома была начас.‟

„Впорядку, скоро сідай, жебы сьме стигали.‟ Занедовго были коло споминаного мосту, де ся іщі дакотры дїти з їх села весело купали. Позерав на них і повів, же дораз бы скочів до такой теплой воды ай він.

„Но я ті дам, уж єсь забыв, што єсь мі перед хвилёв слюбовав?‟

Побісїдовав дакус із хлопцями і помалы ся побрали до Фалковець. Перед селом моторку поставив на стоян, познимали прілбы із голов. Посадив Марьку на сідадло а сам єй обняв руками коло паса і притулив до себе. Притулив свої ґамбы ку єй а она ся притулила до нёго і поцїловала так, же по часї обоє взаёмно перестали реґістровати час наоколо них. Іван зашов руков по єй твердых грудях і притулив ку собі. Кус ся одтягла, але не протестовала. Стояли в обнятї і цїловали ся, ани не реґістрвали авта, котры коло них переходили. Приходила восьма година і надышов час розлучкы їх красной, ай кедь куртой стрічі.

„Знаш што, Марько, приходить конець вакацій, та бы требало зробити таку біланцію, розлучку із вакаціями. Што, кебы сьме на пятнїцю од пятой пообідї зробили становачку під Суківськым желїзнічным мостом через ніч до суботы пообідї? Ты, Мілка, Надя, Мартін і я. Станы собі выпожычаме і поставиме на близкій луцї. За вами бы сьме пришли коло пів семой вечур. Підеш теперь їх закликати та побісїдуєме.‟

Не бісїдовали довго, план быв такой схваленый і было договорено, же Марьку выпросять і на пів сему будуть набалены із провіантом чекати. Розышли ся в надії і очекаванї, як то буде о тыждень.

Іван за куртый час быв дома, а коли переходив коло дому камарата, ниґде го не зазрів. Наісто уж пішов до Букова, але рано будуть вєдно та собі побісїдують. У недїлю рано ся обидвоме заставили на кус бісїды. Мартін розповідав, же походив добрї, бо собі то не знав вынахвалити, як то фантастічно вшытко перебігало із Танёв. Участь была велика, копа молодых, знова то Тонё звладнув як орґанїзатор на єднічку.

„Просив ся ня, чом єсь не пришов ай ты. Та єм му розповів, же што із тобов, якы тя чекали повинности.‟

„Но а ты, як походив.‟

„Марту мі закликала Мілка. Были сьме вєдно коло Суківского мосту на курто попозерати коло воды, але понагляла домів. Гей, але іщі перед тым сьме ся договорили, же в пятнїцю пообідї бы было добрї піти із нима на становачку ку Суківскому мосту, што ты нато?‟

„А хто вшытко бы там мав быти?‟

„Но та ты, я, Марька, Мілка і Надя.‟

„Але в пятнїцю іщі лем прийдеме із роботы, та як то будеме стигати? Та по них прийдеме аж коло пів семой вечур.‟

„Будеме мусити прийти із роботы скорше, холем о пів четвертой годины.‟

„Но, Іване, вшытко є як лотерія, не знам што буде до той пятнїцї, але зроблю вшытко прото, жебы єм стигав. Бо знаш, то буде треба вшытко приправити на їджіня, дашто выпити, станы, спацакы, нафукувачкы, дрова на огень, бо до рана далеко.‟

„Тадь їсти собі і они дашто возьмуть з дому, бо так догоднуто, лем буде треба їх ту позвожати.‟

„Слухай, Мартіне,  мали бы сьме прийти єднакым влаком а драгов домів вшытко порїшыме, лем не знам, што іщі выдумам на майстра, жебы ня пустив.‟

Люде з церкви ся уж давно порозходжали домів, але они двоми іщі фурт мали што собі повісти.

„Но, добрї, драгов ку влаку доладиме звышок, так ся май а агой пообідї.‟

           

Дома коло обіда уж Іван зачав назначовати, же ці буде даяка робота на суботу?

„Тадь до суботы іщі далеко, не знаме што буде, чом ся звідаш?‟

„Але знате, так сьме ся договорили пару хлопцїв, жебы сьме хотїли піти на конець выакацій постановати ку водї Лаборець під Суківскый міст. Ішли бы сьме в пятнїцю вечур аж до суботы пообідї.‟

„Но та кедь то є таке сурне, та даяк зробиме, но але увидиме што іщі до тогды буде.‟

Остав спокійный з выядрінём родічів і вірив, же вшытко добрї допаде. Драгов ку влаку ся му похвалив ай Мартін, же тыж родічі не будуть мати даяку важну роботу, так їм то запасовало.

(З недавно выданой книжкы автора – Несповнены слябы.)

Тыждень у роботї припадав як без кінця. Робота ся влекла помалы і не было конца края, жебы была пятнїця. Обидвоме позерали у Гуменнім, ці іде тот другый. Іван даяк не відїв камарата і став неспокійный. Перешов влак одзаду аж допереду, але ёго ниґде не нашов. Роздумовав, што то ся лем могло стати, же прошто не іде домів. Коли влак погнув із станїцї Гуменне місто, то знова перешов цїлый влак, але по Мартінови ани хыру, ани слыху. Знепокоїв ся. Та чом лем не іде, што ся таке важне могло стати, роздумовав? Но, вшытко буде мусити приправити сам, а він прийде пізнїше, ніч ся уж не дасть робити, хоць го то на нёго буде велё. Зважовав, што буде требеа саме перше зробити. Мусить приправити даякый провіант на їджіня а аж потім тото остатнє як станы, спацакы, дерево на огень і т. д. Цїлов драгов собі ламав голову, як то вшытко звладне, а уж требало выступлёвати. Коли выступив із влаку, не вірив власным очам.

На дразї го із моторков чекав Мартін. Было же то радости і такой ся му підняла налада.

„Та ты што, уж дома, коли єсь пришов?‟

„Мав єм щастя, днесь нам майстер дав задачу перестїговати машыну на нове місце із Барцы до Воронова над Топлёв. Будеме ту на далшый тыждень зачінати роботу на оправах коляй, до єдного заводу, так сьме зачали од скорого рана і шыковнї то пішло, так сьме могли потім одыйти домів.‟

За куртый час были дома і догварили ся, же коло четвертой годины підуть до обходу іщі дашто докупити, бо Мартін уж мав ай дашто накуплене. Бо хто знать што іщі буде треба а ці то нараз ай вшытко на моторках повозять. Іван уж мав потребы на станованя выбавены дома од неділї, лем поупевнёвати на држак моторкы, жебы дашто не выпало.

Родічі лем позерали, ці то вшытко заберуть. Їджіня і дашто на выпитя наклали до руксака, котрый взяв Мартін на плечі і могло ся іти.

„Пороздумуй, ці маме вшытко, а не забудь взяти даяке сокырча на забиваня коликів на станы і так ку огню.‟

Іван ся розлучів дома, родічі іщі їх не забыли напомнянути, жебы ся не понапивали і давали на себе позор. „Добрї, будеме,‟ одповіли і вытисли моторку із двора на драгу. Наштартовали, посїдали і пішли до Мартіна.

За куртый час уж обидвоми машіровали ку мосту. Зложыли річі на луку. Близко лукы текла ріка Лаборець, де ся купало копа дїтей із села. Такой за нима дакотры пришли попозерати, коли зачали одкладати річі із моторок.

Пришли ай Штефан і Володё, котрым тыж кончіли вакації і зачінали другым роком на школї у Кошіцях. Коли ся дознали, што планують, в кутику сердця їм завидїли таку акцію і повіли, же ці бы не могли остати ай они холем до вечера.

„Я не дбам,‟ повів Іван, „але не знам што на тото повідять дївчата, бо мы договорены, же ту будуть лем із нами двома.‟

„А то не будуть нагодов тоты вашы знамы, што были у нас на кермешовій забаві?‟

„Тоты, тоты.‟

„Но тадь мы їх хочеме познати, побудеме ту із вами до вечера, а потім підеме домів.‟

„Добрї, сидить річ, договорено. Я іщі скочу на біціґлї домів дашто донести і про нас.‟ Мартін іщі дашто не забрав на першый раз із дому, та ся мусив вернути, а із ним такой пішов ай Штефан і до годины были назад коло воды. Меджі тым Іван і Володё поставили два станы, дали до них нафуковачкы і роздїлили вакы на спаня. Коло воды нашли даякы дочкы, із котрых поставили провізорный столик, жебы было де дашто одложыти. Пішли до близкого лїса натягати конаря на огень, жебы было до рана дость. Зачали розкладати огень, жебы ся розгорів, бо плановали, же перед тым, як підуть по дївчата, іщі собі підуть заплавати. Было дашто по шестїй годинї пообідї, файно, приємно і тепло. Мартінови ся здало, же може дрыв буде мало, зато пішли іщі пару раз до близкого лїса, жебы радшей было дость а принесли ай такы грубшы, жебы довше тримали огень. Хлопцї вышли із воды і обсохли коло огня. Іван пішов нафукати нафуковачкы до стану. Фукав дость довго, аж ся му із того крутило у голові, тілько требало до того „пары.‟ Конечнї нафукано, приправлено на ніч. Шмарив два спацакы, зазіпсовав стан, жебы до нёго дашто іщі дотогды не вылїзло. Напало го зробити на ніч факлю із березовой скоры, зато ся попонагляв єй налупити вєдно ай із Володём і дораз были назад. Понадївали скоры на палічкы і одложыли на близку лїску.

Помалы ся ближыла пів сема година вечур і треба буде піти по дївчата. Іван піде як першый кус скoрше, а коли ся верне із дакотров із них, то вєдно підуть ай із Мартіном по далшы дві і одышов. На дразї над фундушами уж чекали Мілка і Надя, лем Марькы не было, што Іван такой збачів.

„Тадь Марька де?‟ позвідовав ся їх.

„Казала, же прийде, вшытко сьме выбавили, не бій ся.‟

Нато Надя повідать: „Моле, уж іде і она.‟ Іван ся зрадовав а представам у ёго голові не было конца края.

Дївчата мали ай дашто набалене облечі на себе ку огню так, же їх было треба брати на моторку лем по єднїй. Саме перше взяв Мілку, бо мала того із них няйвеце а Марька і Надя остали, же почекаюуть. Посїдали на моторку і одышли. Мілка не хотїла піти сама ку хлопцям, бо ся ганьбила і остала чекати на луцї покляй прийдуть остатнї. Конечнї были вшыткы по копі. Штефан став і представив себе і Володю, ці ся на них не памятають із кермешовой забавы.

„Та як бы нїт, вєдно сьме ай танцёвали, покляй собі добрї памнятамe.‟

„Што бы сьте нато повіли, кедь бы сьме ся іщі пішли окупати,‟ пропоновав Мартін?

Дївчата даяк не потїговали, але кедь зачала согласити єдна, пристали і далшы.

„До плавок ся переблечеме у станох і можеме іти до воды.‟

Дораз были вшыткы у теплїй і приємнї водї. Вода не была барз глубока, так на метер тридцять. Марька ся бояла глубшой воды, бо не знала плавати, зато Іван быв скоро фурт близко нёй і у сполочнїм обнятї стояли у водї, бо до глубшой ся бояла іти, хоць єй Іван просив. Тримала ся го ак клїщ, што він такой выужыв, жебы єй поцїловав і просила, жебы не ішов далше до глубшой воды. 

„Не бій ся, та я тя не пущю фурт.‟ Але она му даяк не вірила. Пішов тогды із нёв до меншой воды, де была спокійнїша. Володё побігнув приложыти на огень, жебы їм было теплїше, коли выйдуть з воды. Як ся вернув, скочів до воды ку остатнїм, котры плавали і сконштатовав, же у водї є овелё теплїше, як вонка на сонцї. Іван стояв у водї, тримав Марьку і быв барз щастный, же є коло нёго а будуть на себе мати іщі цїлый вечур часу. Быв несмірно вдячный Мілцї і Надї, што про нёго зробили. Саме перше із воды вышли Штефан і Володё а Надя ся такой попросила Мартіна, ці ай они двоми ту оставають із нима.

„Але знаш, помагали нам то ту приправити та хотять остати холем до вечера, а потім підуть домів.‟

„А може бы єсь хотїла, жебы ту дакотрый із них остав?‟

„Ани нїт, мы уж сьме зограты та лем собі останьме самы, як сьме договорены.‟

Дївкы пішли єдна по другій до станїв повымінёвати собі мокры плавкы і ся перезлечі до сухого шматя. Так істо ай хлопцї. Мокры плавкы порозвішовали по мотузках, котры тримали станы.

Огник весело погорёвав, Штефан поприкладав іщі даякы дерева на огень і побрав ся поналивати вина. Погары порозкладав на провізорный стїл, поналивав і понукнув, жебы собі каждый пришов зобрати. Іван вытяг із станїв нафукувычкы і понукнув їх дївчатам няй собі на них полїгають, што они не одмітли. Взяв поналиване вино і понукнув ай Марьцї, ку котрій собі сів поблизко єй нафуковачкы. Сонце уж помалы зашло за высоку Полым а у холодку было приємно сидїти або лежати на порозпрістераных деках і мняхкых нафуковачках.

„Володё, міг бы єсь зобрати тоты вина і малиновкы а однести там кус ниже, де тече бочна холоднїша вода, жебы ся дакус веце схолодили.‟

Дївчата собі попросили подоливати малиновкы до вина, бо ся їм видїло силне а до вечара далеко а іщі на такім сонцю.

„Што вы нато, дївкы, не перекусиме дашто покляй ся іщі видно?‟ запропоновав Мартін

„Лем шумнї подопивайте, лїпше вам буде смаковати.‟

Каждый зачав дашто вытяговати, также дораз было треба подопиваны погарикы із провізорного стола забрати, жебы было місця, де тото вшытко выложыти.

„Но так хопте ся каждый дачого, дакотры підете нарїзати ромачї,*далшы будуть на них надївати ковбасу, солонину і цібулю на печіня.‟

Помагали ай дївчата і было вшытко приправлене. Хлїб нарїзаный, на столї горчіця, парадайкы, паприка, огуркы – но цїлый ґурманьскый шпайз, аж ся слины збігали.

Зачали опікати. У полумї огня было чути пах опіканой ковбасы і солонины до далека.

Каждый собі нашов даякый кутик, де бы у покою зїсти приправлену доброту.

„Володю, а ты што не забыв єсь поналивати,‟ і такой побігнув принести фляшку вина і малиновкы. Дївчата не хотїли вино, же аж, як ся наїдять, але хлопцї собі дали по пів погара. Огник горїв, атмосфера была прекрасна, вітрик розфуковав теплый і перегрітый огнём воздух. Іван ся фурт стримовав лем поблизко Марькы. Лежали обидвоє на нафуковачках і фурт мали о чім бісїдовати. Надходив вечур, із выпиым вином ступала і налада коло огня а Іван зачав: „Тадь заспівайме дашто,‟ і зачав свою знаму співанку. „Не мам я голосу‟, ку співу котрій ся поступнї придали і остатнї.

„Но видите, як нам то файнї ішло, ани не болїло,‟ додав.

Коло огня было теплїше, зато требало од нёго піти кус далше, бо аж неприємно припікав. Штефан побігнув по выхолоджене пиво про каждого із хлопцїв, котре добрї впало на сонцём і огнём розогрїте тїло. Мартін ся повеце стримовав лем коло сестернїць, жебы їм ніч не хыбовало і веновав ся їм, у чім было треба.

___________________________________________________________________________

 • ромач – заструганый прут на печіня ковбасы, солонины.

 

Помалы наставала ніч і упала роса. Нафуковачкы на спаня требало подавати до станїв, жебы не были вовгки од росы. Стало такой холоднїше і было треба дашто на себе облечі. Забава была добра, вєдно співали лем ся так по долинї коло воды озывало.

Іван запалив факлю, бо іщі дївчата хотїли дашто закусити та жебы ся было виднїше.

Світло факлї, котра горїла повыше стола на конарї лїскы і добрї освітлёвало вшытко наоколо. Коло огня была добра налада а нашы камартя ани не пострегли, коли одбила десята година.

„Требало бы ся і нам побрати домів, што ты нато, Штефане?‟

„Маш правду, підеме уж ай мы, жебы собі могли полїгати ай они.‟

„Так ся ту майте, агойте а ховайте ся слушнї‟, не одпер собі позначку Штефан.

Побрали біціґлї і дражков коло коляй побрали ся голоснов бісїдов домів.

„Добрї, добрї, будеме,‟ одповів Іван.

Надя не хотїла заваджати Мартінови коло Мілкы та выдумала, же собі піде лячи, бо же ю болить голова од вина. Остатнї іщі дакус потихы співали і за куртый час по півночі полїгали собі ай они.

Хлопцї попідкладали грубшы дерева на огень, жебы їх „стражыв‟ через ніч аж дорана.

Мартін мусив собі лягнути до стану вєдно із сестрами а Іван з Марьков.

Дость скоро за рана уж быв коло огня, бо їм трём у станї было дакус тїсно та жебы собі волнїше поспали і дївчата. Коло шестой годины ся пробрав ай Іван. Вышов із стану а коло огня збачів на ґероку в спальнім ваку лежати скрученого, як „бабиного‟ пса Михала. Подумав собі, же як про нёго мусить терпіти, же ани не мать порядне місце на спаня.

„Та ты чом ту лежыш а одколи?‟ позвідовав ся го потихы.

„Уж ся было видно, як єм вышов. Было нам дость тїсно, бо сестры ся розтяговали, жебы мали погоду. Я лежав на краю скоро цїлу ніч лем на єднїм боцї.‟

Сонце зачало чім далше, тым веце припікати. Станы были поставлены у холодку та іщі даяк тепло у них ани барз не было, кедь дївчата собі так весело спали. Іван роззіпсовав стан, де спала Марька і не вытримав, жебы ся ку нїй не натягнув до єй теплого спального ваку. Вызерала так прекрасно, бо іщі спала, же не міг тому одолати. Мала нашыроко розпустене довге волося. Іщі єй таку никда не відїв. Зобудив єй сердечным поцїлунком і притулїнём до себе.

„Охаб іщі ня,‟ попросила го,‟ а тївко є годин?‟

„Дашто коло семой.‟

„Ай остатнї  іщі сплять, та можеш ай ты. Мате коли, аж як выйде острїше сонце та вас выжене із станїв, увидите, бо вам буде тепло .‟

Буде треба дашто порихтовати про них на раняйкы, подумав Мартін.

„Даме переварити воды, зробиме чаю, маме там даякы конзервы і можеме ся наїсти.

„Самоперше мы а потім, коли поставають і остатнї, та ся наїдять ай они.‟

Пішов набрати чістой зимной воды до фляшок, што остали од вина і поставив ешус до огня переварити воду. Позаливав чай і могли зачати їсти хлїб із пащеков.

Іван іщі доробив солодко квасный вугорково-парадайковый шалат, котрый наісно добрї паде по вчерайшім винї.

Сонце чім далше веце припікало уж ай на станы, котры обсыхали од ночой росы так, же у них мусуло быти уж ай неприємно тепло. Подозрївый рух зачав у станї, де спали Мілка і Надя. За куртый час уж роззіпсовавали стан. Дуже тепло їх выгнало вон із стану  з позначков – тадь там уж горячо, як у пеклї. На бісїду остатнїх вышла ай із розполошенов головов Марька.

„Та што, як ся вам спало?‟ попросив ся Іван.

„Нам было дость тїсно, іщі же Мартін пішов скоршей вон та потім было вольнїше.‟

Єден стан є про дві особы а другый про трий, але ай так ся там барз не годен розтяговати, але пережыли сьме.

„Поуправуйте ся, умыйте і будете раняйковати, дораз буде чай.‟

По раняйках зачало быти теплїше і шматы, котры на собі мали через ніч, было треба помаленькы вызлїкати. Хлопцї приправили дерево поблизко огня, жебы было приправлене, коли ся підуть купати до воды. Повытяговали нафуковачкы із станїв і понукнули дївчатам, жебы собі на них полїгали.

(З найновшой книжкы автора – Несповнены слюбы.)