11. 9. 2017: Выйшов новый зборник поезії Мілана Ґая

Недавно вышла нова книжка русиньского писателя Мілана Ґая під назвов Тихо хочу споминати / Tycho choču spomynaty, также уж назва назначує, же є то книга писана по русиньскы: на єднім боцї азбуков, а на другім латиніков. Одповідным і языковым редактором є ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД., з Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові, а технічным  редактором і автором ґрафічной управа Мартін Костілник.  Сімпатічне є, же в днешнїх часах публікації выходять і за помочі спонзорів, чого свідчінём є найновша книжка Мілана Ґая. Книжка вышла на 93 сторінках а мать такы пять части: Родічам і близкым / Rodičam i blyzkӯm, Церьковны / Cer̛ˈkovnӯ, Прибегы iз жывота  / Prybehӯ iz žӯvota, Смутны часы / Smutnӯ časӯ, Балады / Baladӯ. Віриме, же найновша русиньска книжка порадує нелем чітателїв тых книжок, але і вообще збогатить сучасну русиньску літературу на Словакії і за єй граніцями. Приємне чітаня.

 

Мілан ҐАЙ

 

Народив ся в селї Суків (окр. Міджілабірцї) 23. юла 1954 роцї. Дома у родинї выростав із штирёма сородинцями. У роднім селї Суків зачав у 1960 роцї ходити до основной школы, де го першый рік учів важеный містный учітель Федор Кумічак. Далшы штиіри рочникы го учіла панї учітелька Марія Гірнякова із Красного Броду, котра пришла бывати до села.

 

Свої першы стишкы зачав писати уж на основній школї в Міджілабірцях. Была то школа, на котрій ся учів ай україньскый язык, зато ёго першы стишкы были опублікованы в тогочаснім україноязычнім дїтьскім часописї „Веселка‟. Пізнїше  ёго стишкы были публікованы ай в україньскім тыжденнику „Нове життя‟. По скінчіню основной девятьрічной школы продовжовав у роках 1969 – 1974 навчаня на Середнїм одборнім желїзнічнім учіліщу в Кошыцях до року 1972. У юлї того самого рока наступив до роботы в рушнёвім депі в Пряшові. Жебы собі здобыти матуру продовжовав іщі два рокы попри роботї на тїй самій вечернїй школї навчаня аж до року 1974, коли успішно зматуровав. По скінчіню основной воєньской службы (1974 – 1976), переступив до новоотвореного рушнёвого депа у Гуменнім, де здобыв курз на рушнёводїча. У тій професії робив од року 1978 аж до одходу на пензію.

 

Жыє у Міджілабірцях із женов Геленов. Мать двох сынів – Марека і Мілана. Старшый сын Марек є педаґоґом а молодшый Мілан продовжує в няньковых слїдах, робить на штрекі як выправця влаків. По роцї 1989 ся Мілан Гай вернув ку літературній творчости коли зачінать писати по русиньскы. Дакотры ёго віршы были опублікованы в „Народных новинках‟ і їх літературных додатках Поздравлїня Русинів і у часописах Русин. Часть ёго творчости можеме найти в Ґрекокатолицькых календарях а тыж у културно-хрістіяньскых часописах як Артос, Ґрекокатолицькый русиньскый календарь і Благовістник. По выданю своёй першой збіркы поезії Молитва Русина (Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2012) ся став членом Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Далша ёго книжка Моїм родакам (Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2016), была присцвячена, як говорить і сам назов книжкы, родакам і близкым. Была роздїлена на пять частей: Носталґія, Бог з нами, Співаночкы нашы, Балады і Весело і смутно на валалї жыти.