12. 2. 2020: 185 років од народжіня Анатолія Кралицького

Анатолій Кралицькый (псевдонімы: І. Васильевичъ, Аскольдъ, Иван Нодь), світьске мено і призвіско: Александер Кралицькій, нар. 12. 2. 1835 у Чабинах, у втогдышнїм Угорьскім кралёвстві, днесь на теріторії Словакії, умер 11. 2. 1894 у Мукачові, у втогдышнїм Угорьскім кралёвстві, днесь на теріторії Україны. Він быв монах Чіну св. Василія Великого, педаґоґом, писателём, історіком і етноґрафом на Підкарпатьскій Руси.

А. Кралицькый учів ся теолоґію у монастырьскых школах при Краснобрідьскім і Маріяповчаньскім василіяньскім монастырях. По высвячіню за ґрекокатолицького священика (1858) учів у школї Маріяповчаньского монастыря. У 1869 р. здобыв функцію ігумена Мукачовского монастыря св. Миколая, яку повнив до своєй смерти.

А. Кралицькый быв учнём і продовжователём Александра Духновіча. Як народный будитель періоду пізнёго романтізму, він пропаґовав ідею панславітьской єдности, видячі в тім захрану Русинів од мадярізації і народной асімілації. Охабив множество літературных творів різных жанрів: повістї, повіданя, публіцістічны нарисы, перегляды, переклады, етноґрафічны баданя і популарны освітны брожуры. Він ся дописовав з іншыма діятелями народного возроджіня. Окремый інтерес творить серія ёго короткых статей з історії різных монастырїв Угорьского кралёвства (1863 – 1890), ґеоґрафічны баданя о Русинах на юг од Карпат („Сѣверо-восточная Угорщина: топографическо-географічне описаніе‟, 1866; „Русины Лаборскіи въ Угорщинѣ‟, 1865), опис народного облечіня і співанок Русинів („Свадебные обряды у лаборскіхъ русиновъ‟, 1865; „Изъ угрорусскихъ народныхъ пѣсень‟, 1872). Бадателёви тыж належыть аналіза історічных жрідел підкарпатьской історії („Мукачевская псалтырь ХV вѣка‟, 1884; „Грамота кньзя Федора Корятовича‟, 1874) і біоґрафічны нарисы о вызнамных діятелїв русьньского народного возроджіня 19 ст.

А. Кральцькый снажыв ся писать в російскім языку, а векшына ёго творів обявили ся опублікованы в русофілскых часописах і новинках Підкарпатьской Руси і Галічі. Меджі ёго прозовыма творами є серія повідань (дакотры з них опубліковав під псевдонімом) на темы „підкарпатьского‟, або „угроруского‟ сільского жывота, в т. ч. „Пастырь в полонинахъ‟ (1860), „Не ходи, Грицю, на вечерницѣ‟ (1865), „Піявица‟ (1869), „Иванъ‟ (1869), „Бритва и мыло‟ (1883) і „Екзекуторъ‟ (1892). А. Кралицькый написав дакілько історічных повістей, найзнамішов з них є епічна повість зо жывота леґендарного князя Лаборця в 9. сторочу, опублікована в галічскім русофілскім журналї „Галичанинъ‟ (1863) і яка перевыдавала ся дакількораз у значно зміненій подобі по смертли автора („Князь Лаборець‟, 1921, 1925, 1957, 1964, 1985, 1992, 1993).

Література: Валерій Падяк, Л. Ільченко, о. Анатолій Кралицькьй: біографічный покажчик (Ужгород, 1994); Федоръ Ф. Аристовъ, „Анатолій Федоровичъ Кралицкій: историко-литературная справка‟, in Карпаторусскій сборникъ (Ужгород, 1930), с. 69-78; František Tichý, „Anatolij Kralický: přispěvek k studiu jeho života a dila“, Carpatica, Vol. I, řada A (Praha, 1936), s. 353-372) aтд.

Павел Роберт МАҐОЧІЙ, Iван ПОП „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів“ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа, Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2010, с. 374-375, переклад з україньского до русиньского языка, звыразнїня писма і скорочіня літературыА. З.

Script logo