12. 4. 2019: Людміла ШАНДАЛОВА: Мушкат, Змерзлина, Будик, Черешнёва гостина, Дїтятко (Стихы)

Мушкат
На облаку квітне мушкат,
гварить на ним мушцї мушка:
„Посмоть, якый квіт пахнячій,
на ним парфін барс пахнячій!

Аж з Паріжа привезеный,
лем про дамы, модны жены,
дайме сі го під пазухы,
гнедь будеме нобыл мухы.“

I ґамбочкы нам нафарбить.
Будеме як попкы-барбі.
Лем так слабо малиново,
жывот зачне нам наново.

Чорны шаты коктейловы,
окулярї на голові.
Теперь сьме як дві моделкы
істо возмуть нас до телкы.

Слухать речі старый квіток...
Нїт їм кінця, аж допито!
Добрї, же ся звечерило,
одразу уж мух не было.

Змерзлина
Малинова, какаова,
може быти смачный пунч,
Янічкови кажда добра –
не єсть коли, уж є фуч!

Йоґуртова з яфырами,
з пістації зелена –
облизують язычками
Дёдё, Дашка, Гелена.

Лем Дарінка штоська смутна,
може бы і плакала...
Як змерзлинку несла к устам –
тота з ощі выпала.

Будик
Тікі – так, тікі – так!
Мать колечка выдуманы,
до брішечка поскладаны,
што ся крутять вшелияк.

Мать і ручкы, чісла несе,
з капелюшком страшно трясе.
Трясе, трясе, выбринкує,
мої сничкы прерушує.

То наш будик превеселый
на столику при постелї
давать позор застараный,
ці є каждый выспінканый.

Старостливо будить зранка
маму, тата, брата Станка
і сестрічку Маріяну –
што ся крутить гнедь
на другу страну!

Наш будичок я мам рад,
то є добрый камарат.
Як забринкать натїшеный,
цїлый дом є зобудженый!

Черешнёва гостина
Розмыла ся ночна цмота.
В загородї коло плота
черешенка выроснута
свої плоды щіро нукать:

„Подьте птахы, подьте дїти,
мою снагу похвалити!
Цїлу ярь єм влагу пила
до сонечка ся смотрила.“

Злетїли ся дрозды, осы,
поштуряли свої носы
до солодкой лакотинкы –
давно мали на ню слинкы.

Лем што Юрко прeтерь очі,
гнедь на ногы сміло скочів,
розсердив ся на крылатых –
мать план, же їх буде
з той черешнї сміло гнати.

Выбіг наще пред фрыштиком
рівно під стром із патыков.
Стоптав траву доокола:
„Геш-геш, дрозде! Геш-геш, пчола!“

Але де там! Дармо плакав,
дармо махав і гулякав:
„Вы, злодїї черешнёвы!
Моєй мамцї на вас повім!“

У корунї під облаком,
весело є мушкам, птахом.
На банкетї черешнёвым
сходжають ся гостї новы.

Глядать мама Юрка свого:
„Черешень є про каждого!
Є їх тївко, аж є дость,
будуть вшыткым про радость.

Подь уж до хыж, мілый сыну!
Напекла‘м тї бубланину.“

Дїтятко

Дїтятко – квітный пук
мачок дрібненькый
не дасть го мама з рук
за світ цїленькый.

Є з ласкы найвысшой,
прияте од Бога,
клубятко наймілше
перла дорога.

Невинна душічка –
за нічим не бажить.
Як чіста водічка
спраглому на дразї.

То вітрик легіцкый,
што сушить слызонькы
з недоспатой ночі
своєй мамонькы.

Закрыты пясточкы –
тримать їх без силы
пальчікы-горошкы
сыночок премiлый.

Лелія найкрасша
чісто ся білїє,
в перинцї притульно
сничок свій высниє.

Не дасть го мамочка –
од Бога дїтина,
привине ку груди
малого Русина.