12. 4. 2022: Недожыта 100-рочніця поета, педаґоґа і културного дїятеля Михайла КЕМІНЯ

Михайло Кемінь нар. ся 12. 4. 1922 в Ізї Хустьского раёну, втогдышнёй Чехословакії, теперь на теріторії Україны. Быв дїятелём русиньской народной орьєнтації на Підкарпатьскій Руси. Умер 21. 10. 2020 в Ужгородї на Підкарпатю (Закарпатьска область Україны).

По скінчіню ґімназії в Хустї (1934 – 1942) М. Кемінь вступив до Православной духовной семінарії в Будапештї, де ся заінтересовав славяньскыма языками. Почас войны быв принученый закінчіти освіты в російскім оддїлїню Філозофічной факулты Ужгородьской державной універзіты (1951), потім учів ся попри роботї на оддїлїню Кієвского державного інштітуту загранічных языків (1965). Од 1950-ых рр. учів російскый і анґліцькый язык у різных школах Підкарпатьской Руси.

По падї комуністічного режіму М. Кемінь стає єдным із основателїв Общества карпатьскых Русинів (1990). Опубліковав у містній пресї, а пізнїше і як окреме выданя, першый том роману у віршах Ізяньска русалка (2006). Пізнїше (2015) у сполуавторстві з Михайлом Завадяком выдали „Фолклор подкарпатськых русинов Мараморощины“. Книжка обсягує найзнамішы пословіцї, фразеолоґізмы, тексты народных співанок, котры ся до днешнёго дня всокотили в тій части Закарпатьской области, котра перед тым была частёв Мараморошского края Підкарпатьской Руси.

Здрой: Проф. Др. Павел Роберт МАҐОЧІЙ, „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів“ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа, Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2010, с. 330, переклад із україньского языка і доповнїня: А. З.