13. 2. 2025: Людміла ШАНДАЛОВА: Стихы

Людміла Шандалова

В храмі лїса

В катедралї з высокых стромів
До престола засїло тихо
Як білый дым през старый комин
Тратить ся непокій з пыхов

През хмары світло ся влудило
У златых перстінёх до травы
З пахоты лїса кадило
Очіщать думкы чорнявы

Як молитва мамы на устах
Так шумлять стромы верьхами
Червена калина запустла
Стежка ся вказала пред нами

 

Під кошатым дубом

Обіцяв єсь любов
Під кошатым дубом
Вітрику пошепнув до поля

Понесло єй лугом
Потім орач плугом
До теплой землї заорав

Під серденьком груды
До ключкы ся будить
Головку піднимать до сонця

Записав єсь любов
Під кошатым дубом
Бы росла, міцнїла без конця

 

Може іщі раз

Може ся присниє
іщі раз надраном
дзвінкый сміх, што в нїм є
сонечко заткане.

Може ся присниє,
темну ніч розъяснить
хусточка червена
з квіточком белавым.

Привіджать ся мі в снї
личенько румяне,
як мотыль по росї
на луцї пристане.

А кедь мі в сон войде
із двора лавочка,
віджу, як там на нїй
співать сі мамочка.

 

Мамочцї

Ты пришла домів,
мамочко, ку мі
на листкох стромів,
в зеленім шумі.

Співанка выпала
„люляй же мі, люляй“
хоц я уж не мала
лем сі єй притулям.

Притулям солодку,
як єсь ня тулила,
замкну на колодку,
мамочко преміла.

Не пущу од себе,
до сердця єй вию,
наймілшу із небес
співанку-лелію.

 

Осїння невіста

Вошла невіста до долины
у білім чепцї з павутины.
Прикрыла наще рано
край несподївано.

Простерла під ногы босы
покровець з росы.
Одїла до нїжной блузкы
зрїлый кряк свербогузкы.

Стежечку давну вышыла,
што любов по нїй ходила.
Ку березкам в тихім гаю...
Лем они памятають

(2. місце в 11. рочнику Літературного конкурзу Марії Мальцовской.)