13. 4. 2025: Політіка і „музей на площі“

Зміна директора може, но не мусить быти тото найголовнїше.

Ку кінцю марца скінчів у функції директора Словацького народного музея – Музея україньской културы в Свіднику Ярослав Джоґаник. Своє одкликаня бере днесь уж бывшый директор за політічне, не фахове дїло. Вопрос, котрый собі можеме класти, є, же яка то властно політіка?

Джоґаника одкликав Антон Біттнер, котрый быв дочасно повіреным ґенералным директором Словацького народного музея, і котрый так само, по півроцї, скінчів у своїй функції. За властныма словами має інтерес кандідовати на тоту позіцію в ряднім конкурзї.

Але вернийме ся до бывшого директора „музея на площі“. Так кличуть україньскый музей свідницькы Русины, жебы акцентовати факт, же то не має быти жаден україньскый музей, бо переважна векшына вшыткых експонатів суть русиньскы експонаты.

Ярослав Джоґаник вів музей, наперед як повіреный веджінём, пак як рядный директор, од 2017-го року. У функції вычеряв Мірослава Сополиґу, котрый сам пожадав о увольнїня з функції. Правдов є, же то было таке діпломатічне рїшіня. Кебы о то не пожадав сам, увольненый з функції бы быв і так. Своїма русинофобныма публічныма выступами дішов аж на такый верьх, же скаргы Русинів уж не могли веце быти іґнорованы, а мусило ся нима занимати і веджіня Словацького народного музея в Братїславі.

Сополиґа з Джоґаником ся односно Русинів нияк не одрізняли. Дакотры языкы твердять, же Сополиґа собі Джоґаника сам пририхтовав до той функції. Но безспорным роздїлом меджі попереднім і недавно скінченым директором было, же Джоґаник не робив театралны протирусиньскы выступы. Не зневажовав Русинів публічно. Не кликав на Русинів публічно СБУ, ани не означів русиньскый рух за пару псіхічно хворых особ, на роздїл од Сополиґы.

Покля бы ёго одкликаня мало помочі нашому дїлу, пак бы з того быв холем даякый хосен.

А властно можу з особной скушености повісти, же ани пріватно не быв на першый план неприятельскый. Кедь сьме в роцї 2022 рїшыли сітуацію з проґрамом у веройноправній телевізії, котрый ся точів якраз в україньскім музею, і в котрім ёго робітнічка спохыбнила єствованя нашого народа, за што ся нам пак словацьке телерадіо оправдало і стягло проґрам із архіву, быв на засїданю односно той темы і Ярослав Джоґаник. По засїданю меджі штирьми очіма мі повів, же він нам властно тримать пальці, же маме молодых актівістів, але же про нёго Русины просто не існують, і мы вшыткы сьме Українцї.

Катеґорічно з ним не єм згодный, але на роздїл од Сополиґы то холем знав высловити ґалантным способом, і не робив театралны і аґресівны выступы проти нас.

На місце директора має быти выписаный конкурз. Буде інтересне слїдовати, хто вшытко проявить інтерес быти директором. Ці то буде хтось тіпу Джоґаник, або ся можеме тїшыти на даякого далшого театралного русинофоба, припадно, ці то не буде, як є під тым веджінём Міністерства културы СР уж звыком, знова чоловік, котрый не має ани зданя о тім, што є музей, але має добре політічне крытя.

Так ці іншак, зміна директора може, но не мусить быти тото найголовнїше, покля на то будеме смотрити через русиньску оптіку.

Бо якый бы лем добрый не быв директор україньского музея, головнов проблемов не є особа директора, головнов проблемов є єствованя того музея. Музей в такій формі, як го знаме днесь, є продовжователём українізації Русинів. Суть дві можливости.

Тов першов є, же бы вшыткы русиньскы артефакты перешли під Словацькый народный музей – Музей русиньской културы в Пряшові, і україньскый музей най собі пак ґаздує з „україньскыма артефактами“, кедь даякы найдуть. Тов другов, твердшов, є зрушіня цїлого україньского музея. Но не думам, же ку такому твердому кроку бы даколи могло дійти. А і при тім першім кроцї, по роках нашых намаг без будьякого резултату, єм даоста скептічный.

Зато вернийме ся ку вопросу, котрый єм положыв на початку. Джоґаник видить за своїм одкликанём політіку, але правдов є, же нихто з нас не знать, о яку політіку властно іде. Покля бы ёго одкликаня мало помочі нашому дїлу – переданю артефактів до властництва нашого музея, пак бы з того быв холем даякый хосен.

Лемже думам, же моментално ани веджіня резорту не знать, о яку політіку іде, і завершінём того цїлого буде далше фунґованя комуністічного релікту – „музея на площі“, до далшых успішных пятьрочніць.

Петро МЕДВІДЬ. Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Языкова і ґрафічна управа: АРК СР