14. 10. 2017: Ювілейніст проти «вісляного» тырваня (Петрови Мурянці, 10. 8. 1947)

Сут ріжны жытя, долі, місиі, таланты і інче, што рішат, же чловеча дорога на тым світі ма такє або інче значыня для того што было, єст і буде. Чловече стремліня до вічности все вязало ся з уявом, же присутніст в памяти жыючых, то жытя тых, котрых серед них уж неє. Ленія памяти веде ся в натуральний спосіб кровным наступством поколінь (спарадиґмуваний іщы біблийныма текстами), але довершат ся тіж в симвилічний спосіб, коли памят о дакым стає ся власністю і вартістю цілой уявной спільноты, творит для нєй взоры (тіж антивзоры) і дороговказы. Такы жытя увічнят істория або збірна памят, выберат з них важны для зрозумліня явиск і задач даного часу факты, творит потрібны леґенды. Прото сут то жытя, а радше символічны, ци надреальны жытя важны, найважнійшы, якы в гідній мірі не належат уж даному чловекови, але цілій спільноті. Мусят мати такы елементы, якым спільнота надає значыня і ся з нима ідентыфікує.Вшытко сесе вводжу як вступ до ювілейной статі на сімдесятьолітя народжыня Петра Трохановского-Мурянкы, котра – як звычайні – ма на ціли вказати конкретне жытя конкретного Ювілята, але і надати му тіж того значыня, якє потрібне єст спільноті до сохраняня і будуваня  свойой достоменности в нелегкых часах загыбаня, заниканя, корчыня ся того, што долгыма віками было ядром-дороговказом-парадиґмом. А жытя реченого Ювіляра достойне єст той задачы як мало котре, як єдно з тых, котры уж днес мож замістити в Пантеоні Зеленой Лемковины, серед найвыдатнійшых предшественників, сучастників і грядущых... (в найщыршым вшыткых желаню). О Петрі писала єм вельо раз од вельох сторін, предо вшыткым од професийной, лтературо- і культурознавчой, але тіж од біоґрафічной, енциклопедычной і ювілейной-парадиґмовой. То уж третій десятинний ювілей Петра Мурянкы, якій приходит мі пером честувати, думком обнимати. Што то значыт? Конкретні, же уж так з 35 років доля звела нашы пути і ідеме «в єдным ярмі», як то рюк сам Петро. Символічні, же жытя і труд Петра єст предметом вельосторонной дослідничой, лемкознавчой, але тіж емоцийной рефлексиі, послідовні веденой през оне 35 років. Врешті – по приятельскы – же тішу ся, што можу так безпосередньо, од середины, праві же родинні, інтымні влучыти ся в гоноруваня незаперечной цінности і вагы того уж гарді розвиненого, бо 70-річного жытя Ювілята. А з вшыткого того бере ся характер сесого писаня, якє не ограничыт ся до вымініня біоґрафічных даных і заслуг, якы мож додати до писаных пред десятьома ци двадцетьома роками статий. Петрове бо жытя явит ся мі за каждым разом од інчой, маючой значыня в даным часі стороны.Перший факт, якій днес явит ся мі як основний в жытю Петра Трохановского, то тото, же вродил ся він – 10 серпня 1947 рока – на граници світів вызначеній Лемкам акцийом «Вісла». Не доходило до мя скорше тото так глубоко. Спричынил тоту свідоміст сам Ювілят, публикуючы в 2007 р. знамените описаня свойого жытя під вымовні глубокым наголовком A Wisła dalej płynie[1], в якым вызначыл основны детермінанты, котры уформували його долю. Спричынила тіж днешня лемківска реальніст, котра в 70 років по оній траґічній для нас акциі каже достеречы єй вымовны нецофальны ефекты, якы не дозваляют смотрити на наше тырваня з надійом, яку мала єм іщы перед десятьома роками в гідній мірі завдякы Петрови Мурянці.

 Дальшы факты з жытя Ювілята стисло сут повязаны з тым першым. Дітиньство розбите медже нижньошлеску штоденніст а мріі і тугу за тамтом краіном, де ся не «встугнул народити». Вшыткы дальшы стремліня до єй одроджыня, одзысканя, воскресіня. Поворот і неуступливе, найперше романтычне, емоцийне, пак позитывістычне, тверде ораня лемківского культурового ґрунту. Тото вшытко знає Мурянка получыти в єдну велику синтезу послідовности і щырости. Але тіж тихого траґізму, якій заєдно ґенерує всеприсутний Мурянковий Біль.

 

Як при Петровій сімдесятці презентує ся сеса синтеза? Як жыве свідоцтво нестаріючой ся душы, в котрі любов і пасия перевершают вшытко інче, котра з роками лем мудріє, але не тратит творчого потенциялу і креатывности. Остатнє десятьолітя в жытю Мурянкы то попращаня ся в основным з поетычном творчістю в такым значыню, як тото мож было видіти скорше, коли його ліричны выповіди креували лемківскій реінвенцийний міф оснований на  болю і незгоді на загыбаня. Што правда, в 2012 р. явила ся його двоязычна збірка верши До краю ненароджыня[2], але были то вершы, якы возникли до 2007р. і не несли той творчой експресиі,  якя знана єст з Як сокіл воды на камени[3]. Реінвенцийну ролю лірикы переняла літературна автобіоґрафія A Wisłа dalej płynie, а лірична пасия поеты выразила ся найполнійше в Піснях і співанках  Петра Мурянкы[4], де музычний талант получыл ся з поезийом. Закінчыл тіж Мурянка в реченым десятьолітю свою учытельску (в дослівным значыню) місию, не вюл уж лекций лемківского языка в школиі. Натоміст опрацувал дидактычно-енциклопедичне выданя Пантеон зеленой Лемковины[5], в якым представлят найвыдатнійшых, подля його выбору, Лемків. Довершыл тіж свойого обовязку і долгу в однесіню до великого лемківского «Учытеля» Івана Русенка, выдаючы імпонуючу, красні опрацувану збірку його творів[6]. Выміняны осягння остатніх десятьох років вказуют еволюцию Петра Трохановского в напрямі деякого довершаня скорійшых мрій з єдной страны і вычуваня вымогу часів з другой.

 

Найбарже бодай значучом творчом позицийом  в тым напрямі буде довершана днес величезна книга села Білцарьова – рідного села Трохановскых, в котрым так дурно «не встиг ся Петро вродити», як сам з жальом вельо раз написал. Тота, понад 1000-стороницьова книга, то велика не лем споминова праца автора. То предо вшыткым вельосторонна моноґрафія, в якій Петро Трохановскій вмістил свою пасию історика, документалісты, дослідника лемківской культуры і горячого патрийоты, любителя рідности. Книга-моноґрафія Билцарьовой роками ходила за єй автором, іщы товды, коли на выгнаню, на земли свойого тілесного вроджыня, деси там в понімецкым Пархові, малювал мапы Лемковины, крислил розплянуваня рідного гірского села, барвил душу камениками з білцарівской річкы, о котрых так уявисто оповідали му няньо, якых іщы на жыво не виділ, яле виділ іх душом і мріями. Книга, яку днес довершат, основана єст на документах, але тіж на уяві душы Петра, яка єст так само вірна, а бодай і вірнійша як неєден документ, бо підповідана любовю і ґеновом інтиіцийом, збірном памятю предків, вірністю спільнотовым архетыпам, якы николи ся не мылят. Книга Білцарьовы высловлює цілого Петра – Білцарьовяна, Лемка, анти-паралелю акциі «Вісла». 

При вказаній еволюциі, розвиваючій, але тіж довершаючій мріі і надіі Ювілята, остає він надале вірний і по мурянчому послідовний в веденых ціле праві жытя своіх діянях і дотримуваных поставах. Такой праві уж 30 років отримуєме журналістычно едиторскій труд жытя Мурянкы, «Бесіду» - лемківскій двомісячник, авторско ведений його головным редактором. Шторічні прикликуваны сут важны історичны і персональны факты завдякы покликаному  до жытя Петром і уж 25 років выдаваному «Лемківскому календарьови»/ «Лемківскому Річникови». Не перестал він тіж занимати ся трансляторском роботом. В остатнім десятьолітю довершыл своі величезны труды перекладаня на лемківскій, ци радше лемківщыня, адаптуваня до сучасной языковой нормы, знаменитых творів лемківской класикы – Петра Поляньского і Владиміра Хыляка. Вірний остал тіж Петро лемківскому соспільному і церковному жытю. Веде  з посвячыньом і значучыма ефектами церковний креницкій хор, дякує в креницкій церкви, неуявны сут без него єпархіяльны і загальнодржавны церковны торжества. Дале орґанізує конґресы, Бієннале Русиньской/Лемківской Культуры, Лемківскы Творчы Осени, анґажує ся в Лемківскы Ватры на Чужыні, подіі орґанізуваны «Руском Бурсом» в Ґорлицях. Коли лем може, не одмавлят никому, хто го попросит о презентацию лемківской культуры,  ци то в нашых, ци в польскых, ци заграничных середовисках. Адде Мурянка – адде Чловек, адде Лемко, як написал о ним в 1983 при першій публикуваній збірці верши Suchy Badyl[7], выдавця, Мєчыслав Мончка. «Талант Петра фурт ся розвиват. Бесідувати треба радше о талантах»[8]. Днес пишеме о плодах тых талантів. Ювілей 70-літя народжыня то нагода до синтезуючых, сутьовых уваг о жытю і осягнінях. Хоц, як речено, розвитя і креатывніст не заперат ся в тым припадку таком ци інчом катеґорийом жытовых чысел, вызначеныма роками границями. Покля чловек має мріі і стремліня,  потля ма творчу силу. Перед десятьома роками Петро втішыл ся з хыбы в його роках, коли приятеле вінчували му з нагоды 80-ткы. «Кед-бым дожыл тых років, якых мі желате, то довершыл бы-м вшытко, што мрію в жытю зробити...». Єдном з тык мрій была речена книга села Білцарьова. Днес мрія ся довершыла. Адже послідовніст і впертий труд недаром присвоіли Ювілятови так неодлучний його псевдоним – Мурянка.

Знам, же Петрови остало іщы гідні мрій і задач (в тымдокінчыти обшырну лемківску повіст), напевно старчыт іх до 80-ткы, а думам, же іх довершаня, як все, додаст му жытьовых сил і почутя, же выполнят  свою велику місию, яка вызначена му остала на долго іщы перед народжыньом, коли то місцевий жыдівскій мудрец Цапок выворожыл з псалтыря його Матери Ксандрі «Вельо уж перешла єс жено і вельо іщы перейдеш, але доховаш ся двох сынів і в велькій пошані будут іх мати люде»[9]. Тото почутя спричынило тіж написаня Мурянком єдной зо знаменитшых, симптоматычных  фраз, важного ліричного маніфесту:

 

Великы діла кажут мі писати

кажут величати

 

як жытя сіль

конаня біль[10]

 

Долгы рокы не вірила єм тій прошыбаючій до глубины выповіди, же нам, «повісляным» поколіням остає як місия величати «конаня біль». Мурянка знал тото од самого здає ся вроджыня. Кілько героізму, одречыня ся власных потреб, посвячыня треба, жебы з таком детермінацийом, без зневіры служыти загыбаючій Лемковині, коли ся зна, же то конаня, же «Вісла дале плыне», значыт заберат, топит, розмыват помалы вшытко, што ма загыбнути в єй неустанным течыню. 70 річниця народин Петра Мурянкы, котра єст єдночасно 70 річницьом початку акциі «Вісла», текучой проти нашому народови, усвідомила мі глубоку правду траґічного маніфесту. Реінвенцийний міф, в творіня котрого анґажувало ся ціле поколіня зосердеджене на Болю, што подля Петра остал вміщений в лемківскы ґены, формувал етос тырваня, якій все вяже ся з посвячыньом. Конец архаічной  парадиґмы посвячыня, котра остала заступлена сучасным центровым думаньом, якє матафоричні мож назвати «бізнесовым»,  спричынил конец спільнотовой солідарности, де успіх каждого «свого» тішыл і был узнаваний за спільне добро.  Бізнесовы принциюы основуют ся на конкуренцийности, антиспільнотовым механізмі, якій єст проявом уж барз глубокого, системового наслідства текучой «вісляной» модерности.

 

Петрове жытя, зачате оного рока «при якым і Anno Domini подавати не треба»[11], то явний і вымовний символ протиставліня розливаючому ся штораз шырше і штораз глубше течыню «Віслы». Обходиме, по звыку раз на десят років, річниці, якы сут повязаны зо собом не лем календарьовом датом (років закінченых чыслом 7), але предо вшыткым сутю протиставности і опору. Ци при такым символічным сутьовым получыню не стає ся основным для Лемковины і Лемків желаня Петрови Трохановскому-Мурянці як найдолжшого жытя і як найдолжшого тырваня усимволічной тым жытьом ядровой спільнотовой вартости – любови до рідности, яка спричынят всеціле ій посвячыня. 

 

Др. габ. Олена ДУЦЬ-ФАЙФЕР, Краків, Польско

 

ЛИТЕРАТУРА

 

[1] P. Murianka, A Wisła dalej płynie, Krynica-Legnica 2007

² П. Мурянка, До Краю ненароджыня, Крениця-Ліґниця 2012.

³ P. Murianka, Jak sokół wodę z kamienia/ Як соків воды на камени, перł. B. Dohnalik, Warszawa 1989.

⁴ Пісні і співанкы Петра Мурянкы, упоядкували П. Малецкій, А. Трохановскій, Ґорлиці 2012.

5 Пантеон Зеленой Лемковины, выбір, редакция, вступ П. Трохановскій, Ґорлиці 2008.

⁶ Русенко – выбране, ред. П. Трохановскій, Крениця-Ліґниця 2010.

⁷ P. Murianka, Suchy badyl, Z. Zegadłówna, Nowy Sącz 1983.

⁸ MM, [Oto Petro Murianka…], [в:] тамже, текст на задній окладинці.

⁹ P. Murianka, A Wisła dalej płynie, с. 24.

[1]⁰ П. Мурянка, Рекомендация, [в:] Тот же,  Як сокіл воды на камени, с. 114

¹[1] Єст то фраза, яку Мурянка часто повтарят в тексті A Wisła dalej płynie.

 

(Публікуєме в роднім языку юбіланта – лемківскым варіантї русиньского языка.)