14. 7. 2025: Жадна револуція, честованы

То, же Рада єрархів Ґрекокатолицькой митрополітной церькви на Словакії схвалила русиньскый Літурґікон, є історічный момент. Він може выкликовати вопросы, але реално – не є ся чого бояти. Намісто емоцій бісїдуйме о фактах.

Кедь в роцї 2019 быв одпремєрованый документарный філм Воскресеніє народа, єдным із респондентів быв отець Франтїшек Крайняк. Тот там бісїдовав о тім, і то было важне свідоцтво, же кедь в 1980-ых роках почав із русиньскыма тлумачінями літурґічных і біблічных текстів, было то зато, бо му люде самы повіли, же церьковнославяньскый не розуміють, словацькый не хотять, україньскый уж абсолутно ніт, а хотять по свому – по русиньскы.

То было в часї, коли русиньскый народ офіціално не єствовав, коли Русины не могли ани снити о тім, же раз будуть мати кодіфікованый язык, і коли на многых селах, вдяка прословацькым священикам, даколи аж аґресівно запроваджало ся служіня на словацькім языку.

Отця Крайняка нич із того не знеохотило. І далше, вєдно із своїма сполупрацовниками, робили дїло, якого може іщі ани днесь не знаме реалну цїну, а вкаже то аж історія.

Інтермеззо. То, чому порозумів втогды отець Крайняк, але не порозуміло наприклад втогдышнє веджіня Пряшівской єпархії, розуміли і в Споєных штатах Америкы, де у 1980-ых роках, коли Піттсбурґску митрополію вів владыка Штефан Кочішко, вышов Літурґікон по русиньскы. Нажаль, він быв уж при выданю языково постарїлый, а што є головне, він пришов пізно. Меджі Русинами там уж доміновав анґліцькый язык.

Даяка зміна пришла по 1989-ім роцї, дочекали сьме ся і даякых офіціалных позволінь на русиньскы літурґічны і біблічны переклады, але вєдно з тым дочекали сьме ся і метаня дрыв під ногы, жебы лем ся барз „не кекешыти“ з тым русиньскым языком в церькви. Того доказом є і факт, же Літурґікон чекав на схваліня од року 2009.

Літурґікон є важный і зато, бо тото є реалне средство гамованя словакізації.

Але зохабме історію історіёв. Русиньскый Літурґікон є днесь фактом. Центер літурґічного жывота – Божественна літурґія, може служыти ся од 1-го авґуста комплетно на русиньскім языку. Чом є тото важне? І што може тото огрозити?

Владыкове у своїм писмі, котрым дали доволїня на Літурґікон, пишуть, же треба памятати на то, же наша теріторія є тїсно звязана із церьковнославяньскым языком, котрый ту пережыв многы столїтя як прямый одказ на святых братів Кіріла і Мефодія.

Правда. Но єдночасно крітічно треба додати, же є великов шкодов, же ся на то не думало, кедь ся запроваджав словацькый язык. А то в дакотрых парохіях аж так твердо, же днесь там нич по церьковнославяньскы не є, а молода ґенерація уж не знать ани літурґію одспівати по церьковнославяньскы. Ани не будеме бісїдовати о такім дачім як утреня ці вечурня.

В нашім припадї, навспак, русиньскы священици ясно бісїдують, же вытисковати церьковнославяньскый язык не хотять. Буде то на священиках, на віруючіх, на даякім компромісї, ці ся буде служыти по русиньскы, ці ся буде служыти лем по русиньскы або лем дакотры части. Або ці ся буде служыти на церьковнославяньскім языку. Но мінімално мають люде ку діспозіції офіціалный переклад, вдяка котрому можуть порозуміти тому, чому уж по церьковнославяньскы не розуміють.

Навеце, тадь служать ся на дакотрых русиньскых парохіях уж теперь тайны по русиньскы, але ниґде не счезнув церьковнославяньскый язык, а жаден священик не буде бранити в такій парохії, кедь хтось хоче мати вінчанку ці похорон по церьковнославяньскы. То є так само цалком інша сітуація, як на многых словацькых парохіях.

Літурґікон є важный і зато, бо тото є реалне средство гамованя словакізації. Не заперайме собі очі перед тым, же реално многы люде уж мають проблему розуміти церьковнославяньскый язык. Кедь ся в минулости поскаржыли священикови, навеце прословацькому, рецепт быв ясный. Будеме служыти по словацькы. Тото скінчіло.

Кедь реално выникне потреба, жебы не служыти лем по церьковнославяньскы, пак ту є ку діспозіції русиньскый переклад. На русиньскых селах, де люде голосять ся ку Русинам, мають тото саме право служыти і розуміти літурґії, котру хочеме дале утримовати і на церковнославяньскім языку, в языку материньскім. І тото будуть мусити акцептовати і священици, а не як дотеперь, такой дати „словацьке рїшіня“.

Но і на конець. Не є жадной причіны бояти ся. Русины никого не будуть тискати до хоснованя дачого, што не хоче. Але на другім боцї наповняме своє право, котре є од Бога дане каждому народу, молити ся у своїм языку, включно найважнїшой части літурґічного жывота – літурґії, і навеце, якраз тым тримаме ся одказу Кіріла і Мефодія, котры не зробили нич інше, лем язык народа зробили літурґічным языком.

Не одбывать ся жадна револуція, честованы. То лем Русины, вдяка котрым на тій теріторії існує тота церьков, досягли тото, што вы вшыткы довкола уж мате. Історія забуде тых, што тому бранили, сміяли ся, але не забуде тых, котры на тім робили, наперек вшыткым страстям.

Петро МЕДВІДЬ. Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Языкова і ґрафічна управа: АРК СР