15. 1. 2018: Вышла нова книжка Мірослава Жолобаніча
В тых днях ся нам дістала до рук нова книжка рисованого гумору Мірослава Жолобаніча – Сміх наш каждоденный / Smiech náš každodenný. Тексты під рисунками суть у русиньскім языку (переклад зо словацького языка зробила ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.) і у словацькім языку (языкова управа ПгДр. Люба Колёва). Книжку выдало обчаньске здружіня „Svet menšín“ (Кошіцї, 2017, ISBN 978-80-972843-0-5, 96 стор.)
* * *
Слово выдавателя
„Humor za mrežami“. Тота выставка, котру Мірко Жолобаніч приправив на місцях, де скоро 20 років выховлёвав одсудженых, ня привела до арешту в Кошіцях. Была єм на дакількох выставках ёго рисованого гумору. Сміяла єм ся на анекдотах о гокею, баскетбалї, і о ІТ-чкарох. На выставцї в арештї єм была першыраз в жывотї.
І так, міджі речов, єм му спомянула, ці бы не попробовав нарисовати і фіґлї на народностну тему, наприклад о Русинах. Темов народностей, передовшыткым телевізного высыланя, ся занимам уж 20 років, і знам якый є то тонкый, але чарівный лед.
По роцї, кідь єм на свою пропозіцію давно забыла, пришов за мнов Мірко Жолобаніч із ташочков гумору повнов рисунків. Несподївав ня, але лем на курто. Ёго ласкавый гумор зо жывота Русинів сьме перетворили на книжку під назвов Сміх наш каждоденный.
Не уражать. Оком доброго позорователя одгалить детайлы, над котрыма ся засмієме.
Величіна духа чіоловіка є і в тім, ці ся знать засміяти на собі. Мірко Жолобаніч то докаже, і я вірю, же вєдно з ним і мы.
ПгДр. Люба КОЛЁВА, ведуча Редакції народностного высыланя кошіцького телевізного штудія РТВС.
* * *
О авторови книжкы
ПгДр. Мірослав Жолобаніч узрів світло світа в роцї 1956 у містечку Снина на выходї Словакії. Першы жывотны скушености набрав у недалекім тіпічнім русиньскім селї Пчолине. Міджі людми з отворенов душов пережыв дїтинство повне пригод, котры нукала околішня природа ці ґаздївства. А, може, уж там при різных гунцуства хлопцїв, ся зачало формовати ёго чутя про гумор.
По здобытю мудрости у сниньскій ґімназії росшырёвав собі знаня на пряшівскій Філозофічній факултї П. Й. Шафарика. В роцї 1982 по ріґорозных екзаменах прибыв ку ёго мену тітут ПгДр.
З тым тітулом ся пустив зачав розвивати свою професіоналну карьєру. На зачатку го понесло до шумавскых лїсів, де абсолвовав основну воєньску службу, як было в тім часї звыком. Вызерать так, же в тім нашов даяке „жрідло потїшіня‟, кідьже і пізнїше зістав ёго жывот споєный з армадов. Выховлёвав, учів на універзітї в рамках воєньской катедры, діяв і в дівізії, а пізнїше у поліцайскій школї.
Наконець свої робочі і жывотны скушености выужыв на нелегкім і нарочнім робочім місцю – в „Ústave na výkon väzby“ i „Ústave na výkon odňatia slobody“ в Кошіцях. Значіть на місцях, де ся чоловік барз не засміє.
Днесь є уж на пензії, але жыє актівно. Гумор му зістав, докінця ся выбрусив до формы забавного рисованого гумору. Свою творчость презентує на выставках, публікує в реґіоналных і цїлословеньскых періодіках і книжках рисованого гумору (Бавме ся гокеём – 2013, Бавме ся баскетбалом – 2014, ІТ фіґлї – 2015 і іншых).
Черпать з різных сфер жывота. Близькый є му шпорт, главно гокей і баскетбал, черпать з воєньского оточіня і свого довгорічного робочого міця – арешту, де робив як педаґоґ і пізнїше як шеф.
Велике чутя го вяже ку дїтём. Дорогу ку ним му полегшала містьска приспевкова орґанізація „K 13 – Košické kultúrne centrá“. Ту створює про дїти омалёванкы, поштовы карткы і коміксы. Дорослым освіжує жывот і афорізмами, котры выходять у кріжовкарьскых часописах.
Мірослав Жолобаніч видить жывот як невычерпне жрідло гумору. Треба але го знати найти. Находить ся нелем у веселых пригодах, але і в обычайных річах, на вершынї і на самім днї. Знати то н айти і звидительнити, на то треба передовшыткым любити жывот і людей.
