15. 5. 2020: Мілан ҐАЙ: Споминаня на молоды рокы (2.) (Повіданя)

Мілан ҐАЙ

 

Споминаня на молоды рокы (2.)

По приговорї наслїдовав проґрам, котрый зачали членове кутурного середовиска із Гуменного таньцями.

Поступнo ся вымінили хоры співачок з Лабірця, Красного Броду, Габуры. Людей може найвеце побавив народный розповідач із Гуменного своїма гуморныма розповіданями із жывота.

Так ня нападать єдна пригода што розповідав: „Циґанам ся народив сын. Кедь ся вшыткы посходили на крестины і попивали, єдного напало взяти Циґанича на рукы, тай так повідать:

„Но та повіч мі, няньку, што буде із того твоёго сына як выросне?‟

„Но, та як на нёго так позерам, може із нёго буде хырный музикант, такый як я.‟

Другый стане і повідать: „Не маш правду. Не видите, як шермує з руками і ногами, векслак буде з нёго.‟

„Го-го го, то буде богач.‟

Наконец повідать тот, што го тримле на руках:

„Ани єден, ани другый не мате правду, він буде політик. Попозерайте ся на нёго, до оч ся мі сміє а до рук уж мі сере.‟

Но та так то даяк подовжовало, аж до кінця културного проґраму, покы ся уж і подакотры старшы люде почали розходити. На несподїваня были ту ай дакотры із близкых сел, як Букова, Фалковець, Красного Броду, Лабірця і Гуменного. У споминаных селах дакотры нашы селяне мають своїх близькых, родину, чоловіків, жены або докінця і з тамадь походять.

Із прибудаючіма ся годинами старшых людей убывало а наопак сходили ся молоды, бо мала быти сполоченьска забава аж до рана. Но а така річ є про молодых як створена. Музика буде аж до рана, также о забаву є постаране а што є на тім найлїпше є то, же то буде задармо.

Орґанізаторы зачали помалы перемістнёвати столы із стїлцями попід облакы наоколо салы. Далшы выношали стїлці і лавкы навыше, на котрых перед тым сідїли позерателї културного проґраму. Коли уж было тото вшытко сформоване, на подію помалы кінчіла приправу ай капела, яка зачала ладити музичны інштрументы і пробовали мікрофоны знамыма словами: „раз два, раз два‟. Молодеж, але ай дакотры женачі з родинами зачали помали сїдати поза столы а за короткый час сала была скоро заповнена.

Сельскы парїбцї лем зазерали, де посїдають дївчата із сусіднїх сел, котры іщі обчекавали і поставали перед дверями. Може іщі не были рїшены, ці ту остануть або одыйдуть даґде інде. Вызерать то але так, же остануть, бо на околишнїх близкых селах акурат в тім часї не была нияка забава, а ту то мають ай задармо.

По першых тактох музикы не танцёвав нихто, танечный паркет остав порожнїй.

Парїбцї позерали по дївчатах а дакотры іх дослова очами „жерлиˮ і робили сі планы, же котру найближше підуть вызвати до танця.

За єдным столом сідїли ай штирёми камаратя: Іван, Мірко, Штефан і Володё. Ай іх тема была тыж о дївчатах, котры поступно годн оцїнёвали стіл за столом. Мірко повів: „Іване, тоты штири дївчата, што там сидять за другым столом напроти од нас, дакотры із них уж познаме, не?‟

„Маш правду,‟ одповів і потвердив, же суть із сусїднёго села Фалківцї: „Тота з чорныма волосями є Яна а коло нєй на право сидить єй сестра Мілка. Были сьме із нима уж пару раз минулого року через лїтнї вакації на жываньскій у їх селї, памяташ?

„Та то твої сестерніцї, кедь добрї памятам, ці не?‟

„Так як повідаш. Тоты далшы дві не познам.‟

Коли дївчата попозерали ку їх столу і кывнутём головы поздравили, закывали їм ай они а Мірко такой пішов за нима, ку іх столу побісїдовати. По звитаню і короткій бесїдї, вернув ся назад, але уж ай о дашто мудрішый.

Іван збыстрив погляд, тай повідать: „Но та што єсь зістив?‟

„Тота менша довговолоса є сестерніця Яны і Мілкы, Марька, а тота загадна четверта блондина є зясь Марькина добра камаратка і єй сусїдка Люба.‟

Іван не скрывав інтерес о Марьку, котра му такой упала до ока. Не міг од нєй очі одвернути, так го притяговала своїм вызором, довгыма, помалы аж скоро по пас волосямі і красным усмівом. Дотеперь він єй іщі ниґде не відїв і не стрїтив.

Іван му такойдав прпозіцію, чі підуть за нима таньцёвати, як зачнуть грати. Было то іщі таке неісте од каждого із них, бо дївчат было вецей, также іщі не были рїшеты, хто де і за кым піде. Согласны але остали у тім, же перше „загрїваюче“ коло бы найлїпше было потанцёвати із знамыма камаратками.

Мірко повів, же теперь піде за чорноволосёв Янов, Іван же за Марьков, но а Штефанови, Володёви в основі было єдно, хто за котров піде, бо никотру із них не знали.

Кедь зачали першы тоны музикы, такой „мастили“ ку їх столу і єден по другім вызывали дївчата до таньця. Остали танцёвати поблизко себе а у павзї меджі співанками переговорили вєдно по пару слов.

Як скончіло танечне коло, одпровадили дївчата ку столу і подяковали за перше выдарене танечне коло. Парібчацї ненападно слїдовали реакцію своїх танечнїць, котры зачали сполочну дебату.

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2019.)

Script logo