16. 7. 2025: Умер малярь і русиньскый актівіста – Володимір Микита

15-го юла 2025-го року вмер в Ужгородї русиньскый малярь Володимір Микита (на фото ёго автопортрет). Вмер у віцї 94 років. Учів ся у такых малярїв-великанів, як  Йосиф Бокшай, Адалберт  Ерделі ці Федор Манайло. Выставкы мав од Франції через Канаду аж по Японію.

Народив ся Володимір Микита у 1931-ім роцї в селї Ракошино на Підкарпатю, котре тогды належало ід Чехословакії. Скончів руську ґімназію у Мукачові, потім штудовав в Ужгородї на умелецькім учіліщу під веджінём Йосифа Бокшая і Адалберта Ерделі. Почас своїх штудентьскых часів много раз выставлёвав вєдно із своїма учітелями і став ся продовжователём традіцій меджівойновой підкарпатьской малярьской школы. І то нелем техніков малёваня, но і принятём філозофії служіня народу і отчізнї.

Микита мав успіх як портретіста, автор жанровых сцен, пейзажів, но в ёго творчости суть і філозофічны роздумы о змыслї людьского єствованя. Творчу зрїлость досяг у 1960-ых роках, коли ся в ёго творчости обявили  штири главны мотівы: псіхолоґічный портрет, благородна сільска робота, філозофічный пейзаж і еколоґічный протест. Переломом быв образ Ягнятко із 1969 р., одколи суть на полотнах Микиты міцны сільскы особы, котры наповнив внутрїшнёв дінаміков творїня. Тыма образами Микита представив в умелецькых кругах совєтьской Україны новый приступ трактованя тем традічного сільского жывота.

Ґалерію портретів у Володимира Микиты одкрыло лірічне полотно Моя мамка із 1967-го року, по котрім вытворив дакілько портретів сучасників. Портрет під назвов Малярь Манайло здобыв про Микиту перше місце меджі вызначныма майстрами сучасного філозофічного портрету. У Микиты суть унікатны і ёго пейзажы (мальбы країны).

Володимир Микита одограв вызначну роль і в културнім жывотї Підкарпатя в роках совєтьского режіму і незалежной Україны. В роках 1966 – 1999 быв председом „Закарпатської обласної організації Спілки художників України“. За свої умелецькы успіхы быв і дакількораз оцїненый. Спомяньме членство у „Національній Спілцї художників України“ од 1962-го р., мав тітул „Заслужений художник України“ од 1975-го р., од 1991-го р. мав тітул „Народний художник України“ (обидвох тітулів ся вздав на протест того, же тоты тітулы суть девалвованы).  Од 1997-го року быв членом-корешпондентом в „Академії мистецтв України“ і од 2004-го р. рядным членом той академії. Є лавреатом областной премії  Й. Бокшая і А. Ерделі, ці лавреатом Премії Т. Шевченка. У 2006-ім роцї му была передана „Золота медаль Академії мистецтв України“, в тім самім роцї дістав од презідента Україны „Орден Ярослава Мудрого V. ступня‟. Быв честным жытелём міста Ужгород.

На 5. Світовім конґресї Русинів у 1999-ім роцї, котрый проходив в Ужгородї, Володимір Микита зорґанізовав ретроспектівну выставку русиньского уменя.

У 2001-ім роцї у Празї на 6. Світовім конґресї Русинів ся став лавреатом Премії за вызначне дїло про русиньскый народ. Премія была передавана Караторусиньскым научным центром у США і фінанцована русиньскым філантропом із Канады – Штефаном Чепом. Премію му особно передали Штефан Чепа і презідент спомянутого центра Павел Роберт Маґочій. У 2021-ім роцї став першым лавреатом премії Pro Arte Ruthenorum. На 5. Світовім конґресї Русинів у 1999-ім роцї, котрый проходив в Ужгородї, Володимір Микита зорґанізовав ретроспектівну выставку русиньского уменя.

Микита одограв важну роль в народнім возроджованю Русинів. Твердо стояв на позіціях, же Русины суть окремым, самобытным народом. 

-аз-