16. 8. 2019: Мав єм тото привілеґіє спознати красного чоловіка

(З НАГОДЫ 70. НАРОДЕНИН ПАТРІЦІЇ КРАФЧІК)

В днешнїм часї потребуєме красу. Красу в будь-якій подобі: в уменю, музицї, літературї, природї, а главно в людёх. Мав єм тото прівілеґіє спознати красного чоловіка. Люблячу дївку, матїрь, бабку, манжелку, жертвенну учітельку і вірну приятельку. Нїжну душу, котра не знає ани звышыти голос у гнїві, ці ся о дакім некрасно высловити. Глубоко чутливого чоловіка, про котрого найвекшым потїшінём  є гра на гуслях – музичнім інштрументї, котрый надміру любить. Тота прекрасна душа, у котрій суть зосереджены вшыткы спомянуты черты, належить особі, котру познаме як Пет – Патріцію Анну Крафчік.

Недавно єм ся дізнав, же Патріція має того року вызначный юбілей – же славить 70. народенины. Говорю сі, то наісто не може быти правда. Шістьдесят може бы могла мати, але наісто не сімдесят. Сконтролёвав єм запис о єй біоґрафії в анґлоязычній русиньскій енціклопедії – а тот потвердив, же справды має сімдесят років. Подумам єм собі, же може то хыба, котру уж пізнїше в україньскій едіції той енціклопедії поправили. Але і в тім выданю была єднака дата. Што але значіть вік? Про мене буде Пет все молода, близка приятелька і колеґыня, надхнута про дїла, котры любить.

Так лем жебы сьме вшыткы знали, же Патріція Анна Крафчік ся істо народила перед сімдесятьма роками – 5. марцa 1949 в Клівлендї (Огаё, США). Єй родічі были дїтми еміґрантів карпаторусиньского (зо сел Руська Воля і Чірч) і словацького (з Фрічовець і Кошіцькой Новой Всі) походжіня  з втогдышнёго Австро-Угорьска, з часів перед Першов світовов войнов; днесь є то теріторія Словакії. Як векшына Америчан, котрых родічі (у Патріції то были дїдо з бабов) пришли з той части Европы, і они означіли за країну свого походжіня Чехословакію. Пет была выховлёвана в просторї православного хрістіанства меджі словацькыма іміґрантами, і так уже в раннїм віцї ся зачала інтересовати о шыршый културный котекст середнёй і выходной Европы. Штудовала російскый язык і літературу на універзітї в Індіянї (США, штудії в роках 1967 – 1971 скончіла бакаларьскым тітулом), потім продовжовала свої штудії на Колумбійскій універзітї в Ню Йорку, де в роцї 1980 здобыла тітул ПгД. в одборї російска література і славяньскый фолклор. Одтогды учіла російскый язык на універзітї в Піттсбурґу (в роках 1980 – 1985),  Dickinson College v Carlisle (Пенсілванії, США; в роках 1985 – 1989) і Evergreen State College v Olympii (Вашінґтонї, США; од року 1989 доднесь).

Патріцію єм спознав в осени 1977-го року почас єй докторантьскых штудій на колумбійскій універзітї. В академічнім роцї 1977/1978 єм там робив на єднім проєктї в архіві, а з Пет сьме ся стрїчали раз за два-три тыжднї, часто і за притомности моёй мамы, котра тогды жыла в недалекім штатї Ню Джерзі. Праві там на бережках западного Менгетену, під вежами маєстатного ріверсайдьского костела, сьме вшыткы троє робили планы о орґанізації, котра бы знаня о нашім народї шырила в Споєных штатах. Выслїдком было, же сьме до рока заложыли Карпаторусиньскый научный центер, спершу з центром у моёй мамы у „Fairview‟ у Ню Джерзі.

Тот наш центер такой зачав орґанізовати научны лекції, конференції і роздавати книжкы і плаґатикы о карпатьскых Русинах. Што але было найважнїше, Пет была согласна з тым, же буде шефредакторков часопису з назвов Карпаторусиньскый Америчан (Capatho-Rusyn American), якый выходив раз квартално. Ёго перше вступне слово в роцї 1978 мало назву Пригоды Анны (The Story of Anna) і быв то „сердце хватаючій‟ опис того, як втогы 16-рочна дївка (бабка Патріції з маминой стороны – Анна Буйдошова) одышла в роцї 1914 з карпаторусиньского села Руска Воля до Америкы і уж ся николи не вернула назад домів.

Наш новый центер зачав выдавати цікл під назвов Карпаторусиньска класіка (Classics in Carpatho-Rusyn Studies), котрого реакторами сьме были вєдно з Патріціёв. Докопы сьме выдали чотырнадцять томів, якы суть научныма моноґрафіями о карпатьскых Русинах од розлічных реномованых науковцїв, враховано Алексія Петрова, Александра Бонкало, Атанасія Пекара  і іншых.

З Патріціёв сьме ся зближыли праві при роботї на тых і далшых выдавательскых проєктах. Властно сьме ся стрїчали лем рїдко, но раз до тыждня сьме мали выдавательску пораду по телефонї. Тот контакт быв барз хосенный  з інтелектуалного боку. Пет мала (і все іщі має) ясне, лоґічне і аналітічне думаня. Тоты властности єм на нїй все обдивляв, но найцїннїше было єй знаня анґліцькой ґраматікы і штілістікы. Барз много єм ся од нёй научів.

Окрем выдавательского дїятельства, Пет приспівала і своїма орґанізаторьскыма способностями і сконтактовала Карпаторусиньскый научный центер із впливным професіоналным  обществом Америцька асоціація про розвой славяньскых штудій (American Association for the Advancement of Slavic Studies – AAASS, в сучасности ASEEES), де ся першыраз зреалізовали научны ґремії заміряны лем на карпаторусиньскы темы.

Почас першого десятьроча 21. стороча сьме ся заміряли на створїня меджінародной школы про карпаторусиньскы штудії, Studium Carpato-Ruthenorum на Пряшівскій універзітї в Пряшові на Словакії. Потребовали сьме штудентів і фінанчну підпору. Карпаторусиньскый научный центер в тім проєктї став ся партнером Інштітуту русиньского языка і културы на Пряшівскій універзітї в Пряшові.

А на кого же ся маме в Америцї обернути з просьбов о поміч про приправу лїтнёй школы?

Смособов, на Патріцію Крафчік. Од першого рочника споминаной школы в роцї 2010 є Пет коордінаторков про набор штудентів. Сістематічно комунікує з кажым кандідатом (почас першых десять років їх кількость высоко перевышыла чісло 200) і занимать ся зо вшыткыма жадостями, з котрыма ся на ню обернуть. В остатнїх роках вела Пет курз етнолоґії і асістовала тыж при курзї русиньского языка споминаной лїтнёй школы.

Карпаторусиньскый рух, котрый у Споєных штатах Америкы зачав у половинї 70. років 20. стороча, мав великый успіх.  Велика часть того успіху є звязана з дїятельством Карпаторусиньского научного центра од ёго взнику в роцї 1978. Тот центер бы просто не міг єствовати без анґажованости і участи Патріції Крафчік. Без нёй бы єм особно ани професіонално не досяг то, што ся мі про  карпатьскых Русинів подарило зробити. Буду єй навікы завязаный за єй неперестанну приятельску вірность.

Хотїв бы єм в менї вшыткых карпатьскых Русинів , хоць жыють будь-де у світї, высловити велику вдяку за єй ужасну роботу, котру часто робила „в тїни‟ главного дїятельства, і зато велику цїну той роботы не было на першый погляд слїдно. Ты, Пет, єсь все хотїла звічнити карпаторусиньску културу своїх преків. А тото ся Ті подарило. Дякую Tі. На многая і благая лїта.

Проф. Др. Павел Роберт МАҐОЧІЙ, Торонтьска універзіта, Канада , переклад із анґліцького языка до словацького: Мґр. Ева Едді, зо словацького: А. З.

 

 

I have been privileged to know a beautiful person

(PATRICIA KRAFCIK: ON THE OCCASION OF HER 70^TH BIRTHDAY)

In this day and age we need beauty. Beauty in whatever form: art, music, literature, nature, and most especially in people. I have been privileged to know a beautiful person. A loving daughter, mother, grandmother, wife, and devoted teacher and friend. A gentle soul who is incapable of ever raising her voice in anger or speaking ill of anyone. A person of profound sensibility whose greatest pleasure is to play her adored instrument, the violin. The beautiful soul who embodies all these traits is someone who we all fondly know as Pat –Patricia Ann Krafcik.

Recently, I was told that this is a major anniversary year for Pat. It is, they said, the 70^th year of her birth. That information was surely mistaken, I thought. Sixty years old she might be, but not seventy. I checked her biographical entry in the English-language Rusyn encyclopedia. It confirmed the seventy-year-old date. Perhaps that was a mistake corrected in the later, Ukrainian edition of the encyclopedia. But that edition also confirmed the seventy-year-old date. Yet what is age? In my mind, Pat will always be a young, inquisitive, close friend and colleague passionate about the things she loves.

For the record, Patricia Ann Krafcik was indeed born seventy years ago, on March 5, 1949, in Cleveland, Ohio. Her parents were children of immigrants of Carpatho-Rusyn (from Ruská Vol’a and Čirč) and Slovak (from Fričovce and Košická Nová Ves) ethnicity in what was then pre-World War I Austria-Hungary, today northeastern Slovakia. Like most Americans whose parents (Pat’s grandparents) came from that part of Europe, they tended to identify their background with the former country of Czechoslovakia. Raised an Orthodox Christian and Slavic immigrant environment, Pat from an early age became interested in the larger cultural context of central and eastern Europe. She studied Russian language and literature at Indiana University (B.A., 1967-1971), then entered Columbia University in New York City, where in 1980 she earned a Ph.D. in Russian literature and Slavic folklore. Since that time she taught the Russian language at the University of Pittsburgh (1980-1985), Dickinson College in Carlisle, Pennsylvania (1985-1989), and the Evergreen State College in Olympia, Washington (1989-present).

It was while Pat was a graduate student at Columbia that we first met in the fall of 1977. I was working on an archival project at Columbia during the 1977-1978 academic year, where Pat and I started to meet once every few weeks, often in the presence of my mother who was living in nearby New Jersey. There on the heights of Upper West Side Manhattan, under the spires of the majestic Riverside Church, the three of us hatched plans for an organization to promote knowledge about our people in the United States. The result was that within one year we created the Carpatho-Rusyn Research Center, initially based at my mother’s house in Fairview, New Jersey.

Our center immediately started to organize scholarly lectures, conferences, and distribute books and pamphlets about Carpatho-Rusyns. Most importantly, Pat agreed to become editor-in-chief of a quarterly magazine called the Capatho-Rusyn American. Her 1978 inaugural editorial titled “The Story of Anna,” depicting in heart-rending fashion how her sixteen-year-old maternal grandmother Anna Bujdoš left in 1914 her Carpatho Rusyn village Ruská Vol’a for America from where she never returned home.

Our new center also created a translation series, Classics in Carpatho-Rusyn Studies, under the editorship of Pat and myself. We eventually published fourteen volumes in the series which included monographs about Carpatho-Rusyns by a wide range of distinguished scholars, including Aleksei L. Petrov, Aleksander Bonkalo, and Athanasius Pekar, among others.

It was work on these and other publication projects that brought Pat and I together. Actually, we very rarely met in person but conducted our weekly editorial meetings via telephone. These encounters were especially intellectually rewarding. Pat had –and still has – a sharp, logical, and analytical mind. These are qualities which I very much admire, but most valuable was her excellent knowledge of English grammar and style. From her I learned so much.

Aside from editorial work, Pat contributed her own organizational skills to initiate the relationship of the Carpatho-Rusyn Research Center with the influential professional society, the American Association for the Advancement of Slavic Studies (AAASS, today ASEEES), at which for the first time there would be scholarly panels devoted exclusively to Carpatho-Rusyn topics.

By the second decade of the twenty-first century, our interests turned to creating an international school for Carpatho-Rusyn studies, the Studium Carpato-Ruthenorum at Prešov University in Slovakia. We needed students and we needed financial support. The Carpatho-Rusyn Research Center would become a partner in this venture with Prešov University’s Institute of Rusyn Language and Culture.

Who among us in America could we depend on for help in setting up the Studium? But, of course, Pat Krafcik. Ever since its first year of the operation, 2010, Pat has been the coordinator for student recruitment. She systematically communicates with every applicant (well over 200 in the first decade of the Studium), addressing whatever concerns they may have. For the past several years, Pat has taught the course on ethnography and assists in the Rusyn-language course as well.

The Carpatho-Rusyn movement in the United States, which began in the mid-1970s, has turned out to be an enormous success. Much of that success has been related to the work of the Carpatho-Rusyn Research Center since its inception in 1978. There is simply no way that center could have existed without the commitment and contributions of Pat Krafcik. On a personal and professional level I could not have done what I have done for Carpatho-Rusyn studies without her. For her unfailing loyalty as a friend I am eternally grateful. For her incredible, often behind-the-scenes work on behalf of our people, all Carpatho-Rusyns, wherever they may be, owe to Pat an incredible debt of gratitude.

You, Pat, always wanted to immortalize the Carpatho-Rusyn culture of your ancestors. You have done so. Thank you. Mnohaia lita.

Prof. Dr. Paul Robert MAGOCSI, University of Toronto, Canada