17. 1. 2020: 170 років од народжіня Юлія Ставровского-Попрадова

Юлій Ставровскый-Попрадов (властне мено і призвіско: Юлій Ставровскый, псевдонім: Попрадовъ) нар. ся 18. 1. 1850 у Сулінї втогдышнёго Угорьского кралёвства, теперь на теріторії Словакії, вмер 27. 3. 1899 у Чертіжнім втогдышнёго Угорьского кралёвства, теперь на теріторії Словакії. Він быв поетом, педаґоґом, ентоґрафом, філолоґом і публіцістом російско-русиньской орьєнтації.

Учів ся в ґімназіях Левочі і Пряшова, у Будапештьскій духовній семінарії і Будапештьскій універзітї (1869 – 1874). В штуденьскых роках у Будапештї быв приятелём із Константіном Кустодіёвом, російскым діпломатом і священиком православной капліцї у передмістї Будапешту, вдяка якому познакомив ся з російсков літературов. Ю. Ставровскый-Попрадов быв высвяченый на ґрекокатолицького священика (1875) і робив почас істого часу в канцеларії Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії а од 1879 р. до самой смерти служыв у парохії русиньского села Чертіжне. Рїшіня ту жыти і робити він прияв по порадї з сюполоченьско-політічным діятелём Адолфом Добрянскым, котрый тыж значно вплинув на священика-поета.

Творчость Ю. Ставровского-Попрадова складать ся з лірічной поезії, етноґрафічных нарисів і фолклорных записів. Друковав на сторінках сучасных ёму підкарпатьскых новинок і часописів: „Свѣтъ‟, „Новый свѣт‟, „Карпатъ‟, „Листокъ‟, але трыж в мадярьскоязычній періодіцї. Продовжуючі традіцію народных будителїв старшого поколїня, він вызывать Русинів „научіти ся самых себе‟. Тото пересвідчіня одбыто в ёго статях, присвяченых фолклору і звыкам свого народу: „Очерки  изъ Подкарпатской Руси‟ (1872), „Сказкы изъ спишской Руси‟ (1872), „Ярмарка въ одномъ городѣ вышнаго Спиша‟ (1872), „Работа со льномъ и полотном у спишскихъ русскухъ‟ і іншы.

Ю. Ставровскый-Попрадов писав підкарпатьскым варіантом російского языка, хоць поважовав за потребне кодіфікацію властного русиньского языка. Написав дакілько языкознательскых статей, присвяченых голосным і выкладовому языку в школах. Написав російскоязычный „Русскій букваръ‟, котрый не быв дотеперь опублікованый. Меджі іншыма неопублікованыма роботами писателя мож спомянути роботу, присвячену русиньско-мадярскым односинам: „Отношеніе венгро-русскихъ к мадярамъ‟, і роботу на тему історії „Нѣчто объ образованіи венгро-русскаго народа‟. Ёго історічны роботы, присвячены Краснобрідьскому монастырю і селу Чертіжне, были выданы в мадярьскім языку. Од часу смерти Ю. Ставровского-Попрадова ёго роботы были выданы Николаём Бескидом (1928) і Оленов Рудловчаковов (1984).

Література: Александръ В. Поповъ, Біографія Юлія Ивановича Ставровского-Попрадова (Мукачево, 1925); Николай А. Бескидъ, Юлій І. Ставровскій-Попрадовъ (Ужгород, 1929); Степан Добош, Юлій Иванович Ставровский-Попрадов (Братислава – Пряшів, 1975); Олена Рудловчак, Ю. Ставровский-Попрадов (Пряшів, 1984).

Іван ПОП, здрой: „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів‟ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа. Ужгород: „Видавництво В. Падяка‟, 2010, с. 710-711, переклад з україньского языка: А. З.