17. 1. 2020: Штефан СМОЛЕЙ: Свадьба 2. (Народны звыкы)

Штефан СМОЛЕЙ

СВАДЬБА 2.
 
І у молодой быв повіреный хлоп із родины, котрый свадьбу у молодой вів. Быв то „Выдавця.‟ Старав ся, жебы вшытко ся приготовляло, і жебы вшытко было так, як мало быти. Він їднав із старостом молодого. 
І у молодой од рана сокачкы приготовляли страву на гостину.
Посходили ся молодой дружкы і далшы дївкы із села, требало вывити вінцї. Наперед потребували із села принести барвінок. В яри, в лїтї, ці в осени зеленый барвінок в селї не быв проблем наторгати. В каждім селї находили ся ґаздынї, котры в загородцї барвінок мали посадженый. 
Про дружкы было гірше, кедь свадьба ся одбывала в зимі через фашенґы, а снїгу всягды было велё. Тогды кажда ґаздыня, котра барвінох в загородцїі мала посадженый, знала дружкам вказати на котрім місци в загородцї барвінок ся находив. Дружкы мусили наперед із барвінку одметати снїг, аж так могли барвінку наторгати. Про дружкы в зимі не все было легко барвінок позганяти.
Принесеный барвінок положыли на уж скорше приготовленый стіл. Дружкы із дївками стояли коло стола, зачінали вити віночкы. Єдны із конариків барвінку оторговали добры листочкы і клали на стіл перед далшы дружкы, котры листочкы здївали на іглу із нитков. Требало вывити два векшы вінчікы до церкви, котры служыли священикови при обрядї вінчанок і присягы.
Дружкы і дївкы при витью вінцїв співали співанкы, котры ся співали і дале співають на свадьбі у молодой при витю вінцїв. 

 

У МОЛОДОЙ ДВОРЇ

У молодой дворї
Конї здубонили, 
Плаче Зузка, плаче
В їх новій коморї. 
 
У молодой дворї 
Сивый коник скаче, 
За своїм дівоцьтвом 
З жалю Зузка плаче. 
 

ВАСИЛЁВА ХЫЖА

Василёова хыжа 
На біло білена,
Сидить у нїй, сидить
Свекра поражена.
 
Невістонько моя 
Буду тя льюбити,
Раз за день буду тя
Замішков кормити.

Іші тобі буду 
Молока давати,
Як козу подою
З мачков похлиптати.

 

БУДЕШ ТЫ, ЗУЗОНЬКО

 Будеш ты, Зузонько, 
 Будеш ты плакати, 
 Як своє дївоцьтво 
 Будеш споминати. 
 
 Як єсь кажде рано 
 Косы заплїтала,
 З радости, розкошу
 Весело співала.

Теперь твої косы
Будуть зачіплены,
Твої днї, Зузонько,
Будуть засмучены.

НЕВІСТОНЬКО МОЯ

Невістонько моя, 
Десь така выросла, 
Ці там дождь не падав,
Ці вода высохла. 
 
Ці ті твоя мати 
Їсти не давала, 
Знала, же тя оддасть,
Та ті сановала.

Добрї ті, невісто, 
Добрї у нас буде, 
На пецу в кочарьгах
Спати у нас будеш. 
 
КАМАРАТКО НАША

Камаратко наша,
Што ты наробила 
Сама ся отдаваш, 
Нас єсь зохабила.
 
Вінчуєме тобі 
Щастя великого, 
В сполочнім жывотї 
Радость із вшыткого. 

Жебы сьме вас двоє 
Щастливых відїли, 
Вашу вірну любов 
Люди завидїли. 

 

ДАЙ НАМ, ЗУЗКО, ОЛДОМАШ

Дай нам, Зузко, олдомаш
Не даш нам го вецей раз.
Першый олдомаш пити,
Послїднїй вінок вити.
 
 Став ся Зузко перед нас,
 Куп собі віночкы од нас.
 Прынесь нам паліночкы,
 То за твоі два віночкы.

 

СТАВ СЯ, ЗУЗКО, ПЕРЕД НАС

Став ся Зузко перед нас,
Купити віниць од нас,
Не за гірку ледівку,
За солодку палїнку.

Як дружкы вінцї мали готовы выдавця із молодов вышов до хыжи ку столу, на котрім быв положеный хлїб прикратый білым рушником, на котрім быв положеный самотный вінець про молоду. Дружкы стали співати.

 

КЛЯКНИЙ, ЗУЗКО, КЛЯКНИЙ

Клякний, Зузко, клякний
Ку білому столу,
Най ті положыме
Вінець на голову.

Клякний, Зузко, клякний
Під зеленый вінець,
Уж твому дївчіню
Днеська вечур конець. 

Было звыком, же выдавця закликав із родины молодой молодого хлопця, правда, кедь в тім часї із родины там быв. Кедь із родины не быв, закликав чуджого, якый в тім часї там быв, но а тот хлопець стояв коло стола і молодой, котра уж коло стола клячала на земли, а хлопець мав взяти до обох рук зо стола хлїб із вінцём і трираз молодій хлїб із вінцём положыти верь головы і назад на стіл, і знова так зробити до трёх раз. Потім хлїб із вінцём положыти на стіл, із руками вінець мав взяти із хлїба і помалы положыти вінець молодій на голову. 
Там уж стояли дружкы, котры молодій вінець на голові направили і привязали так, жебы молодіця із вінцём на голові од стола могла встати і ходити.
Дружкы в хыжі поставали доокола, молодіцю уж із вінцём на голові взяли меджі себе і з молодов стали танцёвати єй послїднїй дївоцькый танець – карічку.
Довго із нёв крутили, танцёвали, і співали, жебы тот єй послїднїй дївоцькый танець собі добрї запамятала. 
По тім вшыткім дружкы і остатнї дївкы, камараткы, котры того цїлого обряду ся зучатнили од чопнаря достали выпити палїнкы а од сокачок достали погощіня. Могли продовжувати в своїм співі і молодій своїма співанками і танцём припоминали єй свадьбу.
До хыжы і на двір насходило ся веце людей і чекали, коли прийдуть сватове із молодым і коли зачне выбераня до церкви до присягы.