17. 7. 2017: Енціклопедічна книжка проф. П. Р. Маґочія о Русинах

Проф. Др. Павел Роберт Маґочій є вызначный науковець у сферї історії, картоґрафії, соціолінґвістікы і бібліоґрафії, занимать ся русиністіков і україністіков на Торонтьскій універзітї в Канадї. Од 1996 року є рядно зволеным членом Академіїї умень і гуманітарных наук Кралёвской сполочности Канады. Міджі ёго скоро 800 публікаціями є і 34 книжок. Окрем іншых, выдав Історічный атлас середнёй Европы, Історію Україны з підтітулом Країна і єй народы, Русины на Словеньску, Народ знивыдкы... Є главным едітором Енціклопедії народів Канады і Енціклопедії історії і културы карпатьскых Русинів.

 

Окрем того, є много років актівный в міджінаронім русиньскім русї. Є закладателём і презідентом Караторусиньского научного центра в США, котрый выник іщі в 1978 роцї, єдным із основателїв і днесь честным председом Світового конґресу Русинів, респ. Світовой рады Русинів як выконного орґану, ініціовав два Міджінародны конґресы русиньского языка.

 

В децембрї 2016 в Універзітній книжніцї Пряшівской універзіты у Пряшові на Словакії одбыла ся презентація ёго новой публікації під назвов „Chrbtom k horám: Dejiny Karpatskej Rusi a karpatských Rusínov“ (Хребтом к горам: Історія Карпатьской Руси і карпатьскых Русинів), котра вышла перше в анґліцькім языку – „With Their Back to the Mountains: A History of Carpathian Rus’ and Carpatho-Rusyns(Central European Press: 2015). Єй переклад з анґліцького до словацького языка зробила Мґр. Ева Едді і вышла у Выдавательстві „Universum“ у Пряшові. Є то выняткова книжка , котра охоплює стовкы історічных подій, якы ся одбыли в Европі, але і на америцькім контінентї, а професор Маґочій вносить до той моноґрафії нове, властне виджіня тых подій.

 

* * *

Шістосторінкова книга охоплює нелегку історію карпатьскых Русинів, народа без властного штату і їх історічной домовины Карпатьской Руси, котрой сердце лежыти в середній Европі. В 30 капітолах автор ерудовано аналізує найстаршы періоды середнёевропской історії. Од правіку, пізнїше середнєевропскы і мімоевропскы цівілізації і нововікы історічны події 19. і 20. сторіча і актуално період нового міленія нелем карпатьской домовины, але і караторусиньску діаспору в Европі і Америцї.

 

Затля што в ёго книзї Народ нивыдкы (позн. ред.: вышла і по словацькы і в далшых языках) передовшыткым ся занимать історіов на Підкарпатьскій Руси і на выходній Словакії, а о далшых теріторіях , напр. Лемковинї, увів намного менше інформацій. В новій публікації автор передає комплексну історію нелем карпатьскых Русинів, але вшыткых реґіонів, їх автохтонных теріторій і діаспор. Од першых заселїнь тых теріторій Келтами, Даками, крутыма нападами Гунів і Аварів, занимать ся славятьскым заселїнём Карпатьской рівнины. В тій связи ся дотулив проблему Білых або Карпатьскых Хорватів, котры ся в 5. сторочу перестїговали з Україны на запад. Уж у 6. сторочу славяньска Білы Хорваты поступно росшырили свою надвладу і на Карпатьску Русь. Автор ся приклонив к погляду одборників, котры Білых Хорватів поважують за предків карпатьскых Русинів, конкретно Лемків, жыючіх в Польщі.

 

Далшым вызначным періодом, котрому автор звертать увагу, є приятя хрістіанства. Конштатує, же місія двох ґрецькых місіонарїв Кіріла і Мефодія, яку візантійска влада в роцї 863 выслала на Велику Мораву, засягла і Русинів. Вірозвістователї Кіріл і Мефодій поволили Славянам як першому европскому народови по Римлянах і Ґреках давати честь хрістіяньскому Богу у своїм властнім славяньскім языку. Почас їх місії даяка кількость Русинів конвертовала з поганства на хрістіаньство. Тых выходных хрістіанів зачали іншы називати (наконець і они самы ся так называли) народом руськой віры, респ. Руськыма. Наконець автор завершує, же наперек тому, же Києвска Русь мала великый вызнам про розвиток у выходній Европі, Карпатьска Русь  такісто овпливнила розвиток  у політічных цїлках у поводю Дуная. Але походжіня Карпатьской Руси є передовшыткым в Карпатьскій Руси самій і у славяньскім жытельстві.

Автор ся занимать впадом Мадярів до Карпатьской рівнины і судьбов карпатьскых Славянів. Кінцём 9. стороча до сердця Европы пришли уґро-фіньскы і булгарьско-туркіцькы племена, знамы як Оноґуры, од чого походить назва „угорьскый“. Єдно з племен были Мадяры, котры первістно жыли в южній части Уралу, одкы ся стїговали на запад через степы южной Росії і вызначовали ся великов боёвностёв. Їх воджатай Арпад вырїшыв натрывало розшырити свою теріторію глубше до поводя Дуная. В роцї 894 або 895 вів велику армаду через Верецькый перевал і Карпатьску Русь в напрямі к Дунайскій рівнинї. Членів мадярьскых племен, котры зістали на южній Українї і хыбовала їм охрана, напали Печенигы і зліквідовали їх. Тоты, што пережыли, втекли до поводя Дунаю. Пізнїше пришло коло 400 аж 500 тісяч Мадярів на рівнины сучасного выходного Мадярьска і Седмоградьска.

Про порозуміня розвитку середнёвічной Карпатьской Руси треба спомянути выникненя Угорьска кінцём 10. стороча. Єго вплив але не сягав по Карпаты. На южных схылах на север од замків в Ужгородї і Мукачові ся вытворила сістема обраны. Она ся складала з деревяных колів, проглубин і дахів. За тов обраннов сістемов была теріторія никого, де жыли в малых ґрупах на рівнинах і схылах карпатьскых Русины. Угорьска надвлада досягла хребты Карпат аж зачатком 12. стороча.

 

Зачатком 14. і в 5. сторочу пришли осадници з югу – Волохы.  Тоты ся занимали ховом худобы, але главно пасінём овець в горах. Тоты, што ся дістали аж до северных Карпат, мішали ся з русиньскыма пастырями і словянізовали ся. Зо зачатку мали улявы з даней і повинностей. Пізнїше мусили каждорічно платити справцёви панства десятиновый дїл (поросят, вівчого сыра, вовны і меду). Угорьскы кралї їх підпоровали і удїлили їм волоське право, слободу руху і далшы привілеґії. Але судьба седляцькый польногосподарів на схылах і на рівнинах Карпатьской Руси не быв такый, бо ставали ся підданыма, были споєны зо землёв їх властників.

 

Автор ся занимать судьбов карпатьскых Славянів і зачленїнём теріторії южнокарпатьскых Русинів  до Угорьска. Міджі позваных чуджінцїв належав Федор Корятовіч, котрого автор книжкы оцїнив обєктівно. Народны леґенды зробили з нёго надприродного героя, а тоты леґенды заховали ся доднесь. В половинї 14. стороча мав владу над векшынов країн, первістно належаючіх до Києвской Руси. Став ся справцём і властником кралёвского панства в Мукачові аж до своёй смерти в роцї 1414. Ёго главным цїлём але было – розшырити своє панство. На Мукачовскім замку му побудовали перед дакількома роками велику скулптуру.

 

Одкрыто пише, чом ся уніацька католицька церьков стала інтереснов про дакотрых православных попів. Были то сполоченьскы і културны выгоды, котры настали в наслїдку споїня ся з римокатолицьков штатнов реліґіов Угорьска і Польщі. Кідь в Угорьску завело ся підданство, католицькых священиків з трого выняли, але православны попи были підряджены службі як седляци. По падї Царіграду віруючіх в середнїй і выходній Европі одторгли од матерьской церькви. Настав упадок церьковного жывота. В Карпатьскій Руси православны священици не мали приступ к навчаню теолоґії і часто не знали ани чітати і писати.

 

Довгы рокы ся люде не дізнали, як у роцї 1646 взникла Ужгородьска унія. Автор публікації здобыв матеріал, котрый пояснив єй зрод. Ґроф Юрай Друґет позвав 63 православных священиків, што жыли на ёго маєтку, до малой церькви при Ужгородьскім замку, де за притомности яґерьского єпіскопа римского обряду узнали католицьку віру. Ужгородьску унію прияло лем 10 процентів православных священиків в Мукачовскій єпархії. Документ о тім не быв підписаный, респ. ся не заховав. О вступі бывшых православных священиків до католицькой церькви докінця нихто не інформовав папу. Аж в роцї 1652 Святый престол дістав інформацію о Унії од острігомского архієпіскопа. Дав у ній справу, котра мала форму писма. Тото ся стало знаме як Документ о підписаню Ужгородьской унії, але ся стратив. Сучасны історици не были певны, коли ся Ужгородьска унію властно одбыла, дакотры пропоновали датумы в роках 1646 аж 1652. Наконець ся згодли на датумі – 26. апріль 1646. Угорьскы римокатолицькы прелаты послали до Рима папови дакілько справ, котры обсяговали подмінкы. Найважнїшов была подмінка, жебы признав высады духовенству. Аж в роцї 1692 габсбурґскый цісарь выдав едікт о ёго вынятю з феодалных повинностей.

 

Єднов із найвпливнїшых родин у цїлім Угорьску были Ракоціовци. Їх маєток ся находив на северовыходї днешнёй Словакії і днешню Закарпатя. В кралёвскім Угорьску і Седмоградьску, котре было підряджене Османьскій імперії, взникли взбуры проти Габсбурґовцям. Найвекшы были тзв. куруцькы войны. Кідь в роцї 1687 капітуловала послїдня куруцька кріпость в Мукачові, вітязный габсбурґскый цісарь Леополд І. взяв собі під охрану молодого Франтїшка. У 80. роках 17. стороча ся габсбурґскій армадї подарило одбити послїднїй напад Османів на Відень. Седмоградьско ся вернуло під габсбурґску надвладу і Османе мусили одыйти зо середнёго і южного Угорьска. Наслїдовало велике повстаня, на челї котрого быв седмоградьскый князь Франтїшек ІІ. Ракоці. Тайный договор низшой шляхты за выгнаня Габсбурґів з країны орґанізовав і справця Ужской століцї (позн. ред.: пізнїше – жупы) ґроф Берчені. Пересвідчів Ракоція, жебы ся припоїв к тайному договору, котрый але одгалили і обоє в роцї 1701 втекли до Галичі. О два рокы пізнїше ся з Польска вернули і повстаня продовжовало дале, шырило ся і притягло дакілько стовок озброєных вояків і тісячі рольників. Франтїшек ІІ. Ракоці але не успів на воєньскім і діпломатічнім фронтї. Ёго протигабсбурґскый бой за угорьску незалежность ся в роцї 1711 скінчів. Рольницькы вояци, міджі котрыма было много карпатьскых Русинів, ся зась стали підданыма.

 

Влада цісаровны Марії Терезії і єй сына Йозефа ІІ. стала ся віком терезіаньскых і йозефіньскых рефорем. Про карпатьскых Русинів завели хосенны зміны. Габсбурґскы владарї прияли новы реформы. Найважнїшов быв Урбарьскый патент і Йозефів Толерачный патент з року 1781, вдяка котрому і протестанты (евангелици і калвіны), православны і Жыде могли практізовати свою віру. Зрушыли чін єзуітів і заперли многы монастырї, міджі нима і монастырї в Мармарошскій століцї.

 

Великым дїлом просвітительскых габсбурґскых владарїв было выданя наряджіня Марії Терезії в роцї 1777 назване „Ratioeducationis“. Кажда парохія мала мати основну школу і школу про выхову учітелїв, тзв. нормалку. Навчалным языком быв діалект, респ. говоровый язык народности. Єднов з них была катарорусиньска народность, котру назвали „Ruténmi“. Кралёвскым урядам але не подарило ся забезпечіти потребны фінанції і так тота повинности перешла на ґрекокатолицьку Мукачовску єпархію.

 

Вызначнов подіёв про Русинів была револуція, котра выпукла в Австро-Урорьску в роцї 1848. Нёв ся скінчіла ера підданства і про народы і народности взникли лїпшы условія. Австрійскы Нїмцї жадали зрушыти поліцайскый штат і заручіти обчаньскы права приятём уставы і діятельством демократічно зволеного парламенту, Угры жадали скінчіня прямой кралёвской надвлады і владарїня кралёвством за помочі сейму, над котрым бы їх габсбурґскый краль мав лем формалну міць. Адолф Добряньскый, актівный крітік угорьской політікы, котрый до угорьского перламенту быв зволеный трираз (в роках 1848, 1861 і 1867), жадав узнати русиньску народности і жебы ся русиньскый язык учів у школах і поужывав ся в містній адміністратіві. Австрійска кралёвска влада роздїлила Угорьско на воєньскы і жытельскы окресы. Єдным з них быв Ужгородьскый окрес. Містив у собі Ужску, Бережску, Уґочску і Мармарошску жупу. А. Добряньскый першыраз сформуловав думку самостатной русиньской народности, быв радцём і заступцём предносты Ужгородьского окресу (в тых функціях єствовав лем од октобра 1849 до марца 1850). В тім періодї народный будитель Александер Духновіч вытворив першы чітанкы, алманахы, літературны і културны общества.

 

Надійны зачаткы з револуції, кідь ся толеровали обчаньскы і културны актівности немадярьского жытельства імперії, трывали лем два десятьроча. В 60. роках 19. стороча пряма надвлада Віднї над угорьскым кралёвством уж не была можна і по великім рокованю в роцї 1867 обидві стороны прияли договор, знамый як вырівнаня. Наперек тому, же закон о народностных меншынах встановив мадярьскыхй язык за урядный, заручовав і далшым языкам їх поужываня у містній самосправі і при навчаню на основных і середнїх школах. У слїдуючіх десятьрочах ся але немадярьскы языкы поступно переставали поужывати. Угорьска влада зачала політіку народной асімілації. По довгых договорах в роцї 1907 угорьскый парламент прияв школьскый закон (Lex Apponyi). На основі нёго єдиным навчалным языком ся став мадярьскый язык у штатных школах.

 

Складный період настав про Русинів в роцї 1914, кідь ся зачала перша світова война. Австрійскы і угорьскы вояци поважовали Русинів за Росіянів, значіть, за своїх неприятелїв. Кідь одступали, застрілили або обісили стовкы Русинів. Тых, што не забили, депортовали до табора Талергоф недалеку Ґразу. По падї Австро-Угорьска в роцї 1918 карпатьскы Русины собі усвідомили вызнам вілсоновской доктріны о народній самоіденті і намагали ся здобыти самосправу в рамках ногого чехословацького штату. Члены пряшівской карпаторусиньской народной рады зачатком януара 1919 выголосили желаня припоїти ся к Чехословакії. Русиньскоамерицька делеґація під веджінём Ґріґорія Жатковіча пришла в марцу 1919 до Ужгороду і пересвідчіла містных промадярьскых сімпатізантів о выгодах припоїня ся ку Чехословакії. Десятого септембра 1919 в Сант Жерменї прияли договор, котрый встановив граніцї Чехословакії з Австріов і увів, же „теріторії южнокарпатьскых Русинів  буде удїлена шырока самосправа, злучітельна з цїліствостёв чехословацького штату“.

 

Ведучов політічнов силов Русинів быв Автономный польсногосподарьскый союз на челї з Андріём Бродіом, пізнїше ся ку нёму придала Руська (позн. ред.: в смыслї русиньска) народна автономна партія Штефана Фенціка. Обидві партії підпоровали русиньскоамерицькы орґанізації.  Премєром першой самостатной підкарпатьской влады ся став Андрій Бродій. Вірив, же здобуде автономію в рамках Мадярьска. Але ёго влада трывала лем пятнадцять днів. Бродія заперли і в Празї выменовали нову владу. Премєром ся став Авґустин Волошин, політік україньской орьєнтації. Дня 2. новембра 1938 ся скінчіла Віденьска арбітраж. Од Чехословакії была одторгнута теріторія, на котрій жыли Мадяре. То, што зістало з Підкарпатьской Руси, Волошин назвав Крапатьсков Українов (екзістовала лен дашто веце як штирї місяцї).

 

Четырнадцятого марца 1939 выник Словацькый штат. Нїмецько 15. марца 1939 обсадило Чехословакію. Першого септембра 1939 Нїмецько напало на Польско а ёго споєнцям: лемківскый реґіон припав Великонїмецькій імперії, северовыходна Словакія, споєнцёви Нїмецька – Словацькому штату, Підкарпатьску Русь і Бачку здобыло Мадярьско.

 

Русины ся масово запоїли до народноослободжовачого і протифашістічного боя. В Мадярьску молоды Русины не хотїли служыти в мадярьскій армадї або в половоєньскій молодежній орґанізації „Levente“. Веце як 5 600 їх (з того скоро 500 жен) втекло до выходной Галичі, котра од септембра 1939 была під совєтьсков надвладов. Але не были там вітаны. Поважовали їх за шпіонів. Вшыткых заарештовали і одсудули на нучены роботы в ґулаґах. Аж пізнїше ся воєньскым кадрам чехословацькой влады в екзілї подарило пересвідчіти челных представителїв Совєтьского союзу, жебы пропустули карпатьскых Русинів з робочіх таборів. З них взникнув Першый чехословацькый армадный корпус з выше трёма тісячами вояків з Підкарпатя.

 

Войновый і повойновый період Русинів быв перетканый многыма міфами і леґендами. Многы історічны події были табу. Автор книгы їх описав обєктівно, без впливу тогдышнёй владнучой комуністічной ідеолоґії. По ослободжіню жытелї Підкарпатьской Руси думали собі, же она буде надале частёв Чехословакії. Але Й. В. Сталін ся рїшыв, же про своє выходне стратеґічне положіня буде належати Совєтьскому союзу, што народны выборы на Підкапатю, в котрых мали перевагу комунїсты і просовєтьскы члены, підпорили. Дня 26. новембра 1944 ся в Мукачові зышло 663 представителїв народных выборів і на своїм першім конґресї прияли рїшіня „зась споїти Закарпатя  зо своёв матїрёв – совєтьсков Українов“, што не одповідало правдї.

 

Была то добрї приправлена гра. Почас децембра 1944 містны выборы комуністічной партії і сільскы уряды дістали приказ, жебы позберали підписы за выголошіня того припоїня Підкарпатя. Підписы ся вынучовали різныма обіцянями. Дня 29. юнія 1945 Совєтьскый союз і Чехословакія підписали пакт, котрым Підкарпатьску Русь оддали Україньскій совєтьскій соціалістічній републіцї. В новембрї 1945 на граніцї з Чехословакіёв побудовали плїт з колячого дроту із стражныма вежами. В юлію 1947 совєтьска влада в Москві приказала, же цїле Закатрпатя ся стає „обмедженов зонов найвысшого ступня“. То значіло, же ся змінило на воєньску зону з тяжков воєньсков зброёв і ракетами. Штат ся став властником вшыткых фабрик, транспортной сіткы, електрарень, банк і місць служеб жытелям. Став ся властником і вшыткой польногосподарьской земли. В совєтьскій Українї колектівізація ся одбыла строгым способом. Проти нїй ся взнесли протесты, но совєтьскы орґаны зареаґовали скоро і заарештовали 2 200 рольників, враховано жен. Были одсуджены і одвезены до ґулаґів.

 

В децембрї 1944 року створив Закарпатьскый народный выбор окремый трібунал. В маю 1946 были політіци з передвойногого і войнового періоду, Андрій Бродій і Штефан Фенцик, одсудженый на смерть і такой были забиты. Премєр передвойновой автономной Підкарпатьской Руси Авґустин Волошин вмер в арештї іщі перед тым, як зачала ёго кара.  На Закарпатю уж кінцём 1944 року Червена армада помагала православным при выганяню ґрекокатолицькых священиків і їх родин із сел. Єпіскопа Теодора Ромжу, главу ґрекокатолицькой Мукачовской єпархії, намагали  пересвідчіти, жебы ся одлучів од Рима, але неуспішно. Была зорґанізована на нёго „транспортна гаварія“, і хоць ю пережыв і одвезли го до шпыталю в Мукачові, 1. новембра 1947 го отровила тайна аґентка (переоблечена за здравотну сестру). К православній церькви ся придала лем третина ґрекокатолицькых священиків.

 

Лемкы суть споміджі вшыткых европскых карпатьскых Русинів єдины, котры были выстягованы з дому і натрывало ся поселили інде. Почас дакількох років по тім, што ся скінчіла 2. світова война, лемківскый реґіон перестав єствовати. Почас войны была почас голокавсту вывраждена скоро цїла жыдївска популація Польска (2,7 міліона людей) і приближно таке саме чісло Поляків. До року 1947 было з теріторії на западї і северї Польска выгнаных коло 3,2 міліона Нїмців і вєдно 1,7 міліона Поляків пришло із совєтьской теріторії як награда за веце як пів міліона Українцїв, Білорусів і Литоцїв, котры ся перестїговали на выход.

Уж в юлію 1944 з підпоров Совєтьского союзу створили дочасну комуністічну польску владу. Новый штат в роцї 1952 назвали Польска народна републіка. Подля совєтьского прикладу Польско знароднило вшыткы пріватны подникы і часточно сколектівізовали польногосподарство. Лемківскы Русины были в роках 1944 аж 1946 на основі польско-совєтьского договору перестїгованы, приближно дві третины Русинів (коло 80 тісяч). У своїх первістных селах, главно в западных областях лемківского реґіону, зістало жыти іщі 25 аж 35 тісяч лемківскых Русинів, котры были (подля совєтьского прикладу) поважованы за часть україньской народности. Політіци Польска їх поважовали за неприятельскый народ. Были зато, жебы ся Польско змінило на етнічный єднотный штат, заселеный переважно Поляками.

 

Заведжіню комуністічного режіму ся снажыла забранити УПА (Україньска повсталецька армада), але наконець ю з юговыходного Польска одстранили. Дакілько оддїлів втекло через Чехословакію до западной части Нїмецька, далшы одышли на Україну і там зачатком 50. років 20. стороча боёвали. Были але постріляны або арештованы і посланы до совєтьскых ґулаґів. То была про польскый уряд причіна, абы юговыходный кут Польска збавили лемківскых і україньскых жытелїв. В рамках операції Вісла од 28. апріля до 12. авґуста 1947 выстяговав 155 тісяч людей (з того коло 35 тісяч Лемків) до югозападной і середнёзападной области (на Долну Сілезію і Помораньско). Хоць веце як 7 300 людём ся подарило выгнути насилній депортації, фактічно депортації скінчіли руськый (позн. ред.: русиньскый) характер лемківского реґіону.

 

І комуністічне Польско ся мусило занимати ґрекокатолицьков церьквов. Комуністічны орґаны в Польску прияли погляд Совєтьского союзу, же ґрекокатолицька церьков перестала екзістовати по Львівскім церьковнім сеймі (соборї) в роцї 1946 у первістній Галічі. На основі того польска влада прияла резолуцію, котров найперше знароднила маєток той церькви (в роцї 1947), а потім узаконила єй взятя (в роцї 1949). Ґрекокатолицьку церьков у Польску поставили мімо закон. Бывшы ґрекокатолицькы церьквы собі часто привластнила римокатолицька церьков або православна церьков.

 

Треба підкреслити, же Поляци з Українцями мали довгу історію воєньскых конфліктів і про векшыну Поляків были Лемкы варіантом ненавидженых Українцїв. Молоды Лемкы ся снажыли замовчати свою народность, говорити по польскы і як ся то подарило, так брали собі польского манжела або польску манжелку. Новов формов културного пробуджіня Лемків є феномен Ватра. Є то вольне зоскуплїня молодых лемківскых патріотів, котры без підпоры влады і урядів кажде лїто ся стрїчають на лекціях і концертах, жебы поучіли людей о лемківскій културї і історії. Тоты події каждорічно прилакають 4 аж 8 тісяч участників, котры поважують, же лемківска култура і язык суть жрідлом гордости окремых людей, хосенны і про будучі ґенерації. 

 

Політічна трансформація середнёй Европы, запричінена револуціями в роцї 1989, уможнила ревіталізацію карпатьскых Русинів і взник новых карторусиньскых орґанізацій у Польщї, на Словакії, Українї, в Чеській републіцї, Мадярьску і Румунії, пробуджіня старшых діаспорных русиньскых комуніт у бывшій Югославії (пізнїше Сербії і Хорватії) і Северній Америцї (Канадї і Споєных штатів америцькых).

 

В лемківскій діаспорї, переселеной до первістной выходной Галичі (области совєтьской Україны з містами Львів, Тернопіль і Івано-Франківск) створили актівісты у Львові Общество Лемковина. Пізнїше взникли крайскы і областны общества в далшых частях Україны, враховано Києва. Їх главным цїлём є пропаґовати знаня о лемківскій минулости і на лїтнїх фестівала Ватра і на далшых културных актівностях.

В Мадярьску мож говорити о двох карпаторусиньскых комунітах. Єдну творять люде, што жыють головно на селах у северовыходній части той країны, друга карпаторусиньска комуніта має свій центер у Будапештї. В роцї 1991 заложыли молоды актівісты Орґанізацію Русинів Мадярьска. Став карпаторусиньской комуніты ся злїпшыв в наслїдку самосправной сістемы народностных меншын (в тым чіслї і русиньской), котру схвалив мадярьскый парламент у 1993 роцї. В Румуньску в роцї 2000 взникло Културне общество Русинів Румунії. По роцї 1989 народный парламент прияв пропозіцію, же кажда ту жыюча народностна меншына бы мала мати холем єдного представителя в парламентї. Од того часу і Русины Румунії діставають владну підпору.

 

По войнї Югославія ся стала федераціов роздїленов на шість народных републік, што мало позітівный досяг і на Русинів/Руснаків. Сербія створила на своїй теріторії у 1946 роцї два автономны реґіоны – Войводину і Косово. Векшына міст і сел, де жыли бачскы і сримскы Русины/Руснаци была Войводина, значіть у Сербскій републіцї. Дакісько сримскых сел недалеко Вуковара належало до Хорватії. Комуністічна Югославія під веджінём Тіта неозначовала войводиньскосримскых Русинів/Руснаків за Українцїв і ґрекокатолицьку церьков не зрушила. На теріторії Югославії култура войводиньскых Русинів процвітала. В Руськім Керестурї, де была найвекша концентрація Русинів, коротко по войнї зачали выдавати тыжденник „Руске слово“ і заложыли высшу середню школу, пізнїше културный часопис, „Народні календар“ і зачало реґуларне русиньске розгласове высыланя. До 60. років Новый Сад, главне місто Войводины, став центром векшыны русиньского културного діятельства, ту взник Інштітут про выдаваня учебників, Выдавательско „Руске слово“, релації в русиньскім языку у штатній телевізії і  од року 1981 ту была створена катедра русиньского языка і літературы на Універзітї в Новім Садї. Учітелї катедры вытворили літературный войводиньскый русиньскый язык. Менша комуніта у Хорватії мала свою орґанізацію – Унію Русинів і Українцїв з центром у Вуковарї. Наперек тому многы представителї реґіону ся прихыляли к україньскій народній орьєнтації, але не снажыли ся заводжовати літературный україньскый язык, але підпоровали войводиньскорусиньскый діалект.

 

Сербска републіка зробила в 1989 роцї рїшіня, котре ся указало фаталне: зрушила автономный статус войводиньского і косовского реґіону. То спустило серію подій і выкликало політічну крізу, котра здобыла вершыну у 1991 роцї, кідь Словіньско, Хорватія, Македонія і зачатком 1992 року і Босна і Герцеґовина выступили з югославской федерації. Бывша федерална влада сь снажыла утримати міць у Сербії і Чорній Горї (позн. ред.: наконець і Чорна Гора ся осамостатнила як републіка). Новы влады в тых країнах зрушыли цензуру, пустили з арештів політічных арештантів, поволила словоду віросповіданя і одкрили граніцї своїм жытелям – міліоны людей спознали слободу.

 

Русины/Руснаци і по році 1989 у реґіонах Войводина і Срим фунґують і надале як жывотаспособна комуніта. Хоць ріваліта міджі прорусиньсками і проукраїньскыма актівістами, котра была міджі нима перед револуціов у роцї 1989, зістає і надале. Кідь єдна з тых ґруп заложыла в 1990 році в Руськім Керестурї Русиньску културну надацію (Руська матка), єй рівал у Новім Садї заложыв Союз Русинів і Українцїв Сербії. У 1991, кідь выпукла война, зачаточна фаза ся одбыла міджі Сербіов і Хорватіов. Єдна з главных боёвых ліній ся находила у Вуковарї, котрый быв барз знищеный, враховано центра скоріше заложеного хорватьского Союзу Русинів і Українцїв, а русиньскы жытелї в близкых двох сел мусили охабити тоту небезпечну войнову зону. Дефінітівный роспад югославской федерації змінив поставлїня войводиньскосримскых Русинів. Сербія была незалежным штатом, котрый Войводинї вернув автономне поставлїня сперед року 1989. Русины і Українцї суть у сербскій Войводинї узнаны як самостатны народности .

 

Найвекшов діаспоров одностно кількости людей была карпаторусиньска комуніта, што жыє у Споєных штатах амарицькых. Уж в роцї 1945 представителї Общества ґрекокатолицькых русиньскых братств скликали у своїм центрї в Магаллі в штатї Пенсілванія Капаторусиньскый конґрес. Прияв петіцію, котру предложыв владї США і новозаложеным Споєным народам і протестовали проти припоїню Підкарпатьской Руси к Совєтьскому союзу і українізації. Але тота петіція (як і много далшых протестів в роках 1951 і 1964 з боку русиньскоамерицькых орґанізацій) не мала на події в европскій домовинї жадный досяг.

 

Почас студеной войны, котра трывала аж до кінця 80. років 20. стороча, описовали медії в Европі векшыну русиньскоамерицькых орґанізацій як неприятелїв соціалізму і америцька сполочность была зась підозріваюча одностно тым людём в США. Молоды люде карпаторусиньского походжіня одшмарёвали язык своїх родічів і старшой ґенерації і анґліцькый язык ся заводжовав до передтым жывой русиньскоамерицькой пресы. Міджі найактівнїшых застанцїв амеріканізації належав ґрекокатолицькый екзархат в Піттсбурґу. Анґліцькый язык вымінив старославяньскый в літурґії а русиньскый діалект у проповідях. Російска православна церьков в Северній Америцї перешла властнов американізаціов. Стала ся юрісдікчно незавіслов і переменовали ю на Православну церьков в Америцї. Одшмарила своє одношіня з Росіянами, карпатьскыма Русинами і будь-яков выходославяньсков етнічнов ґрупов.

 

Револуції в роцї 1989 мали досяг і на карпатьскых Русинів у Северній Америцї. Русиньскы Америчане ся конечно могли споїти зо своїма родинами і приятелями в домовинї своїх родічів і прародічів. Окрем Карпаторусиньского научного центра, котрый выник в половинї 70. років 20. стороча, вытворило ся і дакілько орґанізацій, найвекшов із якых было Карпаторусиньске общество з центром у Піттбурґу в Пенсіланії. Під веджінём Джона Ріґетія взникло ёго 11 філій по цїлых США. Общество спонзорує лекції, културны фестівалы, орґанізує каждорічно штудійны дорогы до главных областей бывшой Карпатьской Руси. Карпаторусиньскый научный центер в США просадив, же в роцї 1990 до списованя першыраз была загорнута катеґорія карпатьскый Русин.

Карпаторусиньска комуніта в Канадї тыж зажыла возроджіня, главно в половинї 90. років 20. стороча і далше єдно десятьріча, кідь настала еміґрація до Канады. Карпатьскы Русины зо Северной Америкы зогравали все вызначнїшу роль і в роботї Світового конґресу Русинів, котрый выник в роцї 1991. Поміч америцькых і канадьскых Русинів была заміряна на гуманітарну поміч і фінанчне підпорёваня културного і освітнёго діятельства. Міджі главных меценашів належав Штефан Чепа, біснісмен карпаторусиньского походжіня, котрый приспів і на заложіня Світовой академії русиньской културы, на каждорічну Премію Александра Духновіча за русиньску літературу, Премію за вызначне дїло про русиньскый народ, Плакету св. Кіріла і Мефодію за розвиток русиньского языка і на далшы актівности.

 

І в Чехословакії в повойновых роках 1949 – 1953 одбывали ся політічны і сполоченьскы зміны, котры мали неґатівный вплив на карпатьскых Русинів. Была то колектівізація, декатолізація і українізація. Автор книжкы подробно описує тот період. Рольници ся не хотїли добровольно вздати своїх земель в проспіх дружств. Процес декатолізації быв швыдкый. В апрілю 1950 партійны і штатны орґаны примушовали ґрекокатолицькых священиків перейти на православну віру. Подарило ся їм здобыти лем 39 процентів священиків, 65 священиків арештовали. О рік пізнїше заперли єпіскопа Павла Ґойдіча, котрый підпорёвав Русинів.

 

В юнію 1952 Централный выбор Комуністічной партії Словакії в Братїславі прияв рїшіня, же україньскый язык ся мать поужывати у вшыткых школах северовыходной Словакії. Став ся навчалным языком вшыткых предметів, котры ся перед тым учіли по русиньскы або по російскы. Выник „Културний союз україньскых трудящих“ . Зачав выходити по україньскы тыжденник „Нове життя“, місячник Дружно вперед і часопис Дукля. КСУТ фінанцовав містны фоклорны колектівы, фестівалы і далшы културны актівности.

 

Автор публікації подробно описує демократічный переворот у 1989 роцї. Дішло к многым позітівным змінам і в Чехословакії. Русиньскы актівісты вытворили ініціатівну ґрупу під веджінём Александра Зозуляка. Єй цїлём было вырїшыти народностный вопрос карпатьскых Русинів. Досягли, же карпатьскы Русины не суть „гілков“ жадной іншой народности, але самостатнов народностёв, шо узнали чехословацькы властї. В роцї 1995 кодіфіковали русиньскый літературный язык на Словакії. Карпатьскы Русины на Словакії мають єднакы права, як вшыткы остатны народностны меншыны, враховано поужываня русиньского языка в пресї, розгласї і телевізії, мають свою періодічну і неперіодічну пресу, а русиньскый язык ся може поужывати і в школьскім навчаню.

* * *

Проф. Др. Павел Роберт Маґочій є знаменитым зналцём історії і майстром росповідї. В книзї подає обєктівный погляд на історію Русинів. Выповнять білы місця в мало пробаданій проблематіцї історії і одбурявать романтічны міфы з історії Русинів. Ёго 600-сторінкову публікацію чітатель прочітать з інтересом. Дізнать ся много о комплікованых судьбах Русинів. Бравурно споює їх судьбы з европскым розвитком. Книжка „Chrbtom k horám: Dejiny Karpatskej Rusi a karpatských Rusínov “

обсягує і 35 мап історічных періодів. Доповнюють ю і цїнны автентічны фотоґрафії, што книгу робить іщі інтереснїшов.

 

Мґр. Маґдалена ЛАВРІНЦОВА, публіцістка і списователька, Братїслава, Словакія

 

 

Script logo