18. 4. 2025: Мілан ҐАЙ: Іван дома (Урывок із прозы, 2. часть)

Мілан Ґай

Іван дома

(Урывок із прозы, 2. часть)

Было коло обіда, як вырїшыли, же ся вшыткы підуть окупати. Побрали нафуковачкы і гайде до воды, котра уж была приємно тепла. Дївчата входили до воды помали, бо іщі ся їм здала холодна, але по часї собі звыкли і уж плавали на нафуковачках. Іван возив на нафуковачцї Марьку, за котров плавав і тискав перед собов по водї. Обдивляв

 єй певны плавками спутаны груди, і недало му покоя, жебы ся їх холем не дотулив.

Мартін одбігнув приложыти приправлене дерево на огень, жебы было тепло коли выйдуть вон із воды. Шантїню у водї не было конця края, так ся їм там у теплїй водї любило. Поступнї єдно по другім повыходили із воды і обстали огень, котрый приємно пригрївав. Дакотры обчековали коло огня, а другы полїгали на нафуковачкы на сонце ся дакус поопалёвати.

Іван ся попросив Марькы, же коли їй буде треба быти дома.

„Тадь я бы не дбала, кебы єм уж ай была дома.‟

„Та што, ту тї плано?‟

Мілка запропоновала, жебы могли піти так коло четвертой, пятой

„Іщі ся підеме окупати, побалиме річі, а пак нас поодвожате домів, добрї?‟

Десь із далека было чути бухот біціґель і голосну бісїду.

„То дїти із нашого села, ідудь ся ту купати,‟ подумав Іван.

За куртый час їх коло воды было коло десять, коли сходили із шкарпы*, то лем так зазерали на наш „становый табор‟.

Дакотры нам може ай в духу завидїли, же сьме ту пережыли ніч з дївчатами. По часї ся коло нас приставили ай Штефан з Володём із познамков:

„Та што як сьте ту боёвали?‟

„Но та добрї, як видите.‟

„Маме дашто на питя, бо ня даяк змагать силне сонце?‟ попросила са Надя.

Мартін і побігнув принести малиновкы з холодной воды. Поналивав до погарів каждому, хто собі просив. Свіжа і холодна малиновка добрї схолодила розгорячены тїла.

„Буде нам треба поопікати дашто на зїджіня, бо іщі дашто остало та бы требало подоїдати.‟

В подстатї вшытко мали приправлене, лем понадївати солонину, ковбасу і цібулю на паліцї і може зачати опіканя.

Нарїзали хлїба, жебы собі на нёго мог каждый тыцькати* масне із опіканого. Понаїдали ся, позапивали малиновков, іщі ся нашло ай по пів погара вина про дївчата, бо хлопцї уж не хотїли і не могли пити, бо требало шоферовати.

Ани дївкы не мали даяку дяку на вино та охабили, жебы выпили Штефан і Володё.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------

• шкарпа – железнічный насып,  кадыль веде коляї
• тыцькати – охабити квапкати масть із опіканой солонины на хлїб

 

Пішли до воды ся окупати, попереблїкали ся а дївчата зачали балити свої річі  домів.

Штефан собі пришов пожычати дві нафуковачкы про себе і Володю.

„Дайте нам ту позор на річі, покляй поодвожаме дївчата, добрї?‟

„Добрї спокійно, мы ту потім прийдеме ся загріти ку огню.‟

Саме перше домів одышла Марька, котру Іван одвіз як першу. Завіз єй близко меджі плоты, жебы не мала далеко домів нести річі, котры із собов мала. Oбняв єй, поцїловав і повів, же як уж буде у школї в Кошіцях, няй му напише на пріват до Пряшова і охабив їй свою адресу.

„Добрї, платить,‟ і попонагляла по дразї помеджі плоты домів.

Пришов по Надю а Мартін забрав Мілку і вєдно їх одвезли домів, де ся із нима розлучіли і подяковали за сполочны пережыты хвилї.

Коли ся вернули, требало вшытко побалити на одвежіня домів. Повысушованы станы і нафуковачкы поскладали і зачали одвозити домів. Мусили обертати аж двараз, бо того мали назношано дость велё. Домів пришли аж коло семой годины вечур. Заждны вырїшыли, же підуть до корчмы выпити даякы пива. У корчмі векшынов сидїли лем старшы хлопи, бо молоды были іщі коло воды на Лабірцї, або іщі і даґде дома коло роботы.

Обидвоми коло пива розоберали, як то вшытко вчера перебігало. Подяковав Мартінови, же му робив „партяка,ˮ жебы лем він быв щасный з Марьков.

„Было надгернї, спали сьме пообїманы а я єм ю мав так близко коло себе як іщі николи.

Чув єм приємну воню єй довгого волося і мої рукы єй гласкали по цїлїм тїлї, же ани єм не знав, коли были на єй грудях. Были такы певны, котры я ємно гласкав, а чім далше тым веце зрїхлёвало ся єй дыханя. Тулив єм єй до себе, як ай она до мене, обняты єден другого. Цїловаю не было кінця. Была там цїла лем про мене а я про ню. Было то дашто красне, аж нескуточне. Дякую тї, Мартіне.”

„Допєме пиво і треба нам буде піти домів, тото вшытко порозношати. Станы і нафуковачкы однести на сельску орґанїзацію Свезарму господарёви, жебы была почливость і на другый раз, кедь буде треба.

Дома родічі были зведавы, як перебігало станованя і Іван їм розповідав, же до вечара были коло них Штефан, Володё і хлопцї з дївчатами із Фалковець. Ай коли не повідав правду, радшей поциґанив і затаїв, же там были лем з дївчатами. Так то поважовав за лїпше. Нянько іщі хотїв пиво, та Іван му побігнув принести дві чапованы до канчова. Ту стрїтив Штефана і Володю, котры уж тыж были од воды дома. Одложыв моторку і требало іти спати, бо рано требало ставати до церькви на літурґію. Пообідї приправа як фурт на драгу до роботы.

 

Першого септембра быв зачаток нового школьского рокy про Штефана і Володю, котры продовжовали в учіню на школї у дальшім рoчнику, але і про Іванову Марьку.

До школы попри роботї наступлять до четвертого рочника ай Іван і Мартін. Были уж інформованы, же до школы будуть доходити із роботы пообідї через тыждень а то у понедїлёк, вівторок і четверь. Зато на загаїня вівторок пообідї наступили ай они, жебы собі такой принесли і новы книжкы. Велё їх не было, бо на дакотры одборны предметы требало собі задоважыти книжкы ай так, же їх обїднавали аж із Чех. Вшытко остатнє, як і зошыты мав собі купити каждый сам. Тот хто мав, або познав даякых камаратів, што ходили рік або і два скорше перед нима, то може собі позганяв даякы книжкы і од них. Зачаток школьского рока принїс велё новых повинносьтей про Івана, але і про Янка, ёго сполубываючого, котрый тыж продовжовав у школї далше іщі на два рокы. Учіня было уж о велё веце, требало ся тому веце веновати дома і по роботї. Дарьмо, матура є матура.

 

Дома требало велё рісовати і раховати важнїшых домашнї задачі. Понедїлёк, вівторок і четверь у школї в Кошіцях од пів єдной пообідї до 18. годины. Потім путованя влаком до Пряшова на пріват. Приправити ся до школы на вівторок, дообіда у роботї а іщі ай дорабляти хыбаючи годины. Но словом, зачало „блазновство‟ і тверда реаліта. Одразу не было часу зайти на пиво, лем кедь так у середу, бо в пятнїцю уж ся путовало по роботї домів.

Ай Янко то не мав легке, бо не годен быв ся стрїчати з Беатов. Раз она в середу не робила, раз він не міг про роботу та ся то зачало замотавати. Іван мав того уж веце на „дома”,  як пришов домів, требало ся уж ай дома дашто поучіти. У школї їм „натрепали‟ того фурт велё, также ся требало тым уж веце занимати. Ай родічі го поменше запаяли до домашнїх робот, лем жебы остав коло учіня, бо відїли, же того учіня уж было о велё веце, як перед тым. Не было уж часу побігнути за Марьков, бо даколи ай она із Кошіць не приходила домів, лем раз за два тыжнї. Бывала тыж на пріватї а путованя каждый тыждень домів было нерентабілне, зато собі все брала із дому річі на два тыжнї.Так то фунґовало между нима, жебы были взаёмно інформованы єдно о другім, то часто собі выписовали писма. Tак то было ай із Мартіном, котрый тыж ходив із Іваном до той істой класы, як і Янко. Тыж не быв годен бігати за Танёв до Бартовець, але коли ся дізнав, же забава буде даґде на їх долинї, то за кажду цїну там хотїв быти.

Тыжнї утїкали, помалы кінчіл осїнь і приходила зима. Беата уж не робила у лїтнїй рештаврації, але у камянїй рештаврації, бо лїтня загорода была заперта. Із часу на час ку нїй приходив Янко, коли робила од рана до 17. год. пообідї і вєдно все даґде ішли собі посидїти і побісїдовати. Але і то было поменше, бо Янко того мав дось у роботї і коло учіня, што Беата знала похопити. Він ай остатнї того мали аж через голову, также на даяке ходжіня за дївчатами просто уж не выходило барз часу.

Коли пришли Іван і Мартін по тыжнї домів із роботы, то уж лем, кедь зашли єден до другого і взаємно ся поінфорати, як то є із їх камаратками. Даколи ай Іван не приходив домів, бо остав у роботї надрабляти хыбаючі годины через суботу і недїлю. Ай коли їм даякы годины на тыжнёве штудіюм фірма давала, ай так требало остаток доробити. Обдобно даколи надрабляти остав і Янко, але він оставав ай зато, жебы быв вєдно із Беатов. Мартін мав лїпшу фірму, він не нaдрабляв ниякы годины і реґуларно приходив домів. Про Івана, Янка і їх камаратів із прівату в роботї у Пряшові із приходом зимы наставали гіршы часы. Дїльнї, де робили оправы, были уж стары і цїла ставба позначена часом. Вытапляня радіяторами у великых галах было не барз ясуче, бо часто через поотворяны дверї до гал, яке таке тепло ся скоро вытратило. Зато на дакотрых містах у галах были розоставлены желїзны кошы, у котрых горїв огень, жебы ся дакус дало загрїти од зимы. Требало ся ай добрї облечі, жебы чоловiку не была зима. Ай майстрове ся на них криво позерали, коли стояли коло огня і не забыли їх наганяти до роботы. Они сидїли у теплых канцеларнях а ай там іщі собі притопляли, але обычайных замочників не знали похопити, же ай їм є зима. Ай на пріватї, де хлопцї бывали, то было гірше, бо требало і ту класти огень. Тот по векшій мірї розкладали Штефан абo Мілан, котры далше у штудію до чатвертого і пятого рочника не продовжовали. Домашнї, у котрых бывали на пріватї, уж їм через день нарихтовали до пецків на обидвох ізбах так, же коли поприходили із роботы, то уж лем требало запалити.

Штефан і Мілан даколи робили ай пообідняйшы смены од 14. до 22. годины. Учнёвску тройрочну школу в основі уж мали за собов, уж лем чекали на наступ на воєньску службу. Могли наруковати уж у октобрї, але мали одклад, бо думали, же будуть далше продовжовати в учіню аж до пятого рочника. До школы зачатком септембра не наступили, бо ся їм не хотїло учіти. Знате як молоды шарванцї у їх роках, та ани на войну їх не закликали. Нечудо, же у сектембрї мали предложыти потверджіня о наступі до школы на воєньску справу, вєдно як Іван, так і Янко. Натїлько до школы не ходили, самособов, же ани не могли нияке потверджіня доложыти. По куртім часї были особно предволаны на окресну воєньску справу до Гуменного высвітлити, чом не доложыли пожадоване потверджіня о навщіві школы. Із роботы были оправданы і одышли до Гуменного на споминаный датум. Достали крику, же требало їм чім скорше нагласити, же до школы не наступили, бо уж могли быти на закладнїй воєньскій службі од октобра. Теперь уж з істотов можуть чекати покликаня на войну у місяцї апрілї.

По смутнїй навщіві у Гуменнім пообідї дошли на пріват, де не было никого, бо Іван із Янком были у школї. Аж вечур, коли пришли із школы домів, дознали ся, же вєдно ту будуть квартилёвати іщі до кінця марця.

На другый день рано была пятнїця а по роботї одходили домів. Зато хлопцї собі побалили до ташок річі, котры їм требало забрати домів. Іван собі до ташкы прибалив ай даякы зошыты на учіня. Рано о ферталь на шесту уж їх вшыткых будив будїк. На обидвох ізбах настав рух і приготовлёваня до роботы. Іщі наскоро послїдня контроля вшыткого у ташцї, жебы ніч не забыти і можеме іти. До роботы то не мали даяк барз далеко а за 20 минут уж были у ареалї заводу. По записаню одышли до шатнї ся переоблечі а од шестой годины уж были каждый коло своёй партії. Майстер задїлив роботу, хто де і што буде робити. По скончіню роботы Іван не ішов домів із остатныма, але остав чекати аж до пів шестой при строю, бо із Кошыць бы мала путовати домів Марька. Так то мали добісїдоване у писмі, котре у середу дістав. Коло пів другой пообідї за ним пришов майстер, жебы требало остати довше докончіти іщі даяку потребну роботу, ці бы не быв годен остати, бо годины му треба. Добрї му то запасовало ай зато, бо не мусить од кінця смены даґде вонка на станїці чекати такой три годины. Іван согласив, же до такой пятой годины поободї може остати, бо о пів шестой мать влак домів. Так ся ай стало.

Іван уж перед пів шестов вечур чекав на приход влаку. На станїці было велё школаків, котры ся тыж вертали домів. Нетерпезливо чекав на приход влаку і позерав у напрямі, з котрого бы мав прийти. Конечнї у дальцї зазрїв ёго світла, котры ся некомпромістно приближовали. Быв то зрїхленый влак із Кошіць до Гуменного. Уж лем добрї позерати, де буде сидїти Марька. Влак заставив а Марьку збачів у четвертім ваґонї. Скоро ся понагляв, жебы му дахто не обсадив місто, яке про нёго тримала. По звітаню конечнї были вєдно. Минув уж помалы  цїлый місяць од їх послїднёй стрїчі. Марька Івана представила камартцї, яка сидїла опротив нєй коло облака а з котров ходить до єдной школы, але є о рік старша. Коло камарткы сидїв даякый старшый пан і подримковав.

Іван быв несмірно рад, же по довгім часї ся стрїтили а бісїдї і вопросам не было конця- края. Марька бісїдовала свої зажыткы із початку, як зачінала у школї і розповіла проблем, якый єй стрїтив, же про ню не было місця на інтернатї. Тота камаратка їй понукла місце на пріватї коло себе та вєдно бывають і же походить із Гуменного. Іван вшытко выслухав і подяковав камратцї зато, же ся му о ню постарала. Драга коло бісїды утїкала скоро і не было коли были уж близко Гуменного. Камаратка выступила, бо уж была дома, а влак по двадцятёх минутах продовжовав до Меджілаборець далше уж як особный. Скоро годину і пів мали єдно на другого. Іван сидїв близко Марькы і обїмав єй правов руков коло паса притулену ку собі. Розповідав, як то є теперь із ёго роботов і школов. Она розповідала, як ся їй привыкать у великім містї по одлучіню із дому. Пише собі ай із своёв няйлїпшов камаратков, із котров вєдно ходили до основной школы у Радванї, Любков, яка штудує на Середнїй умелецькій промысловій школї аж у Братїславі.

„Но але што ті то повідам та была зо мнов на забаві у вас, памняташ, нї?‟

„Памнятам, та як бы нї‟.

Споминала єй, же ани сама не знать одгаднути, коли буде годна прийти домів. Є то далека драга а лем так на оточку ся то ани барз не выплатить. Зауяты бісїдов не зареґістровали, коли ся влак погнув а уж были у Удавскім.

Было бы о чім бісїдовати, бо за місяць ся того змінило велё од коли не были вєдно. Про обидвох зачали новы школьскы повинности а вольного часу зачало быти поменше.

Іван зачав бісїду, ці буде годна прийти завтра на стрїчу. Не знала му дати годновірну одповідь, же што а як то буде, бо уж довше не была дома.

Ай рік ся помалы приближовав до своёго кoнця, помалы прийде і осїнь а на такы стрїчі, якы были у лїтї, можуть уж лем споминати. Іван ся не мог натїшыти, же мав коло себе Марьку а же по так довгім часї могли путовали вєдно домів. Добісїдовали ся, же назад підуть у недїлю поободї особным влаком дашто перед шестов годинов. Є то такый істый моторвый влак, якым путують ай теперь домів. Із Лабірця по Гуменне іде як особный влак а з Гуменного через Пряшів до Кошіць як зрїхленый. Марька до Кошіць  раз путовала пражскым ріхликом, котрый одходив із Меджілаборець дашто по 17. годинї. Проблем быв акурат в тім, же з дому требало путовати до Меджілаборець, але влак ішов із Гуменного ку ріхлику так, же ся дало достати до Лабірця а на переступлїня было 20 минут. Любосны обятя і бісїды обидвох перерушыв час, бо Марьцї помалы требало выступити, бо уж одходили із станїцї Радвань над Лабірцём. Зачала собі складати свої річі і чекали на заставлїня влаку у Фалківцях. Іван забрав ташку і вынїс до ходьбы. Перед тым, як влак заставив, притулив єй до себе і поцїловав. Выступив із ташков а поміг выступити і їй а на розлучку додав, так агой „мойко” у недїлю вечур.

За куртый час влак заставила на заставцї, де выступив ай Іван.

Як фурт у кажду пятнїцю, выступило ай пару хлопів із сусїднёго села Букова та вєдно пішли пішо у малых ґрупах од влаку до села. Іван не заходив до корчмы, але понагляв домів. Не мав даяк наладу на высїдаваня коло пива у закуренїй корчмі.

На другый день перед обідом зашов за Мартіном на дакус бісїды. Одрана сидїв у своїй ізбі над книжками і задачами із школы, та му добрї впало на куртый час выпнути.

Четверь были вєдно у школї а Мартін повідав, же піде домів в пятнїцю о пів єдной пообідї, так, же дома уж быв о пів четвертой, што ся ёму ай підтвердило. Він у недїлю не одходив із дому до Кошіць, але аж понедїлёк рано о пів пятой. Іван повів, же вєдно з Марьков путують у недїлю пообідї зрїхленым влаком через Пряшів. Посидїли а бесїда курто прошла, як фурт ай о камаратках. На довгы бісїды не было часу, бо ай Михал сидїв над книжками так, же за куртый час ся розлучіли, же вечур зайдуть до салы заграти пім-понґ і на пиво.

Іван по учіню іщі поробив даякы потребны роботы із няньком коло дому. По вечерї пішов за Мартіном до културного дому дакус посидїти вєдно, як было добісїдовано.

Розповідав о камартцї Танї з Бартовець, же собі пишуть, але на даякы стрїчі тыж не є часу про учіня. Ходить на здравотну школу до Свідника до друго рочника та учіня мать ай она аж повыше головы. Довго ся не стримали, бо рано як фурт, наслїдовав заужываный недїльнїй рітуал.

Пообідї  Іван зачав собі приготовлёвати річі, котры му буде треба забрати до Пряшова.

Остав дома як ай Мартін, бо ся їм дашто іщі треба поучіти. Перед пятов годинов ся розлучів з родічами і побрав ся на заставку ку влаку. Нашов собі вольне місце, поскладав річі і чекав, коли наступить Марька. Перед Фалківцями позерав з облака і уж здалека єй зазрїв, бо стояла із великов ташков. Пішов єй напротив і поміг выложыти ташку і зложыти ся коло нёго. Сїв собі коло нёй і звідовав ся як было дома?

„Шкода, же лем так на курто.‟

Мала дость велё учіня, як ай Іван, та є дость змучена. Не чудо, же у монотоннім звуку влаку єй змагало спаня. Оперла ся на Івана а він єй тримав правов руков коло пасу і помалы подримковала. Зобудила ся аж у Гуменнїм, коли зачали приступовати далшы путуючі. Із Гуменного до Пряшова іщі дашто веце як година драгы, котру перебыли взаємнов бісїдов. Марька не знала повісти, коли няйблизше буде путовати домів, але же му завчас напише. Помалы были перед Пряшовом а Іванови ся требало зберати на выступіня із влаку. Іщі послїднє обятя, поцїлованя, слюбы а Іван ся побрав ку дверям.

На перонї пришов під облак, з котрого позерала Марька. Іщі послїднї смутны погляды і закываня одходячому влаку.

 

На пріватї быв коло пів девятой годины, та то акурат так уж лем собі лягнути а рано до роботы. Сполубываючі уж тыж поприходили здому і акурат іщі дакотры дoїдали принесеный „провіант.” І він поскладав свої річі і помалы полїгали спати. Рано зачав новый тыжнёвый колобіг у роботї. Штуденты Іван і Янко робили дообіда у роботї а потім влаком до школы до Кошіць. Наскоро стигали на бывшім інтернатї обід а такой утїкали іщі файный фалаток до школы. Школа кончіла пообідї о 18. годинї. На желїзнічный штаціон было так до двох кілометрів, зато требало поряднї придати до кроку. Вечур коло восьмой годиї приходили на пріват. Мали того дость, аж через голову. Іщі бы требало дашто закусити, поскладати книжкы на завтра до школы і лягнути спати.

Вівтрок рано тото істе, дообіда у роботї, пообідї школа до вечера. Середа дообіда у роботї, по обідї даяке учіня і приправа до школы на четверь, або надрабляня хыбаючіх годин. Четверь робота і школа. Пятнїця по роботї путованя домів. Такый колобіг чекав камаратів за два рокы штудія на середнїй вечернїй школї коло роботы. Не чудовав ся Іван тым, котры не наступили на таке штудіум, бо то было дость нарочне і повне одрїканя ся. Так то ішло каждый день, тыждень і місяць, аж пришла зима. Хлопцям перестали стрїчі з камаратками, акурат Янко то мав по руцї, бо коли мав час, то заходив за Беатов ай з камаратами до рештаврації, де робила та были вєдно.

Іван коли ся добісїдовав з Марьков, то вєдно путовали домів ай з дому назад. Даколи із нима путовав ай Мартін, котрый споминав, же ай они з Танёв собі пишуть, бо зыйти ся барз не можуть. Роздумовали о сілвестровскій забаві у Гаваю, але як ся там а ай одтамады достати домів, так то не припадало до увагы і з того зышло.

Перед концём школьского піврока было дакус волнїше, бо были зимушнї вакації та Іван із Янком не мусили пообідї ходити до школи до Кошіць, што выужывали на надрабляня хыбуючїх годин. Раз ся вєдно выбрали за Беатов та ай Іван собі дакус із нёв побісїдовав, же як їм то вєдно іде. Была скупа на слова, але повіла, же вшытко є впорядку. Позерали сьме, як єй іде робота, а коли мала дакус часу, все прибігла на кус бісїды ку ним.

„Видить ся мі, Янку, же ай она мать о Тебе інтерес.‟

„Не звідовав єсь ся єй, ці не мать даяку важну знамость окрем тебе?‟

Уж сьме вели о тім бісїду, же мала хлопця, але прийшла му нато, же коло нёй мав ай другу камаратку та го „пустила ку водї.ˮ Так же так є то з нами, жебы єсь быв у образї. Янко іщі дашто побісїдовав з Беатов, розлучіли сьме ся і побрали домів. Рано заужываный рітуал як фурт.

 

Поминула зима а Мілан із Штефаном мали уж у руках поволавачі розказы ку войску.

Руковати мали першого апріля. Обидвоми до Чех, Мілан до міста Вішков на Мораві на 2 рокы а Штефан ку желїзнічному войську до Богуміна на 6 місяцїв. Фіґелъ у Штефана быв але у тім, же мусив підписати змлуву із заводом, же по войнї ту одробить 10 років.

Требало вшытко поодовздавати, што мали нафасоване, розлучти ся із сполуробітниками і камаратами із прівату. Было то смутне лучіня повне доятя із вєдно пережытых років.

Час не чекав, помалы приходило лїто і конечнї настане кус волнїше і про нашы залюблены пары. Вшыткы успішно покінчіли школьскы рочникы і стали собі ужывати лїтнї вакації. Іван і Михал звладли четвертый рочник у школї, Штефан із Володём другый рочник, Таня другый рочник а Марька першый.

На сполочны стрїчі мав Іван з Мартіном акурат так в суботы, бо в недїлю уж быв час одходу за роботов. Так ся ай стрїчали, Іван ходив до Фалковець, Мартін до Бартовець а Янко мав Беату в Пряшові. Через вакації были Іван з Мартіном і на даякых сполочных акціях як кермеш у їх селї, або і забавы по селах. Помалы приходив конець вакацій а сполочным акціям із камаратками буде конець, бо треба ходити до школы. Приправы до школы зареґістровали обидвоми ай у своїх камаратках, бо бісїда ся обернула і на тоту тему. Знова буде треба перейти на поштове дорозумлёваня, жебы знали єдно о другім.

Од першого септембра настали повинности помалы про вшыткых нашых актерів окрем Беаты. Требало ся занимати школов, головно Іванови, Янкови і Мартінови, бо на кінцю рока їх чекають матуры, так же сранды боком. Учіня было велё, але коли ся хлопцї на тото дали, так то хотїли ай звладнути. На заключны учнёвскы екзамены ся рихтовали ай Штефан із Володём, котры тыж кончіли третїй рочник. Коли хотїли подовжовати у штудію далше до четвертого і пятого рочника, то мусили звладнути і заключны учнёвськы екзамены.

Школськый рік збігнув як вода з каждоденныма повинностями нашых акторів. На кінцю школьского рока ся требало інтересовати матурітным екзаменам Іванови, Янкови, Мартінови а учнёвськым екзаменам Штефанови і Володёви. Требало штудовати вопросы на заключны екзамены, жебы вшытко было звладнуте. Марька Іванови даяк нереґуларно одписовала на писма, што го дость знепокоёвало і часто коло учіня ся трапив думками чом є то так. Підозрївав єй, ці не мать даякого нового камарата, а не знать як бы то му мала повісти. Трапило го то чім далше, тым веце і не міг ся зосередити на учіня.

Ай на тогорочнїй  великоднїй забаві у їх селї перед двома місяцями уж то не было таке, як даколи. Была скупа на слово, што Івана зожерало. Не пішла му ани за партнерку на ёго стушкову славность. Кебы хотїла, та бы дома повіла, же оставать на пріватї у Кошіцях а могла піти, але не стало ся так.

Коли ся Іван з Мартіном вєдно учіли на матуры, то і ту Іван переберав їх взаёмне одношіня. Він ёго успокоёвав, же може то было лем дочасне, не мала добру наладу, або мала даякый проблем.

„Посмоть та і я з Танёв то не маме легке, не можеме все быти вєдно, бо она є тыж далше од мене а уж собі мам дашто надумовати. Охаб то так, час вылїчіть вшытко, кедь єй на тобі залежыть. Добрї буде, увидиш. Теперь пешорядна є школа а звладнутя матурітных екзаменїв. На звладнутя вопросів на екзамены маме скоро тыждень вольна так, ся учме, а не думайме на ніч інше, лем на учіня.‟

„Правду маш, Мартіне, лем жебы сьме тоты матуры даяк звладли.‟

Конечнї надышов день матур. Трема была велика, якы вопросы собі хто вытягне, а коли дахто вышов із класы, то остатнї были такой коло нёго, же якый вопрос єсь собі вылосовав. Неістота на школї тримала помалы цїлый тыждень, покляй были выголошены матуры за скончены. Вшыткы трёми мали матурітне свідоцтво у своїх руках і нафурт перестало траплїня у школї і з надраблянём хыбаючїх годин у роботї.

Чекать їх але далшый жывотный екзамен – „закладна‟ воєньска служба на два рокы.

Іван з Марьков на своїх стрїчах часто бісїдовали о тім, же прийде довге розлучіня а залежыть лем од них двох, як то допаде. Він буде на „войнї‟ а она мусить одолавати настрагам котры єй почас того довгого часу принесе жывот. Хто знать, ці вытриме так довго чекати, покля ся верне із воєньской службы. Хто знать, ці ся єй до драгы не приплете даякый новый камарат, а на Івана може і скоро забуде, хто знать? Но але жывот є лотерія, докаже поряднї замішати карты.

Концём септембра бы мав прийти із войны з Вышков на Мораві домів Мілан та шкода, же уж ся ани не увидять.

Конечнї надышов день рукованя, котрый припав на недїлю. Марька тоту недїлю не была дома, бо остала у Кошіцях і мала прийти ку ріхлику, з котрым путовав Іван на войну, так то мали добісїдоване. В день одходу Іван ся розлучів із своїми родічами, зайшов до сусїды, стрыка Штефана і до теты Ганї. Ку влаку реґрутів привіз на возї Штефан Урда, котрый робив у штатных лїсах кочіша. Віз быв опарадженый фаребныма пантликами.

За  великого співу Мартін з Іваном наступили до влаку, котрый ішов до Меджілаборець. Ту переступили на ріхлик до Прагы. Обидвоми руковали до Чех, Іван до Пржібраму а Мартін до Чеськых Будєёвіц. У Радванї ку ним приступив і камарат Янко, котрый ся мав гласити до касарень у містї Кладно. Бісїда зачала і о їх дївчатах, котры остали дома чекати покля ся реґруты вернуть із войська домів. Споминали, яке тяжке было лучіня од них.

Івана мала прийти выпровадити на станїцю у Кошіцях Марька. Зато, коли влак входив до станїцї та уж вызерав із облака і у масї людей позерав за Марьков. Ай ту до влаку наступовало велё реґрутів, але Іван з Мартіном як позерали, так позерали, Марьку ниґде не збачіли. Іван зосмутнїв і напала го думка, же на нёго помалы а істо забывать.

Чом не пришла, жебы ся з ним розлучіла? Што ся могло стати? Або може не пришла зато, жебы ту не плакала, утїшовав ся Іван. Тото будуть главны вопросы у ёго першім писмі Марцї із войны. Влак помалы рушыв зо станїцї на довгу путь до Прагы.  Камаратя збачіли, же Іван є даяк без налады і зачали го розгваряти, жебы ся не трапив оно ся то по часї вырїшыть.

„Выпийме собі і забудеш на траплїня.‟

„Два рокы є довга доба а до тогды ся того іщі велё змінить. Може і нашы дївчата не вытримають так довго чекати і забудуть на нас. Повыдавають ся і буде по любви.‟

Рано ріхлик заставив у Празї. Хлопцї пішли поглядати влакове споїня, бо каждый путовав далше на інакшый напрям. Розлучіли ся, пожелали щастя і порозходили ся ку своїм влаком.

 

Першы днї на войнї было дашто шалене. Зачала дісціпліна, рано розцвічкы, самы наступы, цвічіня, походованя – было того нараз велё. Першый тыждень ся не достав ани ку тому, жебы написав писмо домів або і Марьцї. Конечнї ся достав до воєньской предайнї „АRMAˮ, жебы собі купив дописне папіря і знамкы і такой написав дві писма, єдно домів родічам а друге камаратцї. По тыжнї достав писмо здому. Родічі писали, же їм пришли у балику забалены ёго шматы, та же собі ай поплакали.

Письмо од Марькы не приходило, што ёго барз трапило і не знав собі то пояснити, же чом. Не было дня, жебы на ню не думав. Іщі щастя або нагода така, же о тыждень пізнїше ку ёго ротї і ку нёму до їх дружства наруковав з їх села камарат Михал та їм было веселше. Робив даґде на Чехах коло Коліна а нагода їх дала докопы акурат ту.

Якраз Михал ёго у часї вольна утїшовав, коли бісїдовав о Марьцї. Розгваряв го, же она ся істо озве, лем няй єй дасть час.

По деннїм розказї, коли чітали, хто мать пошту, зачув ай своє мено. Михал мав правду, Іван ся конечнї дочекав писма. По розходї на роту горїв недочкавостёв, што ся нове дознать. Марька ся выправдовала, жебы ся не гнївав, же го не пришла выпровадити  ку влаку, бо як ся познать, наісто бы плакала та не хотїла му додавати іщі веце жалю.

Конечнї ся Іван як так утїшыв і хотїв вірити, же вшыто є в няйлїпшім порядку.

Рота новачіків, у котрій были Іван і Михал, по цїлых днях нацвічовали походованя на присягу. Ту на воєнськім утварї у Пржібрамі были аж 3 роты новачіків, котры уж кінцём місяця мали мати присягу.

Конечнї пришла субота, день присягы. Новачіків позважали накладны авта на містьске намістя, де была поставена трібуна, коло котрой мали вояци складати славностну присягу. По скончіню присягы вояци достали вольно до 22. годины вечур.

За дакотрыма поприходили здому родічі, братя, сестры, знамы а ай камараткы. За нашьма камаратами не пришов здому нихто. Были здалека од выходу, мали уж старшых родічів, котры собі не труфали на таку далеку драгу через цїлу републіку.

Вояци але пішли вєдно, лем так близко од касарень. Быв проблем няйти даяке вольне місце у рештаврації, вшытко было обсаджене, всягды повно вояків з родинами.

Подарило ся їм але няйти місце, бо по місяцї без пива ся уж ай їм о пиві снило. Добрї впало посидїти коло пива без згону і у спокійно побісїдовати.

У касарнях вояци-новачікове мали быти пороздїлёваны на стражны роты. Іван з Михалом были тыж повны очекаваня, де будуть задїлены. На наступі роты ся дознали, же остануть ай надале вєдно на стражнїй ротї у єднїм малім селї коло Коліна – Лібліце.

Мало їх там одыйти аж 15 новачіків. Коли пришли на споминану стражну роту, аж ту ся про них зачала рядна „мазацька‟ война. На тоту роту новачікове приходили раз за рік, што значіло, же „ухалямиˮ будуть єден цїлый рік. Зачали ходити до стражной службы і повнити собі воєньскы повинности коло каждоденного выцвіку.

Марька чім далше менше одписовала Іванови аж раз достав писмо од єй камараткы Любы, же ся єй сповіла, же мать у Кошіцях нового камарата. Іванови ся так розяснило у голові, же чом не пише. Было про нёго тяжко знести скламаня, але змірив ся із тым, бо інакшого выходу не было. Такой по пів року достав письмо од Мартіна, котрый служыв на гранїцї у Горнїм Дворжіштї. Зачали собі писати і взаємно ся інформовати о собі. По часї ай він ёму написав, же Таня му дала „копачкы‟, перестала му тыж писати.

Што є але із їх камаратом Янком, не знали, бо нихто собі із ним не писав. Походив із Радвани та не мали там никого, жебы ся попросили на ёго адресу.

По пів року Іван з Михалом были одосланы до поддостойницькой школы,

на воєньскый утвар Пржібрам Брод. Ту перешли выцвіком на функцію велителя дружства і скончіли годностёв – слободик. По скончіню школы ся вернули назад ку своїм ротам. То уж помалы кончіли рік на войнї, бо „мазациˮ поодходили домів до цівілю а на роты поприходили новы посилы, так же Іван і Михал уж были мазаци.

Достали до своїх дружстев новых воячків, із котрима ходили до службы на стрїльбы і на выцвік. Другым роком уж на ных было легше, скончіло цвічіня і послугованя. Они уж были мазаци.

Минула зима перешла ярь і настало лїто. Нашы мазаци уж то мали „за пар‟ до цівілю, бо уж каждый день по розказї стригали метры. Были рады, же ся про них на фурт скончіть тота воєньска „пакарняˮ* і же будуть слободны дома. Послїднїй місяць коло войська быв про них барз довгый. Дакотрым уж у скриньках вісило їх цівілне шматя, котры собі облїкали і фотили ся вонка коло касарень. Конечнї про них надышов послїднїй день войны і послїднїй розказ, коли были препущены до цівілю.

Дома у роднїм селї ся стрїтили Іван, Михал із Мартіном і повіданю не было кінця края.

Споминали на свої першы любви, котрым наївно вірили, но дївчата не дотримали свої слюбы, же будуть чекати. Вывояченым камартам буде треба наступити до роботы а по часї няйти собі розумны дївчата-жены своёго жывота і поженити ся.

___________________________________________________________________________

• пакарня –  дрезура, бузерованя

(З найновшой книжкы автора – Несповнены слюбы.)