18. 9. 2020: Меланія ГЕРМАНОВА: Чабайкова ставка (Пєса-сценка)

 Меланія ГЕРМАНОВА

Чабайкова ставка

(Пєса-сценка)

Діёвы особы: Куріч Михал, саніткарь Василь, ведучій мясарнї, Михалова  жена Ганя, дїти Марька і Геленка.

 

1. часть: Бісїда куріча Михала зо саніткарём Василём

Василь: Чом ся, бідо єдна, не нажереш дома, але ту жреш все ковбасиско, а уж скоро десять годин? Теперь ся фрыштыкує?

Михал:  По перше, Василю, не жеру, але їм, бо жруть лем звірята, а люде їдять. По друге, я не фрыштыкую, але десятую, фрыштыкував єм дома яшницю з хлїбом а горнятом білого кавею.

Василь: Їш самы доброты, а вызераш як дакый паробок, міг бы-сь кус і прибрати, хто знать, ці ся тя сухоты не хапають.

Михал:  Василю, на свій вік, на свою вышку мам і свою вагу, а я і з такого роду –  тонкы, але здравы як ріпа. Ты ся тым похвалити не можеш. Молодшый єсь од ня о два рокы, папулї маш як даякы баникы, бріх перед тобов, як зайда травы а пальцї на руках якбы попухли. Бодай бы і ніт – день деньскый за волантом у санітцї, жадна робота. А жена ті вызерать як дака отрокыня – суха, рукы по колїна, дополїдне дре на полю а пополїдне прятать в шпыталю.

Василь: А з чім піде до доходку, кедь не буде дерти. А твоя не робить? Даколи люде по 12 дїтей мали. Жены на поле полёвы колыскы носили, ручнї райбали, серьпами худобі до зелениць жали, зайды травы носили, ткали, пряли, худобу тримали а што теперь жены роблять – то не робота, але рекреція.

Михал:  Не рекреція, але рекреація, а роботы заместнана жена при двох дітёх мать дость і дома.

Василь: Оле, Михале, не бавме ся о бабскых роботах – нато сьме ся женили, жебы за нас бабиска робили. Ты пашеш якусь пахнячу ковбасу, а на мене єсь забыв?

Михал:  Веру, же не забыв. Ту маш фалаток хлїба а ту тота пахняча ковбаска – покоштуй, знам, же іщі-сь таку не їв.

Василь: Цїлый тот фалаток можу зъїсти? Та ты ся поряднї бухнув по кешенї. Ёй, але то нелем пахота, але і доброта, іщі лїпша як домашня.Та то што за ковбаса, Михале?

Михал: Видиш, Василю, о што приходжаш – не ходиш до мнясарнї як довгый рік, та ани не знаш о жадных добротах.

Василь: Пек бы ті, на тот неотрепаный язык было. Я каждый рік забю пацятко, мнясиска мам дость, а іщі бы-м мав ходити того злодуха Белея підпоровати. Мам того мняса дость і дома і у роботї – мі Белей зо згнитыма ковбасами не хыбує, у нёго в мнясарнї веце Циґанів, як білых.

Михал:  Теперь, Василю, то уж не Циґане, але Ромове, але і они суть люде, на нашім світі жыють, та їм дайме покій.

Василь: Пек бы ті, было на язык – мы на них робиме, деруть штат, дїти крадуть, до школы не ходять, а ты ся їх заставаш? Ромове! Циґане, Циґанята – а веце о них ани чути не хочу, мам дость того, кедь везу фарагона у санітцї...

Михал:  Василю, ты такый, як тот Гітлер – не любив Жыдів, Циґанів тыж велё скантрив у концентраках, а якбы Гітлер выграв войну, та вшыткы словяньскы народы бы на Гітлерівцїв робили, были бы отроками, а нас Руснаків бы выкантрив, як Жыдів. Але ани Нїмцї не вшыткы суть фашісты. І честны Нїмцї Гітлерівцїв одсудили. Хвала Богу, Василю, же сьме остали жывы, бо і велё нашого русиньского народу загынуло у войнї. Най ся освятить тото наше злате Словеньско, але жаль мі і за Чеськословеньском, бо Чехы были добы і мудры люде, велё сьме ся од них научіли, а на Чехох робить і велё нашых Русинів.

Василь: З тебе, Михале, са став великый політік.

Михал:  То не правда, то паньске гонцутство. Я лем ті гварю, што правда, а ты правду не любиш. Мі гвариш, же каждорочнї забєш єдно пацятко, але потаёмкы забєш іщі єдно там десь у Бодружалї і друге.

Василь: Бодай ті ты, Михалю, єден пыскатый тот твій язык коргель скружив.

Михал:  Дость, Василю, дость до той політікы заходиш. Мій нянё все гварили: „Даш покій – маш покій!‟ Звідував єсь ся ня, же што то за ковбаса тота, што ті так смакувала – тота пахота.

Василь: Но та уж конечнї мі о нїй повідж. А не же то быв од тя уж послїднїй фалаток.

Михал:  Мі, Василю, бы ани не смакувала жадна ковбаса, хоцьбы яка добра была, кобы єм ся з нёв з дакым не роздїлив.

Василь: Гет гварь, што то за колбаса, а ты, Михале, так щірый, же аж глупый. З той своёй доброты ся достанеш до псоты, але так ті треба. Михале, треба і знати, як давати – давати, але дашто веце за то мати. Давай, як хочеш, а я буду брати, як хочу.

Михал:  Василю, мі мама іщі за хлопчіска гварили, же у святім письмі суть такы слова: ‟Давати – є лїпше як брати!‟ А моя мама, мамочка, не были ани скупа, ани глупа. Но а теперь ті уж повім о тій предобрій ковбасї: Василю, тота ковбаса ся называть чабайка, то мадярьскый рецепт а они го барз таять, не хотять го прозрадити. А вірь мі, Василю, же той чабайкы я бы зъїв і півметра.

Василь: Півметра?! Не будь шаленый, Михале, півметра ковбасы не зъїдять ани 20 їдаків – но Михалю, таку хвалу іщ-м од тя, веру, не чув.

Михал:  Присягам ті, Василю, на свою присягану жену і двоє красных златых і мілых дїточок, же чабайкы зъїм і півметра.

Василь: Як ты, Михале, зъїш півметра той чолялькы, та я ті куплю за свої властны, тяжко зароблены пінязїі іщі єдно кіло той ковбасы.

Михал:  Василю, не чолялькы, але чабайкы, то по перше. А по друге – повіш мі то у предайнї мнясарьства. Коло людей і ведуцого Белея, жебы єм мав свідків, бо ты лябда ай плётка, та бы-сь вшытко попер, а коло свідків – то уж ЗАКОН. А іщі раз побторь тото, што зробиш, кедь я зъїм пів метра чабайкы.

Василь: Добрї, шаленяку єден, холем тя зосмішню коло людей. Ани ся до тя тот півметровый чабайлиско не змістить, до того твоёго сухого бріщате. (Так ся реготав, же ся люде по дразї аж обертали на них двох.)

 

2. часть: У Белея – в предайнї „MÄSNA“

Василь: Добрый день, ведуцый, што то за Месна, кедь ани людей ту неба  маш?!

Белей:   Здравічко, Василю, лем жебы ся мі з „очі не стало‟ такого „взацного заказника‟ відїти, уж єм вас не відїв выцше рока, але повім вам правду, якбы вшыткы заказници такы накупы робили, як вы остатній раз з перед веце як рока, та я бы веру уж давно скраховав. А што же доброго, Василю, теперь купите?!

Василь: Ніч доброго, бо-м недавно робив забьячку, та мнясиска мам дость, а добтого. Але пришов єм зато, жебы сьте мі были свідком, бо ту мі куріч Михал трепав языком, же той вашой мадярьской кобасы, забыв єм, як ся зове, зъїсть пів метра. А я му так повів, же кедь він той ковбасы зъсть пів метра, та я му за свої тяжко зароблены пінязї куплю 1 кіло той доброй чолялькы.

Белей:   Веру, же вам буду свідчіти, же Михалови купите 1 кіло чабайкы, кедь зъїсть півметра той ковбаскы.

(Взяв деревяный метер, одміряв ним півметра – 50 цм квобасы. Дав го Михалови. Михал сі сів на край пулту коло Белея - і кеь до нёго уж небарз ішло, але тот скупо одміряный фалаток зъїв.)

Михал:  Але предобра тота чабайка, пан ведучій, барз бы сьте ю доставали частїше. А Мадяром хвала і вдяка за тот їх чабайковый рад???

Василь: Шляк бы вас трафив і ведучого, і тебе, гаде єден, та то тот фалаток – півметра?!

Белей:   Веру, же тот фалаток є пів метра. Присягам, же є.

Василь: Та, оле, го конечнї дай на вагу, тівко важыть.

Белей:   Але вы, Василю, не просили пів кіла, але пів метра. В такім віку, як сьте вы, уж бы сьме мали знати, же метер – то є міра, а кіло – то є вага. А Михал од ня не просив пів кіла, але півметра, а півметра я му дав – а він го зъїв. Дотримав слово, што вам дав ту передомнов і перед тыма трёма заказниками.

1. заказник: Михал просив півметра ковбасы.

2. заказник: І я чув, же просив півметра.

3. заказник: Мате правду, пан Белей, тот хлоп, што мать у руках фалат ковбасы, просив од вас не пів кіла, але пів метра.

Белей:   Василю, Михал выграв – зъїв півметра чабайкы ту на тых очах – довгуєте му купити єдно кіло чабайкы за свої властны грошы.

1. заказник: За свої тяжко зароблены грошы за „волантом саніткы‟.

(У мясарнї превеликый сміх.)

Белей:   Василю, але ставка – є ставка. Михал зъїв півметра чабайкы, а вы обіцяли, же кедь зъїсть, та му купите іщі 1 кіло чабайкы – кедь сьте хлоп, а я вірю, же сьте, та мать од вас тото кіло.

Василь: Жебы вас обох шляк трафив. Тебе, ведучій, за тоту твоя міру і вагу, а тебе, Михале, за тото ковбасове пожерство. Веце ту, веру, моя нога не вступить. Іщі перед бухнутём дверей на Меснї Василь зачув: „Так тій скупій Чабайцї треба!‟

Белей:   Конечнї, Михале, сьте відїли, з кым ся роздїлите і на фалатку ковбасы. Но але ставку мі шмарив на пулт. Ту мате, Михале, за ню єдно кіло чабайкы. А на завтра вам охаблю іщі півметра, за тоту поміч у моїй котолнї. А я ниґда не забуду на вашы златы слова: „Камаратя мають быти – лїпше як братя! Та ся, Михале, задумайте над тым своїм „камаратом – братом Василём‟.

Михал:  Ведучій, мі тото моя жена давно гварила, але аж теперь єм ся о тім пересвідчів – тівко скупоты, завістливости у тім Василёви. Я бы му дав і остатнє, санітку єм му не раз омыв, подїлив ся з ним зо вшыткым, а він...

Белей:   Він думав, же півметра, же то вага, а не все, Михале, хотїв заробити. Мі ся о ніч не єднать, я і без нёго мам дость купцїв. Але памятам сі на ёго слова, кедь ту быв перед веце як роком, кедь єм му повів: „А вы, Василю, або ковбасу не любите, же сі купуєте 5 дека, або сьте такый скупый...‟

Михал:  А што вам, ведучій, на то Василь одповів?

Белей:   Тото, Михале мі одповів, же: „Хто скупый, та не глупый!‟

Михал:  Но а вы, як думате, ведучій, скупый він, ці глупый?

Белей:   Михале, Михале, захрань ня, Боже, од такого камарата – Василь і скупый і глупый. Недавно ёго сусїд оддавав дївку, робив у ня великый накуп на свадьбу, продавав єм му по братьскы, бо знам, же не є жадный богач, а купує все лем од мене а посылать ку мі до обходу і своїх сусїдів, та мі гварив, же Василь – не жебы на забиячку взяв собі порядного гентеша, але робить то зо шовґром, дасть му пару корун на палїньку. А тоты шовґровы выробкы, кедь є напівпяный, суть барз скоро тыж уж напів пахнячі, а напів смердячі, аж пак з тов „забиячковов добротов‟ ся дїлять зо сусїдами, а зъїдять їх мачкы і псы.

Михал:  Збогом, ведучій. Мате навожене ку котолнї дрыва і угля – рано ся увидиме. Іду свою родиноньку гостити чабайков.

Белей:   Михале, мате там аж кілодвадцать, такый быв фалаток, а вы сі го і заслужыте своёв роботов. А завтра, Михале, прийдьте по півметра ковбасы-чабайкы, бо уж ю зясь так скоро не достану.

Михал:  Але і так, ведурій, мі жаль того Василя, бо тота презывка „Чабайка‟ уж на нїм до смерти прилипне.

Белей:   Збогом, Михале, але Василь нашов лем тото, што глядав, а Верабоже, ставити ся з никым до смерти уж не буде. Запамнятать собі навікы мої слова: „Ставка – є ставка‟.

 

3. часть: Дома – у Михаловій родинї у Відранї

(Михал пришов домів з роботы з повнов ташков.)

Жена Ганя: Михале, а то што, што же то ты, хлопе, влечеш у тій своїй цаністрї?

Михал:  Іщі все, Ганё, єсь собі не звыкла на тото слово ташка, але фурт лем тота цаністра?

Жена:    Михале, аж гріх забывати на тоты красны нашы руснацькы слова. Тівко сьме ся находили з тыма цаністрами – до школы, на поле, на жнива, з моёй памяти слова цаністра, зайстря, зайдча, візітка, ґероча, лайбича, подалок, оплічя, ошіпок, банича, бандуркы, граблї, мотыкы, коса, кожілка, серьп, зелениця – ниґда не выникнуть – будуть жыти вічно.

Михал:  Што несу у тій ташцї, гадай, Ганько, гадайте, дївчатка мої любы-прелюбы, златы-презлаты.

Ганя:     Веру, же добре ніч, бо пінязї єсь мав лем на єдны ціґаретлї, на жадній забиячцї єсь не быв. Я уж знам, што там несеш – нарубав єсь скіп на підпалёваня, бо як підложыш до котла, та пак сидиш на лавочцї коло школы, або мыєш санітку Василёви станітарёви.

Манька: Няньку, як достанете выплату, та мі купите фалаток той доброй ковбасы, ай єдну жувачку?

Михал:  А тобі, Геленько, што мам купити?

Геленька: І мі, няньку, тыж фалаток ковбасы і булку.

Ганя:     Михале, тоту кобасу любиш нелем ты, але і нашы дівочкы – жебы ся єй холем раз наїли досытости, лем все при твоїй выплаті, кідь ішісь робив на штреці, а і то лем по фалаточку.

Михал:  А тобі, люба моя робітницё, што мам дати?

Ганя:     Мі, Михале, ніч не треба – лем добре слово. Раз до місяця нам принесеш плат, я прироблю на штатнім маєтку – жыєме собі в достатку і в злагодї, а тото є од Господа найвекше богатство. Лем жебы сьме здравы были, охоты до роботы маме аж на роздаваня, дївчата ся добрї учать, кажду недїлю у церкви дам коруну до мішка, раз до церькви, но а поможеме і тым, што нашу поміч потребують.

Михал:  Ани ты, жено моя, люба-прелюба, ани вы, дїтята мої, дївочкы добры- предобры, сьте не вгадали, што мам у ташцї.

Ганя:     Оле, старячіно, уж нас не натягуй з тыма скіпами, штось там при котолнї нарубав.

Михал:  Дївочкы мої любы, хотїли сьте ковбаску, та ту ю мате, але не хоцьяку, а чабайку.

(Отворив і положыв на стіл балик чабайкы).

Ганя:     Михале, та я ті на єдны ціґаретлї дала, а ты ту принїс цаністру чабайкы – не жесь на ню пожычів, бо пак од ня доброго слова не чекай.

Михал:  Ставку єм выграв, жено, ставку з тым скупаком Василём.

(Розповів женї і дїтём о тій ставцї).

Вы трий їджте, жено, наріж на танїр хлїба – наїджте ся до схочу, бо чабайка – не на мій плат цїна. Але повім вам єдно – Василь уж ниґда моїм камаратом не буде, добрї єм уж відїв тоту ёго фалошну тварь, але і так мі го жаль, же уж мало хто го поменує Василём, але...

Марька: Чабайков, гейже няньку. Чабайков.

Михал:  Ставка є ставков – лем ці тота ставка го зробить чоловіком. Я бы му дав і остатнє, а він бы од ня і взяв тото остатнє – у тім є проблем. Ани мі за фалат чабайкы, што єм му дав зїсти, не подяковав.

Геленька: Няньку, аж і у співанцї ся співать, же: „Скупота і пыха – не по моїй волі‟.

Ганя:     Тота ваша ставка бы привела ку розуму лем доброго і мудрого чоловіка, бо кобы Василь такым і быв, та бы знав і тото же: „Лїпше є давати – як брати‟. А він не є ани добрый, ани мудрый.

Михал:  Мудра, але і барз добра єсь ты, моя вінчана жено Ганя.

Ганя:     Ты собі, Михале, добрї запамнятай не тото, як то назвав ведучій мнясарнї, не тото, же „Ставка – є ставка‟, але і тото, же: ‟Ниґда не буде зо пса солонина – лем все псина.‟

* * *

Белей:   Позерам, пане учітелю, же уж сьте ту дость довго, а ніч не купуєте.

Учітель: Я уж місяць у доходку, часу мам дость, позоровав єм тоту пофідерну ставку тых двох. Знам їх обох. Повім вам, ведучій, же тоты двоме – то рядны герцї, лем їх до театру. Михал бы быв добрачістком, што ся знать роздїлити із фалаточком ковбасы, котру мать лем раз за час, а Василь заграв бы скупого, што за фалаточком ковбасы бы обышов цїлу Камяну. Вірьте мі, пане Белею, же в жывотї єм відїв і щірых, і скупых, а пришов єм ку такому выслїдку: „Лїпше є быти щірым Михалом, як...

Белей:  Тов скупов Чабайков!

Учітель: Веру так, ведучій. Жывот за тоты мої рокы ня научів велё-превелё і пришов єм ку дакому выслїдку, же: „Жывот – є театер.‟ А люде суть герцї. Шкода, же і позітівны, і неґатівны. А праві тото жывотный театер реалный і хоче выкоренити зло жывота людьске зло – тых вшыткых лакомых Чабаёк.

* * *

Белей:   Позерам, пане учітелю, же уж сьте ту дость довго, а ніч не купуєте.

Учітель: Я уж місяць у доходку, часу мам дость, позоровав єм тоту пофідерну ставку тых двох. Знам їх обох. Повім вам, ведучій, же тоты двоме – то рядны герцї, лем їх до театру. Михал бы быв добрачістком, што ся знать роздїлити із фалаточком ковбасы, котру мать лем раз за час, а Василь заграв бы скупого, што за фалаточком ковбасы бы обышов цїлу Камяну. Вірьте мі, пане Белею, же в жывотї єм відїв і щірых, і скупых, а пришов єм ку такому выслїдку: „Лїпше є быти щірым Михалом, як...

Белей:  Тов скупов Чабайков!

Учітель: Веру так, ведучій. Жывот за тоты мої рокы ня научів велё-превелё і пришов єм ку дакому выслїдку, же: „Жывот – є театер.‟ А люде суть герцї. Шкода, же і позітівны, і неґатівны. А праві тото жывотный театер реалный і хоче выкоренити зло жывота людьске зло – тых вшыткых лакомых Чабаёк.

 

(Із приправлёваной книжкы Жывот  – то театер.)