19. 11. 2019: 230 років од народжіня Михала Лучкая

Михал Лучкай (Михайло Лучкай, Михаилъ Лучкай, Michael Lutskay, реалне мено і призвіско: Михал Поп) нар. 19. 11. 1789 у Великых Лучках, у втогдышнїм Угорьскім кралёвстві, днесь на теріторії  Україны, умер 3. 12. 1843 в Ужгородї, у втогдышнім Угорьскім кралёвстві, теперь на теріторії Україны. Быв священик, історик, языкознатель і народный будитель на Підкарпатьскій Руси.

М. Лучкай зачав ходити до ґімназії в Ужгородї, а закінчів ю в Орадеї (Великому Варадинї) (1805 – 1812), потім штудовав у ґрекокатолицькій семінарії у Віднї (18123 – 1816), де брав участь і у научнім кружку „Барбареум‟, якый вів знамый славіста Бартоломей Копітар. Перебываючі у Віднї, М. Лучкай штудовав іншы словяньскы народы, што жыли в Австрійскій імперії, і став пересвідченым панславістом. По рукоположіню на ґрекокатолицького священика (1816) короткый час служыв у роднім селї, потім у 1818 р. быв призначеный до єпіскопской службы в Ужгородї, де став секретарём єпіскопа, архіваріусом-бібліотекарём, нотаріусом і главов єпархіалной консісторії. Пізнїше быв призначеный за священика (1827) у парохії в ужгородьскій церькви на Цеголнї. Інтензівны адміністратівны роботы в Ужгородї перервали ся 1829 р., коли зачало ся тринадцятьмісячне перебываня М. Лучкая при дворї князя Карла Людовіка Бурбона в таліяньскім містї-державі Лукка. Тот претендент на ґрецькый престол позвав М. Лучкая на познакомлїня ся з обрядом выходной церькви.

Перебываючі в м. Лукка, М. Лучкай присвятив свій час зоставлїню ґраматиків про своїх родаків. Як прихыленець панславізму він пропоновав, жебы церьковнословяньскый язык став сполочным літературным язаком про вшыткых Словянів подобно, як латиньскый язык функціоновав як сполочный літературный язык многых народів Западной Европы. Він не поважовав розговорный язык (lingua communis) вгодным языком про літературны творы, зато написав латиньску ґраматіку підкарпатьского варіанту староловяньскым языком (Grammatica Slavo-Ruthena: seu Vetero-Slavicae et actu in montibus Carpathicis Parvo Russicae, seu dialecti vigentis linguae‟, 1830, перевыдана у 1989).

У 1831 р. М. Лучкай вернув ся до Ужгороду, де го увольнили од єпархіалных повьнностей, але охабили священиком цегольской парохії. Напротив своёму петревідчіню, же в літературных творах треба поужывати лем старословяньскый язык, М. Лучкай налїгав на тім, жебы священици проповідовали в русиньскім розговорнім языку. На підпору той ідеї він опубліковав два томы своїх проповідей у русиньскім языку („Цєрковныя бесѣды на всѣ недѣли рока на поученїє народноє‟, 1831) і в 1841 р. зоставив штиритомный русиньско-латиньско-угорьско-нїмецькый словник. Найважнїшов роботов про народну самоідентіфікацію Русинів, яку М. Лучкаёви ся подарило в тім періодї закінчіти, была шеститомна історія карпатьскых Русинів од найдавнїшых часїв до 19 ст.: „Historia Carpato-Ruthenorum“ (1843). Хоць тота научна ріобота зістала выше сто років у рукописї, она была знама і обговорёвала ся вшыткыма челныма  русиньскыма актівістами 19. ст. Обертаючі увагу на розвой Мукачовсмкой єпархії, М. Лучкай доказовав, же Русины суть автохтонным населїнём карпатьского реґіону і же они прияли хрістіанство в 860-ых роках од візантійскых місіонарїв Коштантіна (Кіріла) і Мефодія. У роботї были дакілько стародавных документів, якы пізнїше ся стратили.

Про вплив М. Лучкая у словяньскім світї свідчіть то, же знамый панславіста Ян Коллар в епічній поемі „Slávy dcera“ спомянув ёго мено вєдно з менами Добровского, Обрадовіча і Караджіча як представителя найвысшого пантеону словяньскых діятелїв. Научна дїдовизна М. Лучкая заховала ся зато, же ёго латиноязычна словяноруська ґраматіка была передрукована і выдана вєдно з україньскым перекладом і язычнов аналізов Петра Лизанця (1989); а в  дакількох томах „Наукового збірника Музею української культури‟ у Свіднику (1983 – 1999)  обявила ся публікація повного тексту ёго історії карпатьскых Русинів у латиньскім языку і в україньскім перекладї Юрія Сака. Україньскый переклад быв выданый у шестёх томах (1999 – 2004).

Павел Роберт МАҐОЧІЙ, Іван ПОП, здрой: „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів‟ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа. Ужгород: „Видавництво В. Падяка‟, 2010, с. 430-431, обшырна поужыта література была у статї выхаблена, можете сі ю найти на с. 432 в даній енціклопедії, переклад: А. З.

Script logo