2. 2. 2016: Александер Волошиновіч – русиньскый діятель, уйко Антонича

2. фебруара 2016 минуло 135 років од народжіня Александра Волошиновіча. Но хто быв тот твердый Русин із Лемковины, приятель Добряньского, уйко Антонича, і чім записав ся до русиньской історії? Дві-три ґенерації дозаду памятали собі го іщі люди в лабірьскій долинї в Пряшівскій области. Там часто приходив до села Чертіжне, де ся стрічав зо своїм приятелём Адолфом Добряньскым.

 

Народив ся Александер Волошіновіч в Липовцї на Лемковині 2-го фебруара 1881-го р., недалеко од Чертіжного, котре уж было на Пряшівскій области. До школы ходив у Саноку, потім штудовав право на Львівскій універзїтї. І так, хоць быв іщі молодым на політіку, сходив ся в Чертіжнім із русиньскым будителём Адолфом Добряньскым, верхным радцём цісарьского двору у Віднї, політком, посланцём угорьского парламенту. Добряньскый быв великым славянофілом і русофілом, котрый обгаёвав права Русинів як окремого народа. На тоты стрічі приходив і Юлій Ставровскый-Попрадов, чертіжняньскый священик і далшы діятелї. Волошиновіч формовав свій погляд міджі тыма людми. В роках 1914 – 16 терпів в лаґрї в Талергофі. Пережыв вшыткы тортуры, зиму і голод. Стрітив ся там із Михалом Вацлавскым. Тым Вацлавскым, котрый утїк із Лемковины до Пряшівской области і до смерти жыв у Міджілабірцях. За вшытко добре жытелї Міджілаборець му дякують каждый рік, як кладуть квіткы ку ёго памятній таблї.

 

Но Волошиновіч стрітив ся з Вацлавскым і на Лемковинї в Руській народній радї в Саноку у 1918-ім роцї. В делеґації за Руську народну раду вєдно з Ґаґатком і Грабцём в януарї 1919-го року в Кошіцях ся стрїтили з представителями Чехословацькой републікы і їднали о тім, жебы і Лемковина была припоєна ку Чехословацькій републіцї. За тото суд в Кракові одсудив їх на смерть.

 

Тот задум, быти вєдно з Русинами Пряшівской і Підкарпатьской Руси, Русинам із Лемковины не подарив ся. Бо в Паріжі на Мірній конференції в 1919-ім роцї, як пише Федор Ковач, чеськы політіцї за Богумін, Тєшін і Карвіну одрекли ся од той можливости приєднати Лемків ку ЧСР. Як собі додумаме чом, так прийдуть нам на розум угольны шахты, котры Чехословацька републіка собі забеспечіла за вычеряня із другыма краями. Но і так лемківскы представителї за Руську народну раду мусили втїкати з Польщі до Чехословакії і стратили ся міджі людми.

 

Волошиновіч од 1-го марця 1919-го року робив на жупанатї в Требішові. На ёго пропозіцію жупан Крішко позвав Михала Вацлавского за школьского іншпектора. Ґаґатко быв директором ґімназії в Ужгородї а Грабець быв журналістом в Празї. На пропозіцію Волошиновіча і з підпоров кошіцького жупана Славіка з нагоды 10-ой річніцї выникнутя Чехословацькой републікы в Михалївцях быв збудованый памятник Адолфови Добряньскому як „найвекшому славянови“.

Інтересне є і то, же Волошиновічова сестра Ольґа была мамов Богдана Ігора Антонича, Лемка, котрый писав поезію по україньскы.

 

Александер Волошиновіч умер в Братїславі, в Чехословакії, коло 1965-го року.

П. М.