2. 5. 2025: Гелена ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА: Заслызена Україна (11)

Гелена Ґіцова-Міцовчінова

 Заслызена Україна (11) 

***
Скінчіла ся

Комедія.

Роспочала

Драма.

На столї

Стоїть

Фанта.

Говорити

Боїть ся.

Бо слова

Поплянтать.

Споза стола

Не може

Встати.

Не тримать

В руцї перо.

Не знать

Молитву

Написати.

Не закрічить,

Як сердце

Матери

Вылїчить.

З хмурами

В твари

Голосить.

Посылайте

Чім скоріше

Евра,талярї,

Збранї.

Тоты слова

Денно

Прогварить.

Кличе

Вызволителя,

Радця

І казателя.

З далекой

Америкы,

Што посылать

До Европы

Паперикы.

Не на

Млины,

Лем на

Кроваву

І плачучу

Драму

Україны.

 

***

Ой, то хлопцї в цїлім світї,

Саша та і Вітя

добрї знають, же ся явить

на світї страхітя.

 

Бої, плач і нарїканя

в найміцнїшых руках,

бідный народ жыє в страху

і великых муках.

 

Бо не звізды полїтують

понад села, міста,

де небо задымлене

не яснїє чістe.

 

Ті што зброї посылають,

страху ся не боять,

хто же раны там безсилых

в країнї выгоять.

 

Там не сыплють над країну

лем кулькы дрібненькы,

кeдь там жывот утрачають

хлопцї молоденькы.

 

Уж дїтина на гомбалцї

в дворї ся не гомбать,

бо на стрїху днесь упала

смертноностна бомба.

 

В родній школї уж далеко

школярь од наукы

і дівчата не зберають

квіточкы із лукы.

 

На зніченій земли

грїшници з-за моря

там погыбшым дверї

до раю отворять.

 

І другы думають,

же не мають грїхы,

хоць колишнёй сестры жывот

в хатинцї без стрїхы.

 

Ці преміцны світьскы

горды целебріты

з міліардов в руках

сонцём не зогрїты?

 

Ці спокійно спати

у градї лїгали,

кедь вы хрістіанів

з церькви выгнали.

 

А найкрасшый образ

з країны вымізнув,

уж лем спустошену

видять там отчізну.

 

Лем в болести, в слызах

днесь кажда родина,

бо сном вічным на хуторї

заспала родина.

 

Коли же то на тій земли

збранї з рукы зложать,

кедь там земля не тиранів,

але в руках Божых.

 

Зготовили про безсилых

підземну утробу

і вы, вбивцї, не возьмете

богатство до гробу.

 

Ці далеко є свобода

щі не выпросена,

хоць з молитвов при іконї

слызов оросена.

 

Не стоїть загубитель світа

при церьковній бранї,

швиндрикує посылайте

смертоностны збранї.

 

Ці не чує же там давно

ворона не кряче,

лем голодна сиротина

од страху заплаче.

 

Ці лем люде примусены

там носити крест,

де в Отче наш чують

хлїб насущный

дай нам днесь.

 

Уж не буде у хатинї

родинна гостина,

бо до себе не притулить

мати свого сына.

 

Ці злым духам любов, добро

зо сердця вытекло,

же засяли міролюбным

сказоносне пекло.

 

Страхопуды безсердечны

при крестї ся покайте,

та і хмары чорно-руды

до моря плавайте.

 

Ці колись про вбивцїв

мір на світї буде,

ці спокійно спати ляжуть

на валалї люде?

 

З другой страны все зачуєш

на Словеньску ку-ку,

бо там братьскы дві країны

подавають собі

допоможну руку.

 

Перепишуть до співанкы,

хоць по єдній нотї,

бо співанкы камараткы

співають при плотї.

 

Може летить понад горы

пресмутна новина,

же  не цвине доокола

уж ціїа долина.

 

Днесь не дали дїтям

родічі выспати,

лем старым родічам

мусять лист писати.

 

Дїко, бабка з Верховины

уж споза граніцї

понагляють ночовати

аж на Копаніцї.

 

З ласкавым сердцём

родина споза горя

плачучій родинї,

матери і дїтинї

дверї уж отварять.

 

Може ясне сонце в небі

світити не буде,

мір засяє світом,

а невычерпне горе

в тернинї заблудить.

 

Аж дотеперь в моїх очах

ся не выяснило,

бо і нераз страхопудне

вночі ся приснило.

 

Як в нїчну годину у лїсї

сидїли, не спали,

бо над головами

кулї там свистали.

 

Дїтина на руках

ани не погнула,

жебы там з матїрёв

нараз загынула.

 

Коли під соснами

мама на руках тримала,

недалеко на луцї

бомба там упала.

 

З мамов до незнама

з хыжы утїкала,

за выструганым коником

на грацькій плакала.

 

Я маленька у бісїдї

штоська страшне плела,

як за руку з плачом мама

до незнама вела.

 

Молила ся і родина,

никого не склинать,

як од міны у возику

гыне їх дїтина.

 

Перестань уж, любе дїтя,

у чуджіх плакати

і матери без мілого

претяжко дыхати.

 

Перестало уж у лїсї

сліпарів кресаня,

бо зачало ся Словеньске

народне повстаня.

 

Смутна хыжа без ґаздочка,

не є захранаря, 

лем в Янківцях чуджій хыжи

капусты наварять.

 

Може щі не докінчіла

лем молитву ранню,

з сестреніцёв понагляла

денно по жобраню.

 

Хоць уж довгый і предовгый

страшный час поминув,

легко в душі, же не везли

і мене до плину.

 

Не понесла моя мати

тяженьку провину,

же голодне соколятко

поклала під стїну.

 

Тогды была про родину

претяженька доля,

як ся з торбы лем высыпав

горох і фасоля.

 

Дїтям все там одрїзали

з хлїба тонкы смушкы,

не мать з чого ґаздыня

упечі пампушкы.

 

На гомбалцї дїти

ся не розгомбали,

на поля, на валал

бомбы там падали.

 

Там на земли серед хыжы

лежать сухы грушкы,

а на маму з дїтинов

мірять Нїмцї пушкы.

 

Перекладач каже краснї,

чом родина там не є позвана,

ці не знають де у селї

крыють партізана.

 

Коло мамы дїти сидять

тихонько як мушкы,

там і на них намірены

з кулями пушкы.

 

Вечур стоїть коло строму

Сірка привязана,

што принесе ся тїшыти

дїтям з уйка партізана.

 

Та на дворї непоседных

радость превелика,

як посадить там каждого

вечур на коника.

 

Як упаде понад горы

шовкова завіса,

та уж скрыти партізаны

принесуть до лїса.

 

Мій нянько з повстаня

вернув на свято Покровы,

але в стайнї нестояли

нашы дві коровы.

 

Хоць быв давно уж умытый

страшный час од бруду,

але днї другой світовой

ниґда не забуду.

 

Аж дотеперь ся вынурять

страшно-страшны рокы,

бо і теперь кровлёв людей

зливають потокы.

 

Же з плачом у чуджінї

дїтя рукы стулять,

як учує, же над домом

засвистїла куля.

 

Ці ся колись промінентів

днї страшенны скінчать,

коли же уж у країнї

збранї не заринчать.

 

Коли скінчать еропланів

вітриско на світї,

коли сміло уж выпустять

з рук шарканя дїти.

 

А ці найдуть днесь на луцї

росцвиту квіточку,

што з любови несуть а руцї

про свою мамочку.

 

Дарьмо чекаш молоденька

міленького Гриця,

кедь уж третїй рочок в селї

смутна удовіця.

 

І малому сыночкови

блисне слыза в очку,

бо спокійно любый нянько

спить уж на горбочку.

 

Ці думате, проміненты,

же лем вы без грїху,

хоць з битовкы выпустили

поломінь над стрїху.

 

Коли же то на виніцї

буде винобраня,

же помине уж на світї

гірькый плач, риданя.

 

Ці уж скоро голубіця

з послом міра летить

а дїтина з майской лукы

віночок выплете.

 

Та і в днешнїм часї

треба заплакати,

як з міста ці села

мусять утїкати.

 

Малюйте образик

на чістім рісунку,

як з бучіны куковка

выспівує ку-ку.

 

Та з паперу лодькы

спущайте на воду,

бо нянько боює

за вашу свободу.

 

Плавайте як рыбкы

у чістім ярочку,

до віночка вплїтайте

росцвиту квіточку.

 

Може ся уж тяжкы

часы в світї змінять,

стихне дзюркотливый

бухот, гуркотїня.

 

Пиште мілы слова

у каждім рядочку,

поздрав посылайте

на білім листочку.

 

Може там прилетить,

де куковка не кукать,

од огня палявы

вытлїта є лука.

 

Може летить з фронту

днесь пресмутна справа,

же цверьчок на луцї

там уж не выгравать.

 

Гатижак на плечах

вояци щі носять,

од дїдка і бабкы

свіжой воды просять.

 

Зошли, Боже, з неба

на землю насїня,.

няй войну на мір, радость

і щастливы днї

на світї перемінять.

 

Чом ворог на людей

збранями полює

а чорным чорнилом

країну малює.

 

Танкы, мінометы

гуляють по полю,

там уж босы ножкы

стернянкы не колють.

 

Не златїють в просторї

колоскы пшеніцї,

плачуть, нарїкають

смутны вдовіцї.

 

Крилечками затрепочуть

в косичцї пантликы

а вы дїти там лїтайте

так як мотыликы.

 

А чом же ся не розвиють

дїтям веярикы,

бо на войну в Америцї

роблять талярикы.

 

А ты, няньку зармученый,

на світ не нарїкай,

же спаковав сын на войну

анцуґ до куфрика.

 

Може ся уж заслызеній

переставать чкати,

дарьмо тобі, мамко, сына

до дому чекати.

 

Про велику силу збранї

отворены браны,

зато нихто не выгоїть

розятрены раны.

 

Народ чекать, же на славу

уж задзвонять дзвоны,

же врагове перед крижом

оддадуть поклоны.

 

Не повідай, добротивый,

же то якысь блуды,

бо на світ ся народили

дві страшны облуды.

 

Хоць не чуєш, біднотино,

краканя вороны,

ай так гучать еропланы

а стрїляють дроны.

 

З ганґару міцну силу

на фронт выберають,

але сказоносны

людём не заграють.

 

Коли будуть люде

уж спокійно спати,

на просторах Україны

зеренце сіяти.

 

Ці даколи перестануть

бити громы, бурї,

та і внучік розозвучіть

струны на бандурї.

 

Ці то ненасытный світа

про грудочку злата

немилосердно боює

уж брат проти брата.

 

Днесь стрїчають уж родины

там лем біду лиху,

што все вєдно заспівали

попід єдну стрїху.

 

Ці то буде чудотворне

в Европі на вікы,

же розпошле краль премудрый

розказ з Америкы.

 

Роспосылать збрань до краю

паклик добротины

а до хыжы біднотины

гірькой жобротины.

 

Ці як місто збранї

зацеленчіть линча,

аж тогды два супы

може бой закінчать?

 

Єден ніч не пише,

бо сидить без пера,

крічить, же евра і талярї

з цїлого світа

до касы вызберать.

 

Другый в анцуґу за столом

премудра голова

голосить народу

штонайкрасшы слова.

 

Кому можуть в світї

люде увірити,

ці обидвох треба

до моря дрылити?

 

Єдному і другому

гудцї выгравають

а з бідной біднотины

скору поздерають.

 

Мілый побратиме,

не про власту вину

залишив до смерти

свою домовину.

 

Ці з куфричком вернеш

там на спалениско,

не думай, же щастя

і богатство близко.

 

Злато, діаманты

наповнять вызволителя

великы,

глубокы кешенї,

а родным ро рукы

насыплють по єдинїм

дрібнесенькім пшенї.

 

Та і того, што в ракетї

козмонавт в нїм лїтать,

не заспівать тобі нихто

на многая лїта.

 (З послїднёй выданой кньжкы авторкы – Заслызена Україна.)