22. 7. 2021: Мірослав ЖОЛОБАНІЧ: З усмівом ся жыє лїпше (Повіданя)
Міро Жолобаніч
З усмівом ся жыє лїпше
Уже рокы позорнї слїдую людей а віджу, же люде ся чім дале, тым менше сміють. Як кобы ся забыли сміяти а при тім, сміх злегшує людём їх погляд на світ а помагать їм переконати тяжкости в жывотї.
Люде суть суставнї мерзены, хмуравы а нияк ся не інтересують о проблемы другых.
Вырїшив єм, же то так не зохаблю а піду їх пересвідчовати о тім, же з усмівом ся жыє легше а лїпше.
До міста єм ся выбрав з надїёв, же ся мі подарить пересвідчіти холем дакілько людей о моїм поглядї на людьскый сміх.
В містї на уліцї єм збачів партію молодых людей, котры стояли лем так перед рештаврантом. Напрямив єм сі то рівно ід ним, з тым, же молодеж не буде так тяжко пересвідчіти. Суть молоды, оптімістічны, повны позітівізму.
- Добрый день, молодеж, як ся мате, - слушнї єм поздравив з усмівом на твари.
На мій поздрав ся обернув лем єден із парібків, без того, жебы мі одздравив. Быв з них найвысшый і найміцнїшый.
Буде то їх говорця – подумав єм собі. Остатнї із слухатками на ухах ся ани не обернули.
- О што ті іде, дїду, не маєш ніч на роботї лем выривати до молодых людей? – озвав ся паробок.
- Позерам, же ту лем так стоїте, ніч не робите а не забавляєте ся, - гварю. - Сьте молоды, мали бы сьте ся забавляти, сміяти ся, тішыти ся із жывота.
- Што ся ты стараш до нас, - говорить тот найміцнїшый а приступив ближе ід домі. – Кедь собі хочеш побісїдовати, так собі глядай собірівных. Нихто з нас не хоче слухати твої ступідны речі, ты діносаурусе старый.
- Повзбудити єм вас пришов. Сміяти бы сьте ся мали а не безцільнї поставати на уліцї а позерати до мобілів.
- Што тя із ґеріатрії вышмарили? Ты нас хочеш поучати а нутити нам свій жывотный штіл? – звышыв голос молодый обор. – Змізний, ты склеротіку старый, бо прийдеш ід уразу, - а назначів, же то думать досправды важнї.
Збачів єм, же хоче наповнити свої слова, так єм пішов кады легше. Скормученый, але здравый. Но в духу єм собі повів, же єден неуспіх ня не може од мого пересвідчованя одговорити.
Меджі тым єм зашов до обходу купити собі чоколаду. Солодке, як ся говорить, пособить добрї на нервы. В тій хвілї єм то потребовав.
Такой при входї до обходу єм натрафив на красну молоду жену, котра телефоновала. Од злости была цїла червена, розмаховала руков і лала дакому до телефону.
- Так тото є робота про мене як створена. Поможу єй, бо віджу, же має проблемы. Поясню єй, же з усмівом ся жыє лїпше, - потїшыв єм ся.
- Зробте мі радость, молода панї і засмійте ся, - гварю єй з усмівом на твари.
- А вы сьте хто, вы креатура єдна, о што вам іде?
- Хочу вам лем помочі і общастити вашу душу, - з усмівом од уха ід уху єм приступив ближе ід нїй.
- Стійте, вы ухылак єден, бо на вас заклічу поліцайтів!
- Але, я... не стиг єм ани доповісти о моїй ласкавости, бо зачала із кабелкы выберати спрей і телефон.
Побрав єм ся кады легше ай без чоколады. Мої крокы ня напрямили до парку. Потребовав єм собі в покою посидїти на лавочцї і пороздумовати о далшім поступі моёй місії. Самособов, мій неуспіх ня нияк не одрядив од моёй снагы, хоць єм уже спознав, же то не буде легке.
В парку были скоро вшыткы лавочкы обсаджены, але на лавочцї, де сидїв сам хлоп, было вольне місце. Наміряв єм сі то рівно ід нёму.
Кедь збачів, же іду ід нёму, так собі фрышно сховав фляшку алкоголу до іґелітовой ташkы. Было мі ясно, же ся не хоче з никым подїлити з її обсягом.
- Добрый день, можу собі присїсти? – слушнї і з усмівом єм ся спросив.
Не одповів, лем мі ґестом з руков і з неволёв назначів, же можу.
Гнедь мі было ясно, же тот чоловік має проблемы. Разив з нёго алкогол, быв намерзеный, зароснутый а не пахнув найлїпше. Безодкладнї такому чоловікови треба помочі. Приговорив єм ся:
- Добрый чоловік, з усмівом ся жыє лїпше, не думаєте?
- Но, што є, - спросив ся грубым і захрипнутым голосом.
- З усмівом ся жыє лїпше, - повторив єм свою жывотну правду.
- Што? – зачудовав ся, - о што вам до пекла іде?
- О ваш усмів, - обяснёвав єм, - засмійте ся маленько!
- Вы сьте дурак, або што? – вызвідовав.
- Хочу вам повісти, же з усмівом переконаєте вшыткы вашы проблемы, якы маєте.
- Прятай ся, до чорта, а зохаб ня жыти! – закрічав.
- Могли бы сьте то холем спробовати, наполїгав єм на нёго.
- Што сі о собі думаш, фраєр єден. Што ся ты стараш до моїх проблемів. Я собі жыю як я хочу. Но чекай, я ті дам!
Двигнув ня із лавочкы своїма брудныма руками а без вшыткого мі вразив пястёв до носа. Зашпонтав єм ся і упав рівно до фонтаны.
- Так, а теперь ся можеш сміяти ты, ты мудырланте єден, - одпоручів мі.
Но кедь збачів, як вставам із фонтаны цїлый мокрый, зачав ся страшнї сміяти своїм хропливым голосом. Што єм абсолютно не чекав, сміяти ся зачали ай остатнї люде, котры сидїли на лавочках при фонтанї.
В тім моментї єм забыв на біль і на то, же єм дочіста мокрый а з цїлов силов єм закрічав:
‟Геурека, так предсі ся мі то подарило!!!‟
Вшыткы люде навколо ся сміяли, мало ся не попучіли.
Путёв домів, добитый і дочіста мокрый, єм собі говорив, же моя місія мала якый-такый усіх. Резултат мого баданя быв такый, же завтра піду зась меджі людей а буду їх пересвідчовати о благодарнім впливі сміху на їх здравя. Од того ня уж нихто не одговорить, но про істоту собі возьму і наградне шматя.
(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2020)
