23. 8. 2024: Підписы без цїны

Все є лїпше наперед думати, аж пак писати.

Словацькый народный музей – Музей україньской културы у Свіднику є довгодоба проблема, котру намагають ся представителї Русинів рїшыти. Жебы сьме были точны, проблемов не є україньскый музей, проблемов суть збірковы предметы, котры выставлює, і як їх выставлює.

Єствованя україньского музея само о собі проблемов не є. Покля в нїм будуть выставльовати матеріалну дїдовизну україньского народа. Но як знаме, свідницькый музей є повный експонатів позбераных із русиньскых сел выходной Словакії, котры ся навеце в музею презентують як дїдовизна україньского народа.

І то уж не треба припоминати то, же як директор музея – державной інштітуції, так і дакотры робітници, не мають проблему повісти іщі і днесь, же Русины не єствують.

Стрїч із різныма владныма ґарнітурами з боку русиньскых представителїв было вже тілько, же їх бізовно не порахуєте на двох руках. На русиньскы пожадавкы, жебы русиньска културна дїдовизна не была маєтком україньского музея але русиньского, жебы русиньска дїдовизна не презентовала ся як україньска, але русиньска, было уж дакілько пропозіцій рїшіня з боку резорту културы, під котрый одбидва музеї належать. Што тото вшытко капчать є факт, же ани раз ку жадній реалізації ничого не дішло.

Намісто того ся будеме в петіції одкликовати на „Сотворителя і правду“, што бы было в порядку в рамках недїльной проповідї свідницького пароха.

А добрї знаме, же покля Русины роблять якусь ініціатіву в тім дїлї, комунікують із одповідныма орґанами, такой є аларм із україньской амбасады в Братїславі, котра на себе взяла право вырїшовати о дїлах, котры бы ся їй нияк не мали дотуляти.

Наперек тому Округлый стіл Русинів Словакії не вздав ся того бою, хоче далше намагати ся штось вырїшыти в тім дїлї. Знам, же в діскурзії появила ся і думка петіції, што было публічно повдіжено на засїданю, і што наконець Свідничане зробили самы, выголосили то почас тогорічного фестівалу, без того, жебы штось із дакым конзултовали.

Самособов, не будеме ся вадити о „авторьскы права“ на ідею петіції. Но непродуманый текст є наконець фіаско, а не дачім, із чім бы сьме ся могли хвалити.

Кедь выхабиме то, же автор тексту бы з діктату в школї одышов із барз планым оцїнїнём, зістануть нам в даній петіції „уж лем“ дві проблемы.

Тов першов є фактоґрафія. Было бы файнї, кебы автор ці авторы холем дали до тексту факты, бо без них є цїла петіція із вшыткыма підписами спохыбнительна – єдна радость.  В петіції ся пише, же 60-ых роках минулого столїтя, цітую, „они знова вырїшыли, же музей, в котрім цїлый збірковый фонд быв зозбераный лем з русиньскых сел на выходній Словакії і ускладненый у Свіднику назвуть СНМ – Музей україньской културы.“

Є там тілько фактоґрафічных блудів, же за тым бы уж могла прямо продовжати теорія плоской Земли. Музей выникнув у Пряшові у 1956-ім роцї, од року 1958 быв частёв Крайского музея в Пряшові як україньске оддїлїня, пак ся з того створив Выходословацькый україньскый музей в Краснім Бродї, і аж од 1964-го року быв музей у Свіднику як Музей україньской културы.

То, же музей став частёв Словацького народного музея, то є аж омного пізнїшый процес, а то іщі меджі тым курто, як компроміс, музей в 1990-ых роках быв і „русиньско-україньскый“. Наконець, жебы Русинам заткати пысок, Міністерство културы СР зрядило окремый СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові, і українізація нашой културы у Свіднику могла далше продовжати.

Досправды хочеме, жебы хтось брав петіцію серёзно, а мы несерёзно приступиме ку тексту петіції?

Другов проблемов є, же дана петіція має назву Петіція за переменованя Словацького народного музея – Музея україньской културы у Свіднику на Словацькый народный музей – Музей русиньской културы. Лемже русиньскый музей вже існує. Авторы ниякым способом не пропонують в текстї близшы шпеціфікы такого процесу. Оно властнї ани не є што шпеціфіковати.

Бо петіція не мала быти за переменованя, але за то, жебы будь збірковый фонд, або комплет збірковый фонд і будова перешли із Музея україньской културы на Музей русиньской културы. Мала ся пропоновати наприклад делімітація маєтку. Але нашто бы сьме ішли до детайлів, гейже?

То, же авторы петіції дають на ню робити рекламу проросійскым актівістам на Словакії, так само добрый образ нелем про петіцію, але про Русинів не робить.

Уровни петіції одповідають і чісла підписів. Од мая ся їм подарило назберати „аж“ 476. Так ся петіції просто не роблять. Але головным в цїлім дїлї є то, же і кебы тых підписів было 500 тісяч, тот фактоґрафічно неправилный, і практічно нич реалне непропонуючій текст, може і тот найнизшый урядник на міністерстві рівно шмарити до коша. Бо тоты підписы суть під такым текстом безцїнны.

В дїлї нашых збірковых предметів треба далше боёвати. Треба робити в першім шорі діпломацію, а покля то буде треба, мож робити і петіцію. Але досправдову петіцію, з кампанёв і зберанём підписів по селах, з одповідным текстом.

Все є лїпше наперед думати, аж пак писати. Оно то пак не мусить скінчіти фіаском, як то скінчіло в тім припадї.

Петро МЕДВІДЬ, статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Языкова і ґрафічна управа: АРК в СР