24. 1. 2025: Гелена ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА: Заслызена Україна (9, стихы)

Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Заслызена Україна (9) 

Ці уж не є на тім світї

ниякой надії,

же там ворог розпосылать

копы траґедії.

 

Краль на тронї выснитым

слызы не утерать,

бо сын ёго там на войнї

од стрїл не умерать.

 

Треба бы і ёму з горя

голову схылити,

може ся аж тогды буде

Отче наш молити.

 

Про богатство ся уж довго

нескротны гадають,

а матери про смерть сына

слызочкы падають.

 

На зміріня недоступны

не подадуть рукы,

бо там каждый є далеко

од божой наукы.

 

***
Ой ты, грішна душо,

сидиш як невиня,

чекаш же уж скоро

буде вызволїня.

 

Не позераш, крисо,

там де людьскы мукы,

же каноном выламаны

тенґерічны струкы.

 

Та не видиш, же ся народ

уж у крови качать,

 

ты призываш все до бою

міцнїшого грача.

 

З-за граніцї уж на поміч

прилетїли дроны,

ты не видиш, же у бункрї

мати слызы ронить.

 

Сидиш, пане, мудро думаш,

але лем потемрї,

може зато ся россівать

смерть по родній земли.

 

***
Чом ся качаш, хижый звірю,

по чуджій перинї,

же там кантриш хлїб насущный

уж на Українї.

 

Ці не видиш там дїтячу

свіжу кров в потоцї,

ці богатством заслїпеный

не збачів слызы у оцї?

 

Же молода вдовіця

з жалю слызы ронить,

бо їй мілый страж у страху,

де лїтають дроны.

 

А із мілым соколятком

лем садочком бродить,

бо писемко од мілого

з фронту не приходить.

 

Згасни огнї, лиходїю,

де зеренце зрїє,

над країну заслызену

сонечко загріє.

(З недавно выданой книжкы авторкы – Заслызена Україна.)