24. 3. 2017: Тот самый язык

Погляд на часть културно-історічной екпозіції СНМ – Музею україньской културы у Свіднику, котру творять русиньскы, а не україньскы артефакты або новіше – русиньско-україньскы.

Хоць має Словацькый народный музей – Музей україньской културы во Свіднику нового директора, бывшый шеф Мірослав Сополиґа, котрый много раз атаковав Русинів, може быти з роботов той інштітуції надмірно спокійный. Неспокійны бы мали быти Русины, а головно зробити дашто бы уж мали державны орґаны.

В понеділок, 20-го марца 2017-го року, была свідницькым музеём загнана пресова справа, котра інформує о тім, же музей бере участь на події Днї україньской културы, котры будуть проходити в Кошіцях. Із той нагоды музей орґанізує в кошіцькім културпарку выставку під назвов Світ в україньско-словацькых фарбах. Під пресовов справов є підписаный Ладіслав Пушкар як куратор выставкы. Пушкар є на офіціалнім сайтї музею ведженый як заступця директора, котрым є моментално Ярослав Джоґаник. Є інтересне, же чоловік, котрый має тітул доктора педаґоґікы, і котрый є „другым мужом музею“, державной інштітуції, пише ідеолоґічны несмыслы, навеце такы, котры не суть ани в згодї з політіков Словацькой републікы.

Пушкар в пресовій справі пише, же выставку творить выбер із малярьской творчости представителїв русиньско-україньского вытварного уменя. Під тым маєме розуміти наприклад Дезідерія Миллого, Адалберта Ерделія, Йосифа Бокшая і Еву Біссову. Так само пише, же у своїх музейных збірках мають наприклад творы уменя Русинів-Українців Словакії. Або о „Закарпатьскоукраїньскій школї малёваня“.

Пушкар бы собі мав усвідомити, же покля сам вірить ідеолоґії о Русинах-Українцях, є то ёго особне право. Но покля выступать як заступця директора державного музею, куратор выставкы, котру тот музей приготовлює, пак бы мав писати в згодї з політіков державы і ідеолоґічный баласт зохабити на посиджіня коло пирогів, котры музей варить шторік у свідницькім сканзенї. Бо правда є така, же Словацька републіка узнавать окрему україньску і окрему русиньску народности, політіка однароднёваня є на Словакії неприпустна і навеце суть то історічны несмыслы. Теорія Русинів-Українцїв ся появила втогды, кідь Русины зачали свій возродный рух. Перед тым нихто з тых ґеніалных науковцїв, котры мають таку міцну опору якраз у свіндицькім музею, о жадных Русинах-Українцях і русиньско-україньскій културі не бісїдовав, бо бісїдовали вшыткы до єдного лем о Українцях і україньскій културї, так, як то напроґрамовав комуністічный режім.

Писати о „Закарпатьскоукраїньскій школї малёваня“, то вже є до небе кличуча ідеолоґічна дурачіна, котра не має нич із історіов. Кідь то пише музейник, є то траґікомічне, навеце то вставлять вопрос, ці кідь то думать серёзно, має знаня на то, жебы міг быти заступцём в музею, і кідь то думать ідеолоґічно, ці обще може такый чоловік робити в музею. То нам україньскый музей хоче повісти, же Бокшай, Ерделій, в 20-ых і 30-ых роках, міджі войнами, на теріторії Підкарпатьской Руси, котра была частёв Чехословакії, творили дашто „закарпатьскоукраїньске“? В часї, кідь не было на тій теріторії жадне Закарпатя і нияк там не было жадной Україны? За тов лоґіков рекомендую Польщі вшыткых умелцїв сперед 1945-го року з теріторій, котры были нїмецькы, называти западопольскыма умелцями. Но з історіов, і то теперь бісїда о текстї, котрый вышов з музею, котрого робітници бы о історії мали дакус знати, то не має нич довєдна. Є то, нажаль, лем україньска ідеолоґія, котра бы в державных інштітуціях на Словакії не мала мати місце.

Рекомендую заступцёви музею, жебы ся холем посмотрив до штатуту своёй інштітуції. Музей є україньскый і має ся занимати документаціов періодів културно-історічного і соціално-економічного розвитку Українців на Словакії. То, же там доднесь мають майже вшытко русиньске, є нажаль фактом, кідьже ся музей зачав будовати за комуністів, про котрых сьме были Українцями. Майме надію, же уж не довго. Довтогды бы мав музей означіти тоты артефакты за русиньскы і далше робити на хосен своёй народности, котрой назву має і в назві своёй інштітуції. Мав бы робити музейницьке дїло, а не діяти на благо україньской ідеолоґії односно Русинів. Курто і ясно: не писати о выдуманых Русинах-Українцях і о русиньско-україньскім уменю ці културї, а о Русинах або о Українцях, о русиньскій або україньскій културї.

Сополиґа може быти спокійный. Тым, же одышов зо своёй функції, заставив тиск і контролёваня ёго особы Братїславов по шкандалозній конференції, котру зробив в музею і на котрій прияли выголошіня ненавистне односно Русинів, котре нам хотїло пояснити, же сьме Українцї і тоты, што не суть, суть політічныма силами, котры хотять розбити Україну. Одышов і має покій. Нихто то уж не рїшыть. Навеце, ёго продовжователї хоснують тот самый язык, котрый хосновав і він. Правда, не є іщі такый острый, але і то прийде часом. І я лем ся звідам, доколи на тото хоче смотрити централный директоріат Словацького народного музею і доколи на тото хоче смотрити міністер културы, котрого резорт є зряджователём музею. Но Русины бы на то лем так смотрити не мали.

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm.)

П. М.