25. 4. 2025: Штефан СМОЛЕЙ: Стихы (1.)
Штефан Смолей
Стихы
* * *
Ты єсь была перша,
за котров єм тужыв,
спроваджав очами,
в своїх думках блудив.
В будучім жывотї
лем з тобов крачати.
З тобов, з твоёй красы
велё силы брати.
Про наш далшый жывот
бою ся думати.
Повісти словічко,
же страчу, не найду
любляще сердечко.
За котрым так тужу,
може сама не знаш,
як я тебе люблю,
вірю, же то познаш.
Коли іщі мі повіш
тоты красны слова,
же лем мене любиш!
Повіш мі їх знова?
Ці буду скламаный,
же-сь мене кламала.
Зо мнов єсь ходила,
другого-сь глядала.
* * *
Каждый день барз тужу
з тобов ся стрїтити.
Легше бы мі было
боль і жаль зносити.
Твої сивы очі
поглядом ня грїють.
Про мене так красны
были і все будуть.
Быв бы-м міцно щастный,
з радости бы-м крічав,
кедь бы-м тебе стрїтив,
жебы-м тебе обяв.
Твоя любов іщі все
міцно мене грїє,
хоць тебе уж довго
коло мене не є.
Найду тя! Будеме
знова вєдно жыти.
Щастны, як даколи,
i ту можеме быти.
* * *
Хоць ся мі лем присниєш,
все єсь притяжлива,
кедь тя віджу, збурить
ся мі кров бурлива.
Як бы міцный маґнет
мене притягуєш,
шкода, же лем у снї.
Же скуточно не єсь
близко коло мене.
Же тебе не віджу,
смутно мі в постели,
як ся з спаня збуджу.
І так єм міцно щастный,
мам про кого жыти.
Ты єсь моёв звіздов,
мусиш мі світити.
Нас двоє не сміє
нихто розлучіти,
люде нашу любов
мусять завідїти.
Як то любов грїє,
велё щастя давать.
хоць сьме розлучены
моє сердце чекать.
Коли знова вєдно
будеме ходити,
по нашых дорожках
вєдно ся водити.
* * *
За тобов жебы-м мав
i ногы сходити,
тернистов дорогов
каждый день ходити.
І так тебе буду
по світї глядати,
за тобов ня буде
любов спроваджати.
Няй суть прекажками
глубкы морьской воды,
высокы, тернисты
i скалисты горы.
І через них буду
за тобов ходити,
што любов приносить,
рад буду зносити.
Любов знать страданя
велё приношати,
знать силу, одвагу,
знать і щастя дати.
* * *
Не вірила-сь тому,
я говорив о тім,
крачайме уж вєдно
у нашім жывотї.
Ты ся лем сміяла,
мі єсь не вірила,
не довга розлука
уж нас роздїлила.
Я одышов з дому,
бо єм мусив іти,
но ты не мусила
в світї поблудити.
Ты могла на мене
дома почекати,
не мусили бы сьме
тото прожывати.
Обоє, што теперь
вєдно прожываме,
О собі не знаме
де ся находжаме.
* * *
Жыю ту нещастный,
бо єсь ня скламала,
хоць єсь ня любила
може уж од мала.
Уж як дївчатиско
може єсь о мі снила,
а теперь єсь мене
сама зохабила.
Велёраз єм ходив
до вас лем ку тобї,
велёраз ся тобї
в спаню снило о мі.
Сама-сь говорила
i тому вірила,
же любов нас двоїх
буде все щастлива.
Я часто в облаку
твої очі глядав,
велёраз до рана
про тебе єм не спав.
Забыла-сь на вшытко?
Ты кого-сь стрїтила,
а ёму єсь веце
як мі увірила.
Знам, істо бануєш
над тым, што-сь зробила,
пришла бы-сь, кедь бы-сь ся
сама не ганьбила.
Одпущам ті вытрим,
буду тя глядати,
між нами незгоды
треба нам зрівнати.
Одпущу ті твої
може слабы хвілї,
котры нас обоє
велё помучіли.
* * *
Снить ся мі о тобі,
часто з тобов ходжу.
В моїм нуднім світї
часто з тобов блуджу.
Є мі і кус добрї
в твоїй притомности,
коли уж будеме
вєдно в скуточности?
Найду тя! Увидиш!
Буду тя глядати!
Хоць бы-м і цїлый світ
мав переглядати.
Про твій щастный жывот
i свій сам жертвую,
бо без тебе жыти
я уж не бирую.
Нести тільку тягу,
страх пережывати,
як ся маш, што робиш,
на тебе думати.
Аж тогды я можу
спокойнїшым быти,
як будеме мочі
двоє вєдно жыти.
* * *
Спознавам кламный світ
доокола себе,
я до нёго вкрочів
найвеце про тебе.
Як єсь могла тото
ты зо мнов зробити?
Одыйти із другым,
мене зохабити.
Не знам чом так было,
не можу згадати,
зато тебе буду
i дали глядати.
Жебы-м знав прічіну
нашого розходу,
мушу о тім знати
пок ляжу до гробу.
Велике скламаня
не дасть мі так жыти,
вірь мі, я без тебе
уж бы не міг быти.
Найду тя! Увидиш!
Будеш позерати,
скоро перед тобов
я буду стояти.
Ці тя поцїлую?
Залежыть на тобі,
за то, што-сь зробила
признаш вину собі?
* * *
Як єм ішов містом,
барз єм ся зрадовав,
як бы-м тебе відїв,
на тебе-м позерав.
Ішов єм ку тобі,
позерав між людми,
а то была друга.
Не ты! Представ собі.
Знаш ты похопити,
тілько щастя было?
А тілько радости?
Вшытко ся стратило.
Іщі векше скламаня
єм став прожывати,
як єм відїв другу.
Зачав єм думати.
Чом то так на світї?
Чом так мусить быти?
Же мы не можеме
двоє вєдно быти.
Чом єсь ня скламала?
Же єсь ся стратила?
Знаш, тілько болести
єсь мі наробила?
Буду тя глядати,
мушу тебе найти,
хоць бы-м і під землю
мав за тобов зайти.
* * *
Як опар над водов
єсь ся розплынула,
была-сь ту, не є тя,
де єсь ся стратила?
Де тебе глядати?
Котров драгов іти?
Жебы-м тебе нашов,
міг тебе стрїтити.
Найду тя! Увидиш!
Шкода ся скрывати,
хоць і на край світа,
піду тя глядати.
Ниґде ся не скрыєш,
шкода ся скрывати,
любов мі поможе
дражку к тобі найти.
Довго уж тя глядам,
горы, долы-м сходив,
тебе єм не нашов.
Ці я добрї робив?
Мам тя в своїх думках,
нашто тя глядати?
Знам, же сама прийдеш
ся мі указати.
Зроб так што найскорше,
бо я не вытримам,
водни, ани вночі
покою не мам.
Зроб так, штонайскорше
прийдь ся мі вказати,
холем в ночі буду
спокойнїше спати.
(З найновшой книжкы автора – Несповнены слюбы.)
