25. 7. 2019: 155-рочный юбілей народжіня Петра Ґебея

Петро Ґебей народив ся 20. юла 1864 (Petr Gebej) у Кальнику у втогдышнїм Угорьскім кралёвстві, днесь теріторія Україны а умер 26. aпріля 1931 в Ужгородї у втогдышнїй Чехословакії, днесь теріторія Україны. Быв священиком, педаґоґом, церьковным ієрархом, політічным і културным діятелём на Підкарпатьскій Руси.

П. Ґебей учів ся в Ужгородьскій ґімназії і Централній теолоґічній семінарії в Будапештї. Перед высвячінём на ґреккатолицького священика у 1892 р. быв призначеный професором церьковной історії і канонічного права в Ужгородьскій ґрекокатолицькій богословскій семінарії, де повнив задачі префекта (1889 – 1906), а тыж духовного наставника Ужгородьской женьской ґімназії (1892), професора мужськой ґімназії (1905 – 1912), директора інтернату Алумнеум (1906) і настоятеля Ужгородьского ґрекокатолицького катедралного собору (1912 – 1924).

П. Ґебей зограв актівну роль в русиньскім културнім жывотї як член веджіня (1895 – 1902) Общества св. Василія Великого, быв єдным із закладателїв  (1902), а пізнїше – директором выдавательства Уніо і редактор ёго каждорічного алманаху „Мѣсяцословъ‟. У 1915 р. як член Централной комісії ґрекокатолицькых єпархій Угорьска протестовав проти мадярізаторьской політікы влады. Тым не менше зістав патріотом державы Угорьско і по розпадї Австро-Угорьска приспів ку скликаню проугорьской Ужгородьской народной рады Угро-Русинів (новембер 1918) і брав участь на Руськім конґресї в Будапештї (децембер 1918), якый мав за цїль охабити підкарпатьскых Русинів під владов Угорьска. По приходї до влады комуністів в Угорьску (марець 1919) змінив свої політічны сімпатії на хосен Чехословакії, быв выбраный до выконавчого выбору Централной руськой народной рады в Ужгородї, котра у маю 1919 р. вызывала за споїня Підкарпатьской Руси з Чехословакіёв.

П. Ґебей піднимав ся у рамках ієрархії ґрекокатолицькой церькви: быв призначеный ґенералным вікарём (1922), а пізнїше – єпіскопом (1924) Мукачовской ґрекокатолицькой єпархії. У тій функції він пітримовав русофілску орьєнтацію. Непозераючі на то, же П. Ґебей поважовав Русинів за самостатный народ, різным од Українцїв, як і од Росіянів, він ся указав здатным до сполупрацї з русофілами і українофілами і одповідно їх културным орґанізаціями – Общество „Просвіта‟ і „Товариством ім. О. Духновіча.‟ Єпіскоп доволив галицькым монахам Чіну василіянів реформовати монастырї Підкарпатьской Руси. Із підниманём впливу того чіну він не відїв неминучость розрізняти русиньскый патріотічный рух од народовского україньского. Снажыв ся тыж стримати розшырїня православія, што досягло вершыну в послїднїх роках ёго бытя у функції єпіскопа (1924 – 1931). Підпорованый чехословацьков владов, П. Ґебей намагав ся перемочі проугорьскы налады меджі духовенством і пересвідчіти пражску владу у вірности ґеркокатольцькій церькви Чехословакії.

Література: Anthanasius B. Pekar, „Bishop Peter Gebey – Champion of the Holly Union“, Analecta OSBM, Series II, Sectio II, Vol. IV, 1-2 (Rome, 1963), pp. 293-326.

Іван ПОП, здрой: „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів‟ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа, (Ужгород: „Видавництво В. Падяка‟, 2010, на с. 160), переклад і звыразнїня писма: А. З.

Script logo