26. 9. 2025: Гелена ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА: Писма про Русинів (2)

Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Писма про Русинів (2)

 

Несе імя твоє, князю,

невелика ріка,

у потічку, де наповав

враного коника.

 

Одруженый ты з Камянов

аж до кінце світа

а містечко твоёй славы

як ружа росквітать.

 

Ты ярочок дзюркотливый,

перла у долинї,

де вселив ся князь Лаборець

в русиньскій родинї.

 

Прихылила до гнїздочка

гора зелененька,

де уєдно бють радостно

нашы дві серденька.

 

На лабірьскім мостї тебе

ословують люде,

ту памятка про дружину

вічнї жыти буде.

 

Я при тобі своє серце

з гордостёв отворю

і ласкавым тихым словом

міло приговорю.

 

 

***

 

Господи помилуй

співають прихожи,

бо у славі божій

днесь монастырь ожыв.

 

Монастырьскы стїны

наша історія

він все із покоров

род русинськый прияв.

 

Бо ту родне слово

пожыву подавать

горды розвалины

Бескідьска то слава.

 

До Красного Боду

зослав Отець посла,

тай на дїдовизнї

церковця выросла.

 

А із турнї дзоны

на світ выдзваняють,

же із родным словом

похабы гандлюють.

 

Зрадцї в літургії

ку чуджім утїкають,

де дїточкы силу

слова начерьпають?

 

Збудованый клаштор

в дванастій годинї,

бо “пане вісліш нас“

чудже русиньскій родинї.

 

А на службі божій

ту на монастырю

проповідь принесуть

русиньскы пастырї.

 

Під небеснов кленбов

вітам ся з родинов.

Отче наш ся несе

Лабірьсков долинов.

 

Крачать білым світом

грішне покушіня,

няй зрадцї попросять

боже розгрїшіня.

 

Щастя архангельске

небо над край знесло,

жебы родне слово

нигда невыгасло.

 

Процесії ідуть

і згоры і здолы,

няй ся род русиньскый

не дїлить наполы.

 

Писмо святе внукам

до ручок вручене,

бо на славу цвине

місце посвячене.

 

Треба у церьковцях

дверї отворити,

любозвучне слово

по селах шырити.

 

 

***
 

Хочу у недїлю

скоро рано встати,

русиньскій родинї

писмо написати.

 

Бо уж Рождествены

святкы ся уж ближать,

не знам де родина

днесь до церькви біжить.

 

Моя мама доднесь

своїм дїтям гварить,

же в каждім валалї

люде уж двойтварі.

 

В Лабірьцї не забыли

Отче наш,

молитвочку мілу,

тай в церькви співають

Господи помилуй.

 

В Забуднутім сходять

люде з автобуса,

бо там заспівають

уж пане змілуй ся.

 

В моїм валалику

Іванко і Зузка

чекають на святкы

дары од Ісуска.

 

На стромику вісить

прибрана голузка,

бо там у тій красї

світло про Ісуска.

 

За плотом сусїды

просила-м ся Гриша,

а ёго одповідь,

же славить Єжиша.

 

В нижнёого сусїды

дївочка Елішка

свої подарункы

чекать од Єжішка.

 

Та і Пошткарівцях

родина не єднака

бо перевернули

Русина на Словака.

 

По давно давній

дражочцї до церькви

Русин ходить,

але днесь уж не знать

до котрой церькви

дївка

свої дїти водить.

 

Ці лем на бережок

хоць не видить вілу,

де в церькви співають

Господи помілуй?

 

Не понаглям

там пішником,

бо в хотарю

не змылю ся

не замірям

з дїточками,

де співають

пане, змілуй ся.

 

(З приправлёваной книжкы авторкы Пишу писма Русинам.)