27. 10. 2019: 110 років од народжіня будователя основ літературы воєводиньскых Русинів

Міхал Ковач (Михал Ковач, Михайло Ковач, псевдонімы: Задунайов, Иринка Калинова, Яни Мальовани, Дїдо Заградкар, Кирил Пета) нар. ся у Шідї, у втогдышнїм Угорьскім кралёвстві, теперь на теріторії Сербії, умер 17. 6. 2005 у Новим Садї, в Сербії). Педаґоґ, белетріста, редактор і културный діятель меджі войводиньскыма Русинами.

По скінчіню учітельской школы в м. Крижевцї (1929) робив як учітель у дакількох школах , в тім чіслї і в Руськім Керестурї, а почас дакількох десятьроч по 2. світовій войнї написав дакілько учебників про школы войводиньскых Русинів. У 1920 – 1930-ых роках быв актівістом Руського (позн.: русиньского) народного освітнёго общества і Союзу руськых штудентів, але тыж быв редактором (1937 – 1941) дїтьского часопису „Наша заградка‟.

М. Ковач поважує ся сучасныма крітіками за будователя основ літературы войводиньскых Русинів, а ёго твори суть уособлїнём самой основы русиньской поетічной душі... У двох зборниках поезії – „Мой швет‟ (1964) і „Шветла вечарово‟ (1985) – М. Ковач ся реалізує ся через минуле і сучасне свого народу средствами традічной поетікы з елементами моралізаторства і дідактізму. М. Ковач є тыж автором повідань (зборник „Перши радосци‟, 1977) і выше двох стовок дїтьскых стишків („Писнї дїда заградара‟, 1979; „Хижочко стара‟, 1990). Прозова творчость писателя в жанрї повіданя і гуморескы преставлена в шестёх книжках, меджі якыма „Цеглярня‟ (1982), „На окраїску‟ (1983) і „Глибоки коренї‟ (1987), але тыж в зборнику „Цихи води‟ (1970), котрый зажыв окрему популарность... Умелецька автобіоґрафія писателя є книга „Капка по капки живот одцека‟ (1988).

М. Ковач быв тыж успішным драматурґом і дакілько ёго комедій і драм („На швитаню‟, 1952; „Ораче‟, 1954) ввошли до сталого репертоару театралных колектівів войводиньскых Русинів. Наконець попробовав свої сили і в найскладнїшым жанрї літературы – романї. У сполуавторстві з Штефаном Гудаком быв написаный роман „Гриц Бандурик‟ (1972), в якім є зовражена судьба простого Русина почас 2. світовой войны. Автора інтересує тыж і далеке мьнуле ёго предків, тому присвятив велику роботу „Дияспора‟ (1992). Творы М. Ковача переркладены до многых языків народів бывшой Югославії і іншых країн і суть представлены у вшыткых антолоґіях літерартуры войводиньскых Русинів.

Література: Михал Ковач, Длугока драга номадска: автобиоґрафски записы (Нови Сад, 1990), с. 7-87; Юльян Тамаш, „Литературна творчосц Михала Ковача‟, Шветлосц, ХVII, 1 (Нови Сад, 1979), с. 1-30; Михайло Фейса та ін. , „Литературне дїло Михала Ковача‟, in Studia Ruthenica, I (Нови Сад, 1988-1989).

Александер ДУЛІЧЕНКО, здрой: „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів‟ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа, (Ужгород: „Видавництво В. Падяка‟, 2010, на с. 341), переклад, скорочіня: А. З.