29. 3. 2026: Народностны школы, де ся выучує „по нашему“

В днях 17. – 20. марца 2026 в рамках проґраму учітельскых мобіліт ERAZMUS+ сьме ся на два днї стали гостями Остравской універзіты, жебы сьме штудентам-славістам представили русиньскый язык і ёго шпеціфікы (в контекстї сусїднїх славянскых языків вказали на сполочны рисы і одлишности). Представили сьме таксамо културолоґічный контекст русиньской міноріты на Словакії посередництвом выдавательскых актівіт сучасных народностных сполків і орґанізацій, што фунґують в контекстї русиньской народностной меншыны на Словакії.

В рамках такых мобіліт звыкнеме навщівити і мімоуніверзітный простор, в данім припадї то быв Педаґоґічный центер про польске народностне школствo в Чеськім Тєшінї, к чому нас іншпіровав 61. семінар карпаторусиністікы на тему: Сітуація польской меншыны на Тєшіньску в ЧР (едукачны і сполоченьскы інштітуції, языкова політіка, леґіслатіва, теорія і практіка языковой двойязычности). З тов темов выступила славістка доц. ПгДр. Ірена Боґочова, к. н. з Остравской універзіты, семінар ся одбыв перед роком (в марцу 2025 на Інштітутї русиньского языка і културы ПУ).  

Якраз семінар, в котрім доц. Боґочова представила і фунґованя двойязычных польско-чеськых школ в Чеській републіцї нас іншпіровав к наслїдній навщіві той інтересной погранічной теріторії, жебы сьме холем кус проникли до атмосферы двойязычности в практіцї, бо она є характерна і про  языкову сітуацію русиньской міноріты на северовыходї Словакії. Языкову сітуацію в чесько-польскім языковім просторї (то значіть, на чесько-польскім языковім погранічу) характерізовала доц. Боґочова так: „польскый язык списовно задумованый“ (што значіть, же Поляк в Польщі такой подля бісїды спознать, же бісїдуючій є „чуджій“) і „чеськый язык реґіонално зафарбленый“ (полонізмами і діалектізмами), а попритім, найвеце хоснуючій в неформалній комунікації містный діалект (містны діалекты). Подля характерістікы єднотливых аспектів културно-народностного жывота на даній теріторії, кедь собі поставиме за крітерій протиклад перемінность (одклон од містной културы) верзус стабілность (ідентіфікація з містнов културов), причім містнов култруров будеме розуміти шпеціфічну културу про цїлу етноґрафічну теріторію, то можеме к містному жытельству (называючому ся – Заолчане, подля назвы рїкы, котра протїкать данов теріторіёв) прирядити такы характерістікы: гордость на містне походжіня, комунікачны і языковы компетенції (забезпечує їх двойязычность передовшыткым в двадцятьштирёх ОШ і єдній ґімназії), културны компетенції, співналежность з властным реґіоном.

З цїлём дізнати ся, як фунґує в практіцї двойязычне школство, ословили сьме директорку Педаґоґічного центра про польске народностне школствo в Чеськім Тєшінї – Мґр. Марту Кметь. Дізнали сьме ся інтересны факты. Польскый язык ту выучують приспособленый містному бісїдному языку (як го характерізовала доц. Боґочова, котра ся мінорітов на Тєшїньску занимать довгы рокы) – є то: „польскый язык списовно задумованый“, або, як то характерізовала Мґр. Марта Кметь – „по нашему“.  Компетентны порозуміли, же то є путь к захованю пестрости той шпеціфічной етноґрафічной теріторії, котра ся посередництвом учіня материньского языка солідно утримує і меджі молодов ґенераціёв Заолчан (як ся ідентіфікує містне жытельство). Учітелї выхосновали тоту шпеціфічну сорту білінґвізму як на годинах польского, так ай чеського языка (де находять, як в літературї , так ай в языку паралелы). Марта Кметь є горда на то, же доказали утримати білінґвалны школы, бо, як сконштатовала, на польскім боцї – в Тєшінї за рїков Олзов і в навколишнїх селах не мають такый інтерес о реґіоналны діалекты, преферують штатный - польскый язык. Є то шкода, бо дїти з той самой етноґрафінчой теріторії суть о дїдовизну своїх предків охудобнены. Дакотры з них приходять штудовати до білінґвалной (чесько-польской) ґімназії на чеськім боцї Тєшіна і ту, в рамках польского (містного) і чеського – реґіонално зафарбленого языка, котрым ай самы неформално комунікують, можуть учути приналежность ід корїням своїх предків і много ся о жывотї своїх предків дізнати в рамках своїх штудій на тій ґімназії.

Може то буде іншпірація ай про учітелїв, походжінём Русинів, желаючіх передавати дїдовизну предків в основных ці середнїх школах на народностно змішаній теріторії молодому потомству, котре дома уж лем „rozpráva“, бо родічі з нима не комунікують языком, котрый утримує при жывотї уж лем старша і найстарша ґенереція Русинів (што суть сучасны стары родічі у віцї 60+). А властно ай они самы – учітелї в продуктівнім віцї ся тот язык можуть научіти не в родинї, де ся народили, але, парадоксно, спознають го мімо свого домашнёго середовиска. Так, як спознають історію свого народа, вызначны особности і цїлый културолоґічный контекст не на годинах історії ці реґіоналной выховы – в школї, але дізнають ся о нїй з іншых жрїдел. Правда, кедь проявлять о такы інформації інтерес. Видить ся, же в тій области в рамках періоду третёго народного оброджіня Русины мають іщі много доганяти, за предпокладу, же мають амбіцію розвоя перспектівы свого властного народа.

ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД., унів. доц., Інштітут русиньского языка і културы Центра языків і култур народностных меншын