3. 4. 2017: Іван Шлепецькый – вызначный сын русиньского народа

(* 9. 4. 1907, Великый Буковець, окрес Стропків, Ракусько-Угорьско – † 9. 10. 1976, Прага, Чехословацька републіка.)

 

Народив ся в русиньскім селї Великый Буковець (днесь Буківцї) в северній части днешнёй выходной Словакії, де выходив основну школу. Середнёшкольскы штудії закінчів у 1929 в Російскій реалній ґімназії в Ужгородї. В октобру того самого року зачав штудовати медіціну на Універзітї Карловій. По штудіях наступив на клініку внутрїшнїх хворот Вшеобецной факултной немоцніцї ку професорови В. Прусікови. Николи ся не перестав інтересовати о свій родный край, але уж почас штудій оволодїв дакількома языками. Окрем русиньского языка, ёго главныма языками были російскый і чеськый, но навчів ся і языкы: словацькый, нїмецькый, мадярьскый, сербскый, польскый, булгарьскый і французьскый.  

 

Од штудетьскых часїв брав актівну участь у сполоченьскім і културнім жывотї, а так само, як ёго попередници А. Добряньскый, А. Духновіч, А. Павловіч і іншы, боёвав та рівноправнопсть і духовну незавіслость Русинів. Многы з ёго сучасників, котры ся сполоченьскы і політічно анґажовали, были пронаслїдованы тогдышнїм режімом і не могли ся занимати своёв роботов. Наприклад, надійный літератор Олеґ Ґрабарь, счезнув без слїду. Поет і малярь Андрій Карабелеш, котрый прошов пеклаом мадярьскых і нїмецькых концентрачных таборів, дожыв свій жывот у северній Чехії. Подобно як І. Шлепецькый одышов до Прагы. Братів сын Андрій Шлепецькый, доцент Педаґоґічной факулты у Пряшові Універзіты П. Й. Шафаріка у Кошіцях, подобно як Петро Лінтур, доцент Ужгородьской універзіты, ся наопак снажыв просаджовати русиньскы ідеї в рамках особных і професных можностей.

 

Уж як штудент быв членом Общества карапаторусиньскых штудентів Возрождение, закладаючім членом Общества карпаторусиньскых православных штудентів Пролом, членом самосправы Карпаторусиньского штудентьского інтернату в Празї і членом выбору Союзу руськой молодежи в Пряшови. У вшыткых обществах все заставав одповідны функції, найчастїше председы або касиря.

 

В роках 1936 – 1948 быв опатрователём немаєтных русиньскых штудентів Російской ґімназії у Моравскій Тржебові і в Празї, в пражскій ґімназії быв членом соціалной комісії. Забезпечовав штудентам штіпендії і часто їх фінанчно підпорёвав і властныма пінязями. Многы з тых штудентів ся в будучности стали вызнамныма особностями: наприклад, Іван Лазорик – заступця міністра споїв ЧСР, проф. ПгДр. Михал Сотак, др. н. – декан Педаґоґічной факулты у Нїтрї в роках 1971 – 1989, ПгДр. Іван Млей – высокошкольскый педаґоґ на Педаґоґічній факултї Універзіты Карловой у Празї і іншы.

 

Почас войны быв І. Шлепецькый актівным участником протифашістічного одбоя. Сполупрацовав з партизаньскыма оддїлами на Мораві і на Словакії. За тото протифашістічне діятельство быв оцїненый Звіздов партізан-помічник (1946), Узнанём за партізаньскый одбой (1948, підпине ґен Л. Свободом), Памятным одзнаком зо стужков І. чс. партізаньской бріґады Яна Жіжкы (1969), Памятнов медайлов Партізаньской бріґады Яна Гуса (1970), Червенов звіздов І. чс. партізанькой бріґады Яна Жіжкы (1972), Червенов звіздов Партізаньской бріґады Чапаёв (1972) і Памятнов медайлов к 30. річніцї ослобовжіня Чехословакії (1975).   

 

І. Шлепецькый цїлый свій жывот ся анґажовав і в реліґійній области, быв членом Єпархіалиной рады Православной церькви у Чехословакії, членом Рады Пряшівской православной єпархії, директором єпіскопского уряду в Пряшові а в роцї 1949 ся став особным таёмником Екзархы Московского патріархату в Чехословакії, де діяв до ро року 1951. Брат Івана Шлепецького – Андрій Шлепецькый (Andrew Slepecki, *1894) од 1929 року быв протоєрём Православной церькви в США, знамым сполоченьскым діятелём Америцького русиньского общества, журналістом і меценашом Пряшівской облати, в 2. половинї 20. стороча вєдно з братом фінанчно підпорёвали оправы православных храмів у Празї на Олшанах і у Свіднику.

 

В 1952 роцї ся І. Шлепецькый вернув ку своїй професії доктора-ренґенолоґа в Окреснім уставі народного здоровя у Празї 10.

 

Але найоблюбенїшыма діятельствами МУДр. І. Шлепецького були журналістіка і література. Быв сполупрацовником многых чеськых, словацькых і америцькых часописів, публіковав у російскім языку, чеськім і словацькім (1. Народная ґазета, Пряшів; 2. Карпато-русский Голос, Ужгород; 3. Дневник, Прага; 4. Молодая Русь, Прага; 5. Возрождение, Прага; 6. Костер, Прага; 7. Русский Вестник, Піттсбурґ; 8. Правда, Філаделфія; 9. Вестник, Миккис Рокс; 10. Карпатская Русь, Юнкерс; 11. Дукля, Пряшів; 12. Дружно вперед, Пряшів.).

Ёго вызначным літературно-културным дїлом было в роцї 1948 заложіня історічно-літературного алманаху (Пряшевщина

– историко-литературный сборник), де публіковав статї про карпаторусиньску літературу, културу і історію.

 

У 50. роках 20. ст. приправив на выданя зборника русиньского писателя Александра Павловіча. Цїлый твір быв приправленый на основі первинных жрідел – рукописів самого Павловіча. 1. том вышов у 1955 роцї, 2. том уж выданый не быв, хоць о то І. Шлепецькый ся снажыв до кінця свого жывота. В 1973 роцї на тот твір написав позітівну рекомендацію доц. ПгДр. В. Сато, к. н., з Інштітуту про чеську і світову літературу Чехословацькой академії наук, но наперек тому тот твір выданый не быв. В 1956 роцї І. Шлепецькый докінчів і приправив на выданя Sborník starých lidových písní Prešovského kraje (веце як 2000 співанок із 17. – 20. сторіча) зо вступом і пояснїнями. Але ани тот зборник із політічных причім выданый не быв.

 

Іван Шлепецькый умер 9. октобра 1976 і похованый є у Празї на Олшаньскім цінтерю.

 

Доц. Інж. Алексей САТО, к. н.