30. 10. 2017: 250-річа од дня смерти єпіскопа Мукачовськой ґрекокатолицькой єпархії Михаіла Мануіла Ольшавского

Михаіл Ольшавскый, єпіскоп Мукачовской ґрекокатолицькой єпархії, быв актівным културно-освітнїм діятeлём Підкарпатьской Руси епохы просвітительства. То были часы розвитку в краю освіты і наукы, заведжіня многоуровнёвого школства, роспочатя книговыдавательского дїла, отворїня друкарнїі про Русинів і под. Підкарпатьска Русь придала ся до процесів, якы захопили тогды цівілізовану Европу, якыма інтресовали ся найвпливнїшы монархы і якы принимали найвызначнїшы філозофы того часу – Волтер, Жан-Жак Руссо, Дені Дідро і іншы.

 

Новый час выжадовав од монархів новы якости – желаня і знаня заведжіня до жывота гуманістічны ідей, надіктованы розумом, якы бы приспіли розвитку природных способностей чоловіка, сполоченьскому выхованю особностей і заведжіню основной освіты як способ, вдяка якому мож передыйти будучім воєньскым катастрофам.

 

Новы просвітительскы ініціатівы, реформы у дусї освіченого абсолутізму, ясным прикладом чого было реформаторьске діятельство австрійской імператоркы Марії Терезії (яка сіла на трон 1740 р.) і котре было у протирічу із сполоченьскыма подмінками і конзерватівныма традіціями.

 

Быв то час все іщі єствуючіх традіцій католицькой надвлады над уніатьсков церьквов в Угорьскім кралёвстві. Ёго основа проявляла ся у нерозуміню (неприйнятю!) уніатьской церьви як самостатной, яка не зрікать ся своёй візантійской (ґрецькой) хрістіаньской традіції і примимаюча Унію із западнов хрістіаяньсков церьквов. Про угорьскых римокатоликів карпатьского реґіону, а то Яґерьску єпархію як єден із найвызначнїшых римокатолицькых центрів Угорьска, уніатство карпатьскых Русинів Мукачовской єпархії было лем дочасным ставом на пути до їх поступной і безнавратной латинізації (покатолічіня).

 

На роздїл од єпіскопів-попередників  Мукачовской єпархії, Ольшавскый одрік підрядити ся яґерьскому єпіскопови і почав рух за автономізацію своёй церькви. Были вызначены три важны лінії діятельства: (1) заведжіня середнёй і высшой церьковной освіты про карпаторусиньску молодеж, (2) заложіня у Мукачові друкарнї, яка бы обслуговала научну і творчу еліту реґіону, забезпечіла выданя учебників і под.,  (3) юрідічне забеспечіня незалежности Мукачовской єпархії од римокатолицькой церькви Угорьска.

Тым ідеям была підпряджене цїле свідоме діяльство єпіскопа Ольшавского, хоць векшынї резултатів за ёго жывота досягнути ся не подарило і лем потім, по смерти єпіскопа, ёго продовжователї завели до жывота вызначеный план. Якбы вінцём од вдячных родаків лягла на гріб Ольшавского у 1771 р. справа о церьковній і адміністратівній незалежности Мукачовской єпархії од римокатолицькой церькви Угорьска і нове названя про Русинів – вірників выходного обряду – і їх церькви, што прияла Унію з католицьков церьквов, а то: „ґрекокатолици” і „ґрекокатолицька” церьков.

Михаіл Мануіл Ольшавскый (Olsávszky Manuel) народив ся недалеко Левочі, у с. Ольшавіця (Olšavica, угорськ.: Nagyolsva), у 1700 р. (теперь Словакія). Він походив з русиньского роду Жыдиків і быв молодшым братом мукачовского єпіскопа Симеона Стефана Ольшавского (коло *1695 – єп. од року 1733 – †1738).

 

На жаль, в біоґрафіях М. Ольшавского од різных науковцїв є много неточностей ці  роздїлів. Є знаме, же середню освіту він здобыв у Ґімназії в Левочі і кошіцькій академії. Богословску освіту здобывав у Тырнавскій адалбертіньскій єзуїтьскій колеґії. Як споминать  академік Антоній Годинка (1864 – 1946), якый ся операть на факты з єпіскопского архіву в Пейчу, час ёго навчаня тривав пять років – од 1722 до 1727 року. Навчаня завершыло ся здобытём научного  ступня  „доктор філозофії”, як дахто споминать, у 1725 (!) роцї. По высвячіню на уніатьского священика єпіскопом Бізанціём (1725 р.) Ольшавскый быв ґенералным вікаріём свого брата-єпіскопа (1733 –1738), а за єпіскопа Юрія Гавриіла Блажовского быв парохом у Мукачові (1838 – 1742). 6. септембра 1743 р. папа римскый меновав Ольшавского апостолскым вікарём. Здасть ся, же до того, на початку 1743 р., духовенство Мукачовской єпархії выбра го своїм новым єпіскопом, а імператорка Марія Терезія і папа римскый нато підтвердили го на тій функції. При монашскім пострижіню,  як о тым писав Атанасій В. Пекар, він прия мено Мануіл. Ёго хіротонія одбыла ся 9. децембра 1743 р. у Маріяповчаньскім монастырю. На функції єпіскопа быв 24 роки, охабивши по собі адекватного наступника – Івана Брадача. Умер 5. новембра 1767 р. у Мукачові.

 

За М. Ольшавского у Мукачові бала заложена у 1744 р. богословска (теолоґічна) школа, яка потім (за єп. А. Бачіньского, у 1775 р.) була переведена до Ужгороду і функціоновала уж як Духовна семінарія Мукачовской єпархії. Перед одкрытём богословской школа у Мукачові одбыло ся немало драматічных подій. Треба уточнити, же іщі до того, почінаючі од 1704 р., окремы способны юнакы з русинскых уніатьскых родин здобывали освіту в Єзуїтьскій семінарії св. Адалберта у Тырнаві за помочі тзв. Фундації Янія – каноника Пейчскої єпархії. По часї пейчскый єпіскоп Зіґмунд Береній почав выжадовати, жебы Фундація Янія брала до увагы тыж римокатолицькых клеріків, якых у Тырнаві має ся учіти рівно тілько, кілько є там учнів із Мукачовской єпархії. Праві зато імператор Карл VI. (отець Марії Терезії), глядаючі выход із того ставу, в якім ся нашли уніаты, у 1737 р. попробовав одкрыти про них окрему семінарію, яка бы забезпечовала ся з державных фондів і діяла при Мукачовскій єпархії. Але затоже угорьска Кралёвска намісницька рада пінязї на фінанцованя семінарії у Мукачові не нашла, така семінарія ся не одкрыла. Але було прияте рїшіня, же уніаты і дале будуть направляти до Тырнави на навчаня чотирёх клеріків. (Як выбадав у другім томі баданя „Нариси історії церкви Закарпаття” А. Пекар, карпаторусиньскы клерікы продовжовали учіти ся у Тырнаві аж до 1749 р.).

 

Богословска школа у Мукачові од зачатку была двойрічна, але хыбовали скушены професоры, также уровень навчаня была дость низка. Аж наконець у 1748 р. школї була дана державна поміч, што дало можность  запоїти до учітельского зложіня бывшых абсолвентів Тырнавской семінарії, а од 1757 р. школа стала трирічна. Але іщі до того часу, у 1754 р., яґерьскый єпіскоп Ф. Барковцій (атакуючі М. Ольшавского) досягнув од Марії Терезії фундацію у кількости 1200 флоринів про шестёх клеріків із Мукачовской єпархії, якы мали бы ся учіти в Яґерьскій духовній семінарії, чім главно ослабив фінанчный став школы у Мукачові. Окрем того, Яґерьска семінарія актівно заводжовала методы латинізації мукачовскых клериків, зато штуденты висловлёвали свою неспокійность, а у 1770 р. вшыткы мукачовскы штуденты, договорили ся і вночі охабили Яґер і веце там нихто з мукачовськых клеріків николи не учів ся. Іщі у 1767 р. Марія Терезія стала на бік М. Ольшавского і приказала перенести Яґерьску фундацію у кількости 1200 флоринів до Мукачова, што позітівно овпливнило  далшый розвиток той школы, яка од 1771 р. перешла на чотирирічный цікл навчаня, але все іщі мала вырїшыти проблем одповідных про навчаня належных просторів. У 1775 р. богословська школа перешла до Ужгороду до просторів ужгородьского замку і здобыла статус класічной духовной семінарії. Але стало ся то тыж по смерти М. Ольшавского!

Нелем як способный орґанізатор школьского дїла, але тыж як педаґоґ і автор школьского учебника проявив ся єпіскоп Мануіл Ольшавскый. Розуміючі роль латиньского языка як языка наукы і освіты (в Угорьскім кралёвстві він мав старус офіціалнго языка), він приспів навчіню ся того языка штудентами з Мукачовской єпархії, што здобывали середню та высшу освіту. Праві од часів єпіскопа Ольшавского тот язык стає росшыреным (на уровни з языком церьковнославяньскым) міджі карпаторусиньскыма науковцями, якы у своїх науковых выкладах подля европской традіції перешли лем на латиніку.

М. Ольшавскый написав і в роцї 1746 р. выдруковав учебник  латиньского языка. Книжка мала назву “Начало писменъ дђтемъ къ наставленїю на Латинскомъ языкђ...” (“Elementa puerilis institutionis in lingva latina”). Тот учебник быв про штудентів, якы уж навчили ся церьковнославяньскый язык, котрый ту быв поужытый як помічный.  Фактічно, учебник складать ся з двох частей – букварной части і урывків із катехізму. Над каждым складом ці словом, або цїлым речінём церьковнославяньского языка стоїть одповідне в латиніцї. Затоже у граніцях Мукачовской єпархії друкарнї не было, М. Ольшавскый надруковав го у сусїднім реґіонї – у трансилванькім містї Коложвар, або Клаудіопол (теперь Клуж у Румунії). Много років книжка была єдиным подобным навчалным помічником про карпатьскых Русинів. Также, быв о нёго великый інтерес штудентів.

 

Не нагодно заложіня друкарнї в Мукачові было єдным із стратеґічных ініціатів єпіскопа Ольшавского. Ведь в тім часї тота задача была повязана з формованём центрів културы, освіты і наукы у карпаторусиньскім оточіню, значіла одход од провінціоналізму і периферійности реґіону. Важно знати, же почас попереднїх пріододів карпатьскым Русинам подарило ся выдати лем дакілько книжок, вшыткы у друкарнї Тырнавы: у 1698 р. вышов із друку учебник єпіскопа Й. Декамеліса „Катєхизисъ для наоуки оугрорускимъ людємъ зложєнїй”, а у 1699 р. там же ёго „Букварь языка славєньска писаній чтенія оучитися хотящимъ въ полєзноє руковожєнїе”. У наступнім часї, у 1727 р., мукачовскый єпіскоп Ґеорґій Ґеннадій Бізанцій выдав у Тырнаві „Краткоє Припадковъ Моралныхъ, или Нравныхъ Собраніє Духовнымъ Особамъ потребноє”.

Немало рукописных матеріалів, што теперь ся сохраняють в „Державному архіві Закарпатської області ‟(скорочено: ДАЗО) у м. Берегово, торкають ся проблемів отворїня М. Ольшавскым друкарнї  у Мукачові. Так, 15. септембра 1752 р. до Мукачовской єпархії на мено єпіскопа Ольшавского пришло офіціалне писмо  Про розшырїня католицькой віры і заложіня друкарнї.

 

По смерти єпіскопа Бізанція нияка література з кірілічныма буквами у Тырнаві ся не обїдновала, зато буквы-штрифты одтамаль єзуїты перевезли до Коложвару, де і была заснована кірілічна друкарня. (У Коложварї інтерес о кірілічне книгодрукованя мала румуньска церьковна інтеліґенція, бо є знаме, же румуньска писменость екзістовала до 1861 р. на основі кіріліцї). Час перенесіня кірілічных шрифтів із Тырнавы до Коложвару уточнив бадатель Гіядор Стрипскый у статї Зачаткы друкарства на Підкарпатю – то ся стало у 1740 роцї. Тота друкарня робила барз коротко. 1749-го року, як твердить А. Годинка, коложварьска друкарня згоріла. З огляду на тото тверджїня цілком логічнов видить ся ініціатіва мукачовского владикы М. Ольшавского заложыти нову друкарню в Мукачові. Тоту ініціатіву він проявив уж на початку 50-ых років, і єдночасно дав Кралёвскій радї проєкт такой друкарнї. Рїшіня того проблему все ся одкладовало про недостаток фінанцій.  Наконець, у 1755 р. імператорка Марія Терезія выдає декрет о даню согласу одкрыти  друкарню, але не у Мукачові, а у сусїднїм реґіонї – містї Кароль (Великий Кароль, Нодь-Карой, теперь м. Карей у Румунії) Сатмарьского комітату. Друкарня мала бути забезпечена, як ся ту указує, латиньскым і славяньскым шрифтом.

Як підтверджує  Є. Перфецькый у публікації „Печатная церковно-славянская книга Угорской Руси въ XVII и XVIII вђкахъ”, одкрытя друкарнї стало можне вдяка ініціатіві єпіскопа Ольшавского, якый пересвідчів угорьского маґната Ференца (Францa) Каролія взяти ся за тото дїло і матеріално го підтримати. Потім ґроф Каролій желаня до Кралёвской рады мотівовав тым, же у околишнїх селах жыє много Русинів.

 

Але скорїше і так друкарню у Великім Кароліёви отворити не подарило ся. Свідчіть часточно о тім ініціатіва іншых тогочасных знамых особ попробовати одкрити єй праві у Мукачові. Іде о ініціатівы або інформації одностно того проблему, якы выходили од дворяна Дмитрія Раца (у 1760 р.), Іоана Брадача (у 1763 – 1764 р?), ґрофа Г. Шенборна (у 1763 – 1768 роках), яґерьского єпіскопа Естергазія (у 1765 р.), мукачовского єпіскопа Ольшавского (у 1765 р.).

Припоїв ся до высвітлїня того проблему тыж історік М. Лучкай. У 4-му томі своёй вызначной роботы  Історія карпатьскых Русинів він дав і матеріалы односно орґанізації друкарнї в Мукачові. Лучкай уводить урывки з дописованя єпіскопа Ольшавского з архідеканом єпархіалного собору в Мукачові, іншпектором єпархіалных школ (будучім єпіскопом од 1768 р.) Іоаном Брадачом, якый в тім часї (од 1764 р.) перебывав у Відню з місіёв єпіскопа Ольшавского приспіти юрідічному забезпечіню незалежности Мукачовськой єпархії од католицького яґерьского єпіскопа. О вшыткых новинах  з Відня великый боёвник незалежности Мукачовской єпархії Брадач інформовав єпіскопа (деякы корешпонденції при тім мали і сто листів).

 

8. марца 1765 р. Брадач уж котрый раз обертать ся із жадостёв до Кралёвской рады, значіть пише писмо  ґрофови Естергазіёви одностно орґанізованя друкарнї в Мукачові. Інформує о тім єпіскопа Ольшавского. Він тыж інформує єпіскопа о тім, яка была реакція Г. Шенборна одностно тогдышнёй актуалной ініціатівы, якый, як єпише ся у писмі, „орґанізацію запланованой Вашов світлостёв друкарнї схвалює”. Наконець, Лучкай давать урывок зо схвалїня Естергазія, яке датоване 1766 роком і містить такый текст: „Друкарня не може бути дана ани мукачовскому єпіскопови, ани грофови Шенборнови, але друкарёви Траттнерови”.

 

Але ани послїднїй спомянутый (із незнамых нам причін) друкарню не одкрыв. Іщі штири рокы тот вопрос ніякым способомй не вырїшовав ся, аж наконець у 1770 р. привілеґію на выданя книг лем церьковнославяньскым шрифтом австрійска влада дала знамому віденькому міщанови,  друкарёви Йосифу Курцбеку (1736 – 1792),  якый заложыв друкарню не в Мукачові ці десь інде на теріторії Угорськой Руси, а у Відню. У 1771 р. Курцбек выдруковав у Відню першу кірілічну книгу про Русинів. Быв то Урбарій – знамый юрідічный документ, якый реґламентовав на землях Угорьского кралёвства взаємны односини міджі землевластниками і підданыма.

Вызначный карпаторусиньскый історік Михаіл Лучкай достойно оцїнив жывотну путь єпіскопа М. Ольшавского, о якім пише, же тот “...довіреный ёму народ николи не переставав мотівовати, де лем была можность говорити, – не менше прикладом, як жывым словом, не наганяючі ся за марнов славов, .. як другый воскреслый (апостол – позн. В. П.) Павел”.

 

Мґр. Валерій ПАДЯЙ, к. н., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты у Пряшові