30. 9. 2019: 160 років од народжіня і 85 рокiв од смерти Євменія Сабова

  • • Тітулна сторінка єдной із публікація Є. Сабова з року 1893.

    • Тітулна сторінка єдной із публікація Є. Сабова з року 1893.

Євменій Сабов (Евменій Сабовъ, Eumén Szábo, псевдонім: Е. Ивановъ) народив ся 1. 10. 1859 року у Вербяжі, у втогдышнїм Угорьскім кралёвстві, теперь теріторія Україны, вмер у Виноградові (Севлюш) у втогдышнїй Чедословакії, теперь теріторія Україны. Він быв священиком, педаґоґом і културный дїятелём русиньской орьєнтації.

Є. Сабов походив з русиньской родины, знамой своїма патріотічныма традіціями: ёго стрыко быв знамый педаґоґ Кіріл Сабов, хрестный отець – історік Іван Дулішковіч. Є. Сабов ходив до ґімназій в Ужгородї, Пряшова і Левочі (1870 – 1877), потім скінчів Ужгородьску ґрекокатолицьку багословску семінарію (1877 – 1881). По высвячіню на ґракокатолицького священика (1885) служыв почас короткого часу в парафії с. Арданово, дале быв призначеный учітелём русиньского („руського‟) языка (1887 – 1898) в Ужгородьскій ґімназії.

Є. Сабов быв єдным з главных членів Общества Василія Великого і єдным з орґанізаторів выдавательства „Уніо‟. Написав дакілько учебників, котры ся стрїтили з великов популарностёв, в тім часї знаму ґраматіку „Русская грамматика и читанка къ изучению литературнога языка угро-русскихъ‟ (1890) і хрестоматію „Христоматія церковно-славянскихъ и угро-русскихъ литературныхъ памятниковъ: съ прибавленіемъ руссскьх народныхъ сказокъ на полдлинныхъ нерѣчіях‟ (1893). Остатня робота почас довгых років была єдиным здроём навчаня карпаторуской літературы. Про змадяризовене ґрекокатолицьке духовенство Є. Сабов выдав у мадярьскім языку учебник церьковнославяньского языка Egyháziszáv nyeltan“ (1894). Од 1898 р. аж до своёй смерти служыв священиком грекокатольцькой парафії м. Севлюш (днесь Виноградів), а од 1917 р. быв архідіяконом Угочаньского комітату.

Є. Сабов быв єдным із першых културных діятелїв, якый вызывав до окремого културного розвитку Русинів, незалежного як од російской, так і україньской културы. Тоту ідею він розробив у роботї „Очеркъ литературной діѣтельности и образованія угро-русских‟ (1893). В часї чехословацькой влады по Першій світовій войнї Є. Сабов выступав проти поужываню російского ці україньского языка у културнім жывотї Русинів, выступаючі за „традічный карпаторусиньскый язык‟, яку, подля ёго слов поужывали вшыткы писателї – „од Духновіча до Попрадова‟. То не быв цілком сформованый літературный язык, быв то фактічно підкарпатьскый варіаан російского языка. Почас гострых бесїд меджі русофілами і українофілами під меном Є. Сабова была опублікована ґраматіка російского літертурного языка „Грамматика русскаго языка для среднихъ заведеній Подкарпатской Руси‟ (1924), скуточным автором якой быв Алексамсер Ґриґорьєв, учітель з Мукачова, посійскый політічный еміґрант. Під псевдонімом Е. Иванмовъ Є. Сабов опубліковав у 1922 – 1927 роках много статей о русиньскых темах у містных новиньках. Він написав тыж спомин про ранны десятьлїття свого жывота ( „Воспоминанія‟, 1922 – 1926), а тыж общу історію русиньской літературы ( „Очеркъ литературной дѣятельности и образования карпатороссовъ‟, 1925).

Є. Сабов зограв актівну роль в діятельства Общества А. Духновіча, быв ёго честным преседом (1923 – 1934). Подля нёго тота орґанізація мала бы місце „ні для москвофільства, ні, тим більше, для українства‟ і же саме мено єй давать признак русиньскости. Невтралне тверджіня Є. Сабова выкликало обурїня ултрарадікалных екстремістів із українофілского табора, што напали на жывот науковця в юни 1930 р.

Література: Александръ В. Поповъ, Евменій Ивановичъ Сабовъ: критико-біоґрафическій очеркъ жизни и дѣятельности (Ужгород, 1929); Георгій Геровскій, „Евменій Сабов и его дѣательность в области преподаванія русскаго

языка на Карпатской Руси‟, Русская школа, ІІ, 2-3 (Прага, 1935), с. 83-85; Степан Попович, До 60-лїтія од дня смерти Евменія Сабова – узвістного общественого діятеля нашого края та 100-лїтія ёго Хрестоматії (Мукачево, 1994).

Іван ПОП, здрой: „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів‟ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа, (Ужгород: „Видавництво В. Падяка‟, 2010, на с. 673-674), переклад: А. З.

Script logo