31. 3. 2026: Ід пропозіції перенести резіденцію СНМ – Музея русиньской културы в Пряшові до  Мерджілаборець

11. марца 2026 ся в Колоніцї Сниньского окресу одбыв VI. сейм Рады русиньскый реґіонів Словакії (РРуРС). РРуРС захоплює 55 старостів русиньскых сел і 22 обчаньскых здружінь. Подля той кількости бы мала представлёвати велику силу і голос Русинів северовыходной Словакії. Но є то так? Де і як чути тот голос? Звучіть тот голос на благо Русинів або лем в інтересах узкого кругу веджіня Рады РуРС?

Ід главным цїлём Рады подля єй Уставу належить окрем іншого і „захованя окремой русиньской културы і русиньского языка, еконономічна просперіта русиньскых реґіонів і заставлїня вылюднёваня русиньскых сел ці одходу людей із русиньскых реґіонів Пряшівского, но і Кошыцького края.‟ Тілько цітат із даного Устава. О реалнім пересаджованю економічной просперіты русиньскых сел на СВ Словакії  не буду теперь писати. Заінтересовало ня, якым способом ся РРуРС хоче  намагати заховати русиньскый язык, кедь, окрем іншого, свою інтернетову сторінку, окрем іншого, веде лем в словацькім языку, а не і в русиньскім. Є правда, же підпорює русинськый фолклор передовшыткым через особу свого бывшого підпредседы, Мірослава Кереканіча. Но репрезентує русиньску културу лем русиньскый фолклор?

Русиньску културу репрезентує якраз і русиньскый язык. Кілько старостів, членів РРуРС за свої села, основало в своїх валалох русиньску школку або школу? Кілько жытелїв тых сел ся голосить ід Русинам? Яку кампань роблять старостове перед каждым списованаём, жебы їх люде собі писали русиньску народность і бісїдовали із своїма дїтми в русиньскых селах по русиньскы? Як інакше хотять заховати русиньскый язык в своїх селах, кедь не будують і не підпорюють у себе русиньксе школство? Я знам о єдинім селї із 55, котрого староста, член РРуРС, де русиньска школа екзістує. І то не з волї старосты, но вдяка ініціатіві директоркы ОШ з МШ в Кленовій, а то ПгДр. Марцелы Руняниновой. Но староста Кленовой теперь русиньску школу підпорює. Но є то єдиный староста із 55. Із 22 обчаньскых здружінь, членів РРуРС лем Лабірьскы Русины під веджінём Александра Грічка, Окресна орґранізація Русиньской оброды у Свіднику під веджінём Мілоша Стрончека і ОЗ тота аґнентура ся венують русиньскым дїтём. О остатных то не мож повісти. Значіть то, же Устав РРуРС є лем порожнёв фразов по одношіню ід важному обовязку, захованю русиньского языка в своїх реґіонах? Бо розумлю і тому, же з прічіны вылюднёваня нашых сел не суть школы у вшыткых 55 селах, котрых старостове суть членами  РРуРС. Но вызначны представітелї РРуРС мали в минулости а мають і в сучасности велё можностей як старостове сел із основнов школов перемінити єй на русиньску школу або холем завести русиньскый язык до повинного навчаня на сільскій школї, но дотеперь так не зробили. Думам тым передовшыткым самого председу РРуРС, пана Мірослава Бобера. В часох ёго старостованя в Стащінї єм го веце раз з позіції штатутарькы ОЗ Колысочка – Kolíska, котра вела і в стащіньскій школї вечерню школу русиньского яызка, просила, жебы в стащіньскій школї завели русиньскый язык холем як неповинный предмет, кедь вже не хоче перемінити їх основну школу на русиньску школу. Одповідь пана старосты Мірослава Бобера была все єднака: „Нам ту не треба ниякый русиньскый язык на школї і нияку русиньску школу!‟ Як председа РРуРС змінив свій погляд?  Кебы теперь хотїв твердити, же не мам правду, бо по роках може забыв, што мі як староста Стащіна гварив, єден факт є невывернутелный: в Стащінї была і все є лем словацька основна школа і словацька матерьска школа. Но вісем років ся на ОШ в Стащінї учів русиньскый язык в рамках вечернёй школы русиньского языка ОЗ Колысочка – Kolíska. То значіть, же ани єден стащіньскый староста, враховано пана Бобера, не підхопив інтерес родічів і дїтей о навчаня русиньского языка. Так як то не підхопили і вшыткы остатнї старостове сел, де фунґовала наша вечерня школа русиньского языка на їх сільскых або містьскых школах.

Верну ся ід засїданю VI. сейму Рады русиньскый реґіонів Словакії дня 11. марца 2026 в Колоніцї. Подля запису із даного сейму на сайтї Рады по представлїню главных документів сейму наслїдовала богата діскусія, на основі котрой в узнесіню сейм підпорив і дві пропозіції делеґатів, а то а) переменованя СНМ –Музея україньской културы у Свіднику на СНМ – Музей русиньской културы, за што їм патрить велике подякованя, і б) перенести, цїтую: „Русиньскый музей із Пряшова до Меджілаборець‟, бо то патрить із главным стовпам културной політікы РРРС – „перенести ... русиньскы інштітуції до реґіонів, де жыють Русины‟. Но а ту вже велике подякованя Радї, з мого погляду, не патрить. Єднак, в Пряшові не є лем даякый русиньскый музей, а СНМ – Музей русиньской културу в Пряшові. В Стащінї теперь як кебы украли другу часть назвы нашого пряшівского музея.

Подля мене то, же резіденція нелем нашого музея, но вшыткых штирёх професіоналных русиньскых орґанізацій є якраз у Пряшові, є барз добрї, бо Пряшів є в першім рядї легко і рївнак доступный про вшыткх Русинів із цїлой северовыходной Словакії. І про Русинів із Остурнї Попрадского окресу, ці Камюнкы Старолюбновняньского окресу і про Русинів Підгородя із Собранецьского окресу і про Русинів із Порача Спішсконововеського окресу ці із Вільшавіцї левочского окресу. Меджілабірцї суть близко лем про Русинів Меджілабірьского окресу, про вшыткых остатных Русинів суть рівнак далеко або і дале як Пряшів.

В другім рядї, треба підкреслити, же Пряшів ся став културным центром Русинів уже давно, іщі в роцї 1925, кедь представітелї русиньской інтеліґенції і церьковны дїятеле як втогдышнї русиньскы „актівісты‟ купили якраз у Пряшові, а не в Меджілабірцях або у Снинї, або будь де інде, на Масариковій уліцї 62, днесь на Главній 62 у Пряшові, Руській дім на основі народной фінанчной збіркы за великой підпоры америцькых Русинів. Нихто із Русинів, котры посылали пінязї на куплю Руського дому в роцї 1925, не спохыбнёвав Пряшів як културный центр Русинів і резіденцію їх дому. А теперь, в третїй декадї 21. стороча, сто років по тій вызначній збірцї, ся одразу нашли якысь "мудры головы", кторы спохыбнюють Пряшів як резіденцію нашого музея. Чом як раз нашого музея?

В третїм рядї, в Пряшові фунґують штири професіоналны русиньскы културны орґанізації, зато го мож сміло выголосити за културный центр Русинів і в сучасности або передовшыткым в сучасности. Чом РРуРС спохыбнює Пряшів як резіденцю лем СНМ – Музея русиньской културы в Пряшові? Чом нихто із РРуРС не спохыбнює Пряшів як резіденцію Театру А. Духновіча, Піддукляньского умелецького людового субору (тадь тому бы пасовала резіденція у Свіднику подля назвы веце як у Пряшові) або докінця Інштітуту русиньского языка і културы на Пряшівскій універзітї в Пряшові? Лем на жаль, в Лабірцю не є універзіта.

В четвертім рядї, уже выше 30 років Русины жадають вшыткы дотеперїшнї словацькы влады, жебы СНМ – Музей україньской културы у Свіднику міністерство културы переменовало на СНМ – Музей русиньской културы, бо  вшыткы артефаткы в тім музею походять із русиньскых сел цїлой северовыходной Словакії, а не десь із україньской Полтавы або Запоріжжя ці Одесы. Дотеперь ани єдна влада, враховано теперїшнёй, на тото оправнене жаданя словацькых Русинів нияк не реаґовала!

Пo 17 роках од узнаня Русинів за самостатну народностну меншыну Чехо-Словакії а од 1.1.1993 Словакії, а то в роцї 2007, сьме ся наконець дочекали і дістали властны просторы у Пряшові на зряджіня нашого музея. В 2012. роцї ся музей перестяговав до теперїшнїх просторів вдяка першій директорцї музея, панї докторкы Ольґы Ґлосіковой, др. н. Теперь тота про мене незрозуміла ініціатіва РРуРС (котрой члены у векшынї припадїв за 36 років демокрації і слободы і признаня Русинів за окрему і самостатну меншыну і за 31 років од кодіфікації русиньского языка як літературного языка Русинів Словакії не отворили у своїх селах русиньску школу або школку) хоче теперь тоту выможеность Русинів цїлой середнёй Европы, бо в ниякій іншій країнї Русины свій музей не мають, нарушыти або цалком зрушыти! Мають в Меджілабірцях Русины будову на зряджіня свого музея в тых розмерах, як є то в СНМ – Музею русиньской културы в Пряшові? Намісто того, жебы многы вызначны Русины, котры ся анґажують в локалній і народній політіцї в СР, сповнили много обіцянь менї як бывшій директорцї СНМ – Музея русиньской културы в Пряшові і помогли пересвідчіти главных представітелїв Міністерства културы СР, під котре наш музей патрить, жебы вычленили про музей пінязї на проєктову документацію на реконштрукцію цїлой будовы нашого музея в Пряшові, будеме теперь одваджати позорность од главного проблему, а то зреконштруованя цїлой будовы нашого музея за европскы дотації в міліонах евр із вызев Словеньско або План обновы і одолности СР і будеме выдумовати нереалны планы, лем жебы ся з нашого музея у Пряшові не міг стати музей світого ранґу, кедь в подстатї представлює і репрезентує културу Русинів цїлой середнёй Европы. І про Русинів в Польщі, Підкарпатя, Мадярьска, Румуньска і про Руснаків із Сербії і Хорватії, нелем про Русинів цїлой северовыходной Словакії, є Пряшів ідеалне місто про резіденція СНМ – Музея русиньской културы. 

В пятім рядї, на основі выше написаного, собі думам, же ініціатіва делеґатів VI. сейму Рады русиньскых реґіонів Словакії пошкоджує інтересы Русинів заховати СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові рівнак як непеременованя СНМ – Музея україньской културы у Свіднику на СНМ – Музей русиньской културы. Бо одводжує позорность од главного, фінанчной дотації про зреконштруованя цїлой будовы нашого музея в Пряшові і тым ёго переміну на достойну будову презентації і репрезентації културы і історії Русинів Словакії, но і середнёй Европы. Таксамо, одваджать позорность од неістоты, ці буде або не буде наш музей нелем в Пряшові, а в общім, ці го наконець міністерство културы не споїть із свідницькым музеём. 

ПгДр. Мґр. Люба КРАЛЁВА, ПгД., бывша директорка СНМ – Музея русиньской културы