31. 7. 2025: ГЕЛЕНА ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА: ПИСМА ПРО РУСИНІВ (1)
ГЕЛЕНА ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА
ПИСМА ПРО РУСИНІВ
Там де в хыжі іщі вісить
ікона на стїнї.
там з тинтовым пером пишу
писма про Русинів.
Там де дїдо не россвітив
в хыжі електрику,
кажде рано од когута
зачув ку-ку-рі-ку.
Од сусїды і од мамы
чула родны слова,
нераз хлопець там од нянька
битку выфасовав.
Днеська люде у Лабірцї
так премило гварять,
же їх дїти златы слова
чітають з букваря.
А дотеперь положкынї
ходять на вывідкы,
там про дїтей родным словом
пишу приповідкы.
***
Краю родный
не упадеш
до забытя,
вєдно
із тобов
сплела ся
любов
горе
і жытя.
Шовком вышывана
лучіна
гордость моя,
красуне
Лабірщина,
де вітерець
не спить
а в кучерях
Бескіда,
весело шумить
річка Лаборець,
дзеленкать,
дзюрчіть,
в зеленім віночку
мати Камяна
восени
фарбами дугы
малёвана
і слово
материньске
у містечку
Меджілабірцї
сповіку
дзвенить,
родный край
царіцї землї
вымріяный
еден-рай.
***
Ой як краснї повиває
вітор у Ростічках,
там під Бескідом
міленькым
шепочуть перлины
Лабірьця,
быстрого потічка.
Здавна
в селї Чертіжне
в сторочных липах
кохають ся пчолкы
у пахнячім квітї,
де колись
на бережку
Добряньского
по школьскім дворї
щебетали і лїтали
як пташата
чертіжнянськы
дїти.
У школї з букваря
чітали стишкы
і приповідкы
там на могилу
будителя
про школярїв
до пукеты
на луці росцвили
першы
ярны квіткы.
Днесь велика
тихота
у зеленім віночку,
де цвила
на бережку
до пукеты
орґонина,
там щі жыє
наша близка
русиньска
родина.
Але днесь
не познавать
златы літеры
уж русиньска
дїтина.
Може там в задумі
шевелять
голузкы орґонины
і конарї
пахнячой липы
як сироты голы.
Бо на 12 замків
замкнуты
браны
русиньской школы.
***
Може з неба дух Ендіго
почув голос сына
і росказав везти дары
внукам про Русина.
Не зрік ся він свого роду,
не зрік ся бісїды
і понагляв погледати
прадїдовы слїды.
Аж до майны америцькой
із Красного Броду
слухав сын із родічами
співы мого роду.
До родного краю привіз
своє славне дїло,
жебы людство в цїлім світї
поп-арт увідїло.
Родічі до Америкы
несли біду голу,
а він приніс славу в Бескід
ку нашому столу.
А Камяна ёму на славу
віночок увила,
де з ярочка люба мама
свіжу воду пила.
Лине пісня славы горов,
цвине долинами,
Енді вічно буде жыти
меджі Русинами.
(З приправлёваной книжкы авторкы.)
