4. 10. 2018: Янко Фейса: русиньскый педаґоґ і писатель

3-го октобра минуло точно 35 років од часу, коли у 1983-ім роцї добило сердце русиньского писателя, автора дїтячой поезії, педаґоґа і тлумача Янка Фейсы. Зістала по нім поезія, но і єдна пєса. Быв актівным посеред Русинів, главно в першій половинї 20-го столїтя.

Народив ся Янко Фейса 13-го авґуста 1904-го року в Коцурї. Там пережыв і своє дїтинство, выходив основну школу. Потім продовжовав штудовати на ґімназії у Загребі, Варадинї і Ілоку. По тых штудіях закінчів в містї Крижевцї учітельске учілище. По школї учітельовав у роднім Коцурї (в рр. 1926 аж 1936 і 1938 аж 1944) і в Торжи (того часу Савино Село, в рр. 1936 – 1938). В першых роках по закінчіню Другой світовой войны быв на функції освітнёго референта у Вербасї. Пізнїше зачав учіти у вербаскій ґімнзазії, де учів математіку в низшых класах. Од 1951-го року на девять років своє місце нашов у Основній школі Светозар Марковіч у Вербасї, пак на короткый час вернув ся учіти знова до Коцура, і так одышов на пензію. В Коцурї наконець і дожыв.

 

Писатель і тлумач

Фейса  свої першы літературны творы выдав вже у 1921-ім роцї, но тоты были писаны по хорватьскы. Од 1925-го року публіковав лем по русиньскы. Якраз втогды в алманаху „Руски календар‟ обявив ся першый ёго стих під назвов „Розшейме ше, браца‟.

Ёго перша збірка поезії вышла о штири рокы пізнїше і мала назву „Пупче: писнї за дзеци‟. Дочекала ся і свого перевыданя у 1999-ім роцї, значіть сімдесять років по першім выданю. Книжка обсяговала 14 авторовых творів і 20 тлумачінь зо серьбского і україньского языка. Меджі тыма тлумачінями нашов ся і твір Йована Йовановіча Змая – класіка серьбской поезії. На далшу Фейсову творчость в книжній подобі чекало ся аж до року 1970, коли вышла книжка під назвов „Клаше сущаце‟. Но меджі тым у 1938-ім роцї написав і єдну театралну пєсу про дїтей під назвов „Мижов сон‟. Остатня збірка ёго поезії про наймолодшых чітателїв вышла аж по ёго смерти, у 1995-ім роцї, і мала назву „Заренка щирого серденка‟.

Поезія Янка Фейсы є переважно традічна, народна, повна патосу і сентіменталности, мотівів любви ку родній землї, но і приятельства меджі народами. Як уж было спомянуто, окрем властной творчости, Фейса і тлумачів літературу іншых югославяньскых народів і україньскых авторів на русиньскый язык. Коротко перед своёв смертёв опубліковав свою автобіоґрафію в журналї „Шветлосц‟.

 

Русиньскый актівіста

Фейса быв єдным із найвызначнїшых актівістів „Руского народного просвитного дружтва‟, котре возроджовало войводиньскых Русинів, укріпляло їх в народнім самоусвідомлїню. Тота орґанізація закінчіла свою роботу у 1941-ім роцї.

Вербас Янкови Фейсови у 1967-ім роцї за довгорічну плодну роботу у сферї дїтячой поезії передав Октоброву нагороду.

Петро МЕДВІДЬ, лем.фм

Моя дражка

Проста ши ми, дражко моя,
дражко нємерана.
Вше ше з тобу цешиц будзем
гоч ши занєдзбана.

Мила ши ми, бо сом шмело
вше по тебе ходзел.
Зоз тебе я, дражко моя,
прето и не сходзел.

Тебе вше ошвицовало
цепле слунко з нєба.
Просто ши ме вше водзела
тамадз кадзи треба.

Тамадз кадзи квитла правда,
любов и злагода,
а и прави мир и щесце
мойого народа.

Твоїм шлїдом сом ше рушел
давно, як малючки,
кед ми крочай швидки, живи,
ище бул лєгучки.

Гоч ме твойо оштри цернї
вельораз штухали,
мойо ноги лєм по тебе
ровни вше крачали.

Прето ше ґу тебе тераз
так щиро озивам,
тоту твою писню милу
я од шерца шпивам.

Най ми вона вично жиє,
по тей ровнї бродзи,
а мой народ твоїм шлїдом,
мила моя, водзи.

(Стих публікуєме в оріґіналї – у войводиньскім варіантї русиньского языка.)