4. 4. 2025: Елена ХОМОВА-ГРІНЁВА: Не затопиме ся! Прилетїв голубок, Вірю і знам, Де єсь? Танець, В сердцї скрыты, Луна, Гнїздо (Стишкы)

Елена Хомова-Грінёва

Не затопиме ся!

Місячок гладить

на постели мою тварь,

під перинов тепло,

аж вода стїкать з тїла.

Присний ся, дорогый!

Будеме плавати

в морю вєдно,

не затопиме ся

у водї снох.

 

Прилетїв голубок

Хоць комар куше

при рыбнику

тебе як фрас,

ты забанована,

смутна,

щупена,

без жывота

на бережку сидиш

при водї і споминаш.

Голубок здалека

несе писмо тобі.

Прочіташ мілы

слова о любови.

Потїшать, висушать

мокры кропаї

по твари,

они як тепле сонечко

розтоплять лед

в твоїй душі.

Такой крутить ся

з тобов

доокола світ.

В єдну нечекану

хвилинку

додають маґічну силу

слова в писмі о любови.

 

Вірю і знам

Моя любов в сердцї

горить без крас

в моїх снах,

не фантазія прикрас.

Білу лелію

тримлю в руках

я не клавн,

в  і  р ю

в неконечну любов.

Она єсть!

ТО ЗНАМ!

 

 

Де єсь?

Роздумую

мілый о тобі,

де єсь ся подїв?

Лем твій дых,

пах, парфум

чую здалека.

Розпознам тебе

і во тмі,

в чорній ночі.

Мої чутя

не окламлють мене,

тяжкы крокы

допадають

на тверду

выходжену

стежку

ку менї.

То велика 

потїха,

на котру

нетерплячо

чекам в жывотї.

 

Танець    

Нам двом

присвяченый паркет,

як соната грать,

легко ногы

над землёв

двигам,

несу ся

в годвабных

шатах

як зо жаром пава 

трочкы падають

з плеча,

вітер віє коло нас.

Рука в руцї

веде крок до рітму

і вказує

як знаме

іти в гармонії

з танцём

і любовлёв в жывотї.

 

В сердцї скрыты

Впадены вільхы

в роклинї

прекрочу кроком,

зелены конарї

одріжу сам.

Постою на місцю,

споминкам

красу дам.

Солоткый ротик

дївчатю поцїлую,

во верьхах

звітам ся

з тугов,

не ятрю жалём

своє сердце,

бо глубоко в нїм

остали скриты

надїя і любов.

 

Луна

Вышла луна

вечур на небо

а тїнь падать

на мілого чело.

Свої ступаї

во тмі

глядаме марнї,

сердце прежывать

найвекшу тайну.

Очі вылляли

слызы горячі,

скрыты в усмішкы

на твари дїтячій.

 

Гнїздо  

В корунах стромів

звиєме гнїздо,

там зробиме рай собі.

Співаме

о найденім щастю

вєдно с пташатами,

а вітрик гойдать нас

як на гомбалцї.

До незнама одходить

час молодости,

хоць тримеме го

на уздї сміху і

радости.

Споминкы летять

понад родный хотарь

на крылах орла

далеко горами

а сонячны лучі

гладать,

поздравяють нас

помеджі конарї.

(З недавно выданой книжкы авторкы – Любов сердця.)