5. 2. 2021: Меланія ГЕРМАНОВА: На вечурках (Народны традіції) (3.)

Меланія ГЕРМАНОВА
 

На вечурках
(Вечуркы у Габурї, у моёй бабы Євкы Онуфряковой)
 

(Послїдня часть.)

 

Дївка 1: Бабо, я чула, же даколи на вечуркы і страшкы ходили. Ці правда? Якы то страшкы были – оле нам, бабо, повіджте.

Баба:     (До дїда.) Оле, Іване, ці знаш, якы то вшелиякы страшкове были.

Дїдо:     Та лем ты, Улё, їм поповідай, бо то лем вы, бабы ся фурт дачого бояли, лем фурт вас штось страшыло. Я собі выпив деревянкы, закурив пипку, там ся ани самого чорта не бояв. (Махать на когось карадулёв, грозить, баба ся крестить і сплювать через плече.) А тебе, стара, фурт штось страшыло.

Баба:     Та правда, же страшыло. Як на пацірї дзвонили, то попід Кычару совы плакали. Коло десятой – спід старой грушы Бобкаровой штось престрашнї кувікало. Коло єденастой вночі по водї качкы переходжали. О півдванастой на вырї ланцы черькали. Але найвекшый страх быв о дванастій вночі – тодыль на цінтерї ся мертвы вказовали, коло форткы смерткы ходили, а спід моста якесь чудо вылїтало а вшытко зо собов змітало. Нϊґда нихто о дванастій уж з дому не выходив. Із вечурок сьме втїкали все до дванастой. А у Дадихы нїґда вечуркы не были, бо она коло цінтеря бывала. Пек бы їм было нечістым (крестить ся на всі бокы.)

Дївка 2: Баб, а ці і вас даколи страшыло?

Баба:     Дїти мої, мы цїлы были як тоты страшкове – перестрашены. Вшыткого сьме ся бояли: і грому, і блиску, і огня, і воды, і мертвых, і жывых, аж і самых себе. Пек бы їм было і страшкам, лем жебы і ту не пришли, бо єден быв такый проклятый і допитый, же все лем мене відїв і страшыв. (Махать руками, штось ворожыть од страшків.) Як дака (доокола ся озерать) нечіста сила – сят, сят, сят.

Страшкове: (Бухають до дверей і як бурка влїтають до хыжы. Баба лем рукы заламала. Кажду дївку щіпають, тягають за сукню, за рукы, хапають з ногы обув, кыцкають, буряють головы. Євцї розбили кудиль, похапали клочя. Підскакують, роблять превеликы шалькы. Жены і невісты верещать, дїти ся спочатку барз пострашыли, але єден страшок хопив обоє попід рукы, гласкать їх по головках, по личках, підскакує з нима, фурт їх обїмать. Ку бабі прибіг тот проклятый і ю барз дусить, стискать, цїлує, не хоче пустити. Баба вхопила палицю з клочям і веретено, бє страшка, він утїкать а фурт ю дусить. Дїдо вхопив на страшка карадулю, але одзаду го скубать за ногавкы другый страшок, а третїй посадив дїти на стільцї і выпікать з 1. дївков. Вшыткы страшкы ся веселять.

Дївкы і бабы: (Співають.)

              Пришли до нас страшкове,

              Што їм даме їсти –

              Сухы теркы коло церькви,

              Та най ідуть грызти.

              Оженив ся кострубатый,

              Взяв сі пелехату –

              Не знали як ґаздовати,

              Підпалили хыжу,

              Хыжа горить, хыжа дымить,

              Хыжа догоряє,

              Пелехата з кострубатым

              Танцї выпікає.

Страшкове: Наставляють бабам кошарикы, жебы дашто дали, дївчат пощіпкують. Євцї ся выдріжняють, же не знать прясти, дїдови хочуть вкрасти карадулю, а коцура тягають за хвіст. Проклятый щіпнув бабу за ніс, аж ї ніс счервенів. Ку бабі вшыткы натягли кошары.

Дївкы і бабы: Мечуть до кошарів тенґеріцю, фасолю, біб, горох, сушанкы, сухы грушкы, сливкы, огрызкы з яблок. Допитому страшкови баба шмарила жменьку попелу з пецка, а дїдо дугану з пипкы. У хыжі сміх, крік, веселости, дївкы рады, роблять з нима великы чуда.

Дїдо:     Бере карадулю, грозить страшкам. Допитый выдер му карагулю, танцює з нёв і з бабов.

Дївка 1: Страшкове, страшкове,

              Великы панове –

              Сьте нас погостили.

              Про вас не робиме,

              Бо ся вас боїме,

              А теперь уж ідьте,

              Хыжу нам не смітьте.

Допитый страшок: (Хоче подусити 1. дївку, але достане од бабы кутачом, а од дїда карагулёв – грозить їм і біжыть дусити дївок. Страшкове з кошариками наподобнюють, же зберають грибы, посхыляли ся намісто грибів тягають за ногы дївкы, папучі їм мечуть до кошариків.)

Дївкы:   (Співають.)

              Не теперь, не теперь

              На грибы ходити,

              Восени, восени,

              Як будуть родити.

             

              Пішов дїдо на грибы,

              Баба на підпенькы,

              Дїдо свої высушыв

              Бабины суровенькы.

             

               Як підете на підпенькы,

              Кличте нашу Ксеньку,

              Наша Ксенька не слїпенька,

              Видить, де підпенька.

Допитый страшок: (Хапле 1. дївку, хоче з нёв втечі, але баба дївку сховала за себе. Страшкове хпають до кешень дївкам, што мають у кошарикох. Дїдови вопхав до пипкы сушену грушку, бабі за пазуху лупок з фасолї.)

Дїдо з бабов: (Грозять страшкам і выганяють їх, двоми такой выбігли, а допитый дупкать страшнї ногами, хопив бабу і втїкать з нёв, але дїдо з дївками выдерли ю, а страшка выдрыляли до сїни. Він іщі раз забухав на дверї і втїк.)

Баба:     (Выстата, розпелешена сїдать на столець, одпочівать.) Но та ту мате тых страшків, дївочкы, бодай їх гора завалила, а найвеце того допитого, аж ня про нёго попід ребра скололо.

Дїдо:     (До бабы.)

               Страшку наш, страшочку,

              Дай нам палїночку,

              Дашто закусити,

              Буде ся ті добрї водити.

Баба:     Єдну напасть єм одбила, єм ся од нёй стратила, але атота суєта (вказує на дїда) лем фурт штось допрошать.

Євка:     (Давать бабі повне веретено, порожню кудиль.)

              Най зос тых ниточок

              Буде велё сорочок,

              Тоненькых, біленькых

              Про вашых дївочок.

Баба:     Дякую ті, Євко, жебы-сь была здрава і добрї дївок пооддала, а мене на сватьбу позвала.

Дївка 1: Бабо, а іщі нам повіджте, якы мена сьте подавали своїм дївкам, ці стародавны, ці дакы паньскы.

Баба:     Лем такы, якы і мы самы были. Перша і остатня были Марї, жебы уж веце дївок не было. Друга – Уля, як я. Третя – Параска, четверта – Настя, пята – Анця, а шеста – Зузка. А тій семій уж сьме не гварили Марё, лем Манько.

Дївка 2: Дїду, а сынів сьте як назвали-величали, якы мена сьте молодцям дали.

Дїдо:     Лем трёх єм їх мав, бо штирёми, будь їм легка земля, іщі малыма повмерали. (Збыхнув, посмутнїв, баба сплаксїла і ся перекрестила.) Найстаршый Іван, як я – ґазда дому, середушнїй Василь, сам собі мено принїс а наймолодшый – Гриць, то уж бабина політика. Але добрый хлопчіско, моя потїха. А на тых трёх сынів і сім дївок, дївчата і бабочкы бы ся зышло выпити.

Баба:     (Давать дїдови повну фляшку. Ставлять на стіл танїры, дївчата ї помагають.)

              Прошу вас до столу сїдати,

              Бо вас хочу вшыткых почестовати.

              Вшытко піря сьте мі попороли, клочя попряли, вовну порозтяговали, тенґерицю, фасолю, горох і біб полупили, мак почістили, а од мене на вечурках добрый олдомаш заробили.

Дївка 1: А чім нас будете, бабо, гостити?

Баба:     Дам вам мачанкы,

              Потім варянкы,

              Бандурок на квасно,

              Вівсянкы немасной,

              Круп, замішкы, кисиліцї,

              І дынянкы на жентіцї

              І стеранкы з бандурками,

              І фасолю зо сливками.

              Гіркый сыр з маслом

              І капусту квасну.

Дїдо:     Жебы не пив сам я, дай і вам, боже здравя.

Вшыткы: Дай, Боже, дай. Жебы сьте, дїду, іщі до сто років жыли, а баба іщі довше.

Дївка 1: Дїду і бабо, дякуєме вам за днешнї красны вечуркы у вашій хыжі. А жебы не были остатнї.

Дївка 2: І за вашу доброту і ласку, ба і за смачну гостину, а дїдові за міцну палїночку.

Баба:     (Робить конець вечуркам.)

              Дай, боже, здравя, міру,

              Старость спокойну!

              Жебы сьме веце не зажыли войну,

              Жебы нас дїти не забывали –

              У чести і ласцї тримали.

              Жебы нихто не знав біды з нас –

              Дай нам, Боже, добрый час.

Вшыткы: (Співають.)

              Няй же буде добрый час,

              Як у людей, так і в нас,

              І в щасливу годину, годину

              Розвеселим родину, родину,

              Ой ну-ну, ой ну-ну –

              Розвеселим родину...

Дївка 1: Вечуркы кінчіме,

              Добру ніч жычіме,

              Бо іде дванаста

              Страшків ся боїме.

Вшыткы: (Одходять співаючі.)

Спийте, люде, спийте,

Нам ся не чудуйте, 

З вечурок ідеме,

Співати можеме.

(Вечуркы кончать аж покы не одыйдуть гостї цалком з обыстя.)