6. 11. 2020: Мілан ҐАЙ: Правдивa любов, Ой Лаборець – быстра вода, Якый іщі віршик (Стихы)

Мілан ҐАЙ
Правдива любов

Так є то оддавна,
од коли світ стоїть,
кажда добра мамка
за дїтя ся боїть.

Я свого сыночка
тяжко выховала,
жебы-м у жывотї
радoсть з нёго мала.

Нянько нас барз скоро
за вчасу опустив, 
іщі ся мій Янко
ани не народив.

Велё єм хотїла
у жывотї мати, 
пішла єм родити,
не матурoвати.

Жыли мы дость скромно,
што буду казати, 
од єдной до другой
бідненькой выплаты.

Янко зматурoвав
як вызнаменаный,
на высоку школы
быв одпоручаный.

Сiдїли сьме в аулї,
як го промовали,
барз велику гордость
із бабов мы мали.

Ґратулуєме тї, 
мій мілый сыночку,
уж лем домів приведь
даку невісточку.
Бабка цїла щастна
го міцно обяла, 
до бочной кішенї сака 
пятьстовку дала.

Не бійте ся, бабко,
і ґу тому дойде,
може за куртый час
дака за мнов прийде.

Чудно мі кус было, 
же так бісїдує,
може уж даяку
мі ай затаює.

Раз єм пришла домів,
ани-м не вірила,
у дверях єм шувне
дївчатко збачіла.

Была молоденька 
із каснов тварічков,
а у правій руцї
із білов палічков.

Не могла-м у собі 
сховати скламаня, 
вшелиякы думкы
приходили на ня.

Горко тяжко єм то 
даяк вытерпіла, 
жебы Янко мі высвітлив,
такой я хотїла.

Астрофія нервів
так мі высвітлёвав,
коли своє дївча 
тогды обгаював.

Центральный выпадок
далше высвітлює,
видить періферно
ніч не заострює.

Барз одборно гвариш, 
не розумлю тому,
то хочеш мі слїпу 
привести до дому?

Вірю, же по часї
похопиш то сама,
бо ты єсь найлїпша
в цїлім світї мама.

Никдай ся не змірю,
же єй хочеш взяти,
знаш што лем траплїня 
із нёв будеш мати?

Чом праві ты мусиш
таку собі взяти? 
Велё того будеш 
собі одрїкати.

Звышыв на ня голос,
бо го то трапило, 
кедь єм ю як мамка
не прияла міло.

Зохаблю му часу, 
няй пороздумує,
і може по часї
мі раз подякує.

Не робила єм ніч
чекати-м зачала,
же прийде повісти:
мамо правду-сь мала.

Кадыль я ходила,
всягды єм плакала,
чом тота Сілвія 
до оч ёму пала?

Тївко красных дївчат
ходить ту по світї,
чом праві мій Янко
таку мав стрїтити?

Занедовго пришло
сполочне вінчаня,
пережыла я там 
велике скламаня.

Ани лем на обід
не хотїла-м іти,
то тадь не є правда....
не хочу вірити.

        о О о

По одступі років, 
уж я похопила,
еґоістка-м была
ку нёму – неміла.

Мала-м важну рану
перед пар роками,
так же праву руку
одрїзали аж мі.

Думам собі, настав
про ня конець світа,
як без рукы пережыти
іщі далшы лїта?

Пришла мене і Сілвія
з Янком навщівити,
„буду ваша права рука
а вы ня водитиˮ.

Обяла єм ю першый раз
і ку нїй стулила, 
перепросила у слызaх,
жебы одпустила.


Ой Лаборець – быстра вода

Ой Лаборець, быстра вода,
де є твоя слава,
коли ты была велика
ріка сильна, дравa.

Было тот глук воды
чути до далека,
плавати в глубинах
была небезпека.

В давных часох як мы
были іщі дїти,
тяжко было воду
так перебродити.

Як выгнали мы коровы 
над Дамарів - втогды,
то пасучи они прийшли
аж долов до воды.

В днешнїх часох уж є ріка
так здевастована,
як кідь бы ани не мала 
ниякого пана.

Не принесе потїшіня
серцю, духу, оку,
бо помалы є змінена
на велику стоку.

Наоколо лїсів мало
што тримали влагу,
высохли притокы воды
кадыль мали „драгу.ˮ


З лїсів уж тоты потїчкы
воды не зберають,
зато по менше в Лабірцю
уж рыбкы плавають. 

Пили мы з той рїкы воду
така была чіста,
спробовали бы сте днеськаль-
то хворота іста.

Якый іщі віршик

Якый іщі віршик
мам я написати,
родне моє село
як тя мам вызнати?

Лем в добрім споминам 
на зажыткы свої,
коли іщі жыли 
і родічі мої.

Розквітнуты лукы,
поораны поля,
шырочезны лїсы
то потїха моя.

Ай мої предкове 
ту од давна жыли,
мали тяжкый жывот,
але пережыли.

Свій край родный не мож
за другый мінити,
зато із родинов
ту я остав жыти.

Любві учу дїти 
до краю родного,
най важать го собі
і жыють про нёго!


(З приправлёваной книжкы Мілана Ґая – Правдива выповідь.)
 

Script logo