6. 3. 2020: 95 років од народжіня Штефана Ладiжиньского

 Штефан Ладіжиньскый (Štefan Ladižinský) нар. 7. марца 1925 в Матисовій, вдогдышнёй Чехословакії, теперь на теріторії Словакії. Быв дiрiґентом, композітором, сполоченьско-културным діятелём русиньской народной орьєнтації на Словакії. Наш юбілант жыє у Братїславі-Русовцях. 

Серенёшкольскы штудії зачав у греко-католицькій руськiй ґімназії в Пряшові, дакілько років учів ся у словацькых школах середнёй Словакії і закінчів ґімназію у Баньскій Быстріцї (1945). Короткый час штудовав інжінїрскы наукы і право, але нато зачав ся занимати своїм великым інтересом – музиков. У Братїславі заложыв Словацькый музичный орхестер (діріґент, 1946 – 1950) і Воєньскый ансамбель кпт. Налепкы (1949 – 1951); по переходї до Прагы став директором Ансамблю Віта Неєдлого (1952 – 1959)

Залюбленость Ш. Ладіжиньского до русиньской фоклорной музикы нашла свою повну реалізацію почас веджіня „Піддуклянського українського національного ансамблю‟ у Пряшові (1959 – 1965) (позн. ред.: теперь ПУЛС). Пізнїше вернув ся до Братїславы і став директором Словацького державного фолклорного ансаблю – SĽUK (1965 – 1969) і ансамлю „Налепка‟ (1969 – 1981). Быв тыж закладателём і першым директором братїславского театру „Studio S“, аж до одходу на пензію у 1989 р.

Одтогды зограв важну роль у русиньскім народнім і културнім возроджіню як сполузакладатель Здружіня інтеліґенції Русинів Словеньска (1995) і председа Русиньской оброды на Словеньску (1999 – 2001). Часто ся публіковав у словацькій пресї і актівно лобовав у словацькой вклады за інтересы русиньскых културных і освітнїх орґанізацій. Про пропаґацію русиньской світьской і реліґійной музикы Ш. Ладіжиньскый заложыв дїтьскый ансамбель „Русовскы внучата‟ (1981), про якый опубліковав оброблїня візатьской Літурґії св. Іоанна Златоустого, засновану на традіції карпатьского простопінія Русинів выходной Словакії: „Liturgia sv. Ioanna Zlatoustaho: spevy“ (1992).

Ку ґратулантам нашому юбілантови Штефанови Ладіжиньскому ся припоюють вшыткы, што Штефана познаме, але і члены Академії русиньской културы в Словеньскій републіцї, члены єй редакції і редакції часопису Русин і желаме му іщі пару років певного здоровя, радости і щастя в родинї і вшытко найлїпше, што собі желать. 

Здрой: Павел Роберт МАҐОЧІЙ, „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів“ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа, Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2010, с.390, переклад з україньского до русиньского языка: А. З.