6. 5. 2016: Петра Семанцёва: Россыпаны рядкы

Перед двадцятьєден роками быв кодіфікованый списовный русиньскый язык на Словакії. Може найлїпшым доказом справности того рїшіня є култура – матеріална і духовна, котра взникала в наслїдуючіх роках. Русины мають своє телевізне высиланя в Русиньскім народностнім маґазінї, добили ся таксамо розгласового народностного высиланя в рамках радіа Патрія, самособов, ай на сценї Театра Александра Духновіча у Пряшові ся грає по русиньскы, недавно к медіам прибыло і русиньске інтернетове радіо про молодых Русинів.

В літературній области ужываня русиньского языка на Словакії але мож спозоровати єден інтересный яв – скоро вшыткы белетрістічны тексты суть писаны старшов ґенераціов Русинів. Споміджі них спомяньме напр. Юрка Харитуна (нар. 1948), Штефана Сухого (нар. 1946), Миколая Ксеняка (нар. 1933) ці Марію Мальцовску (1951 – 2010). Тоты писателї на роздїл од молодшой ґенерації зачінаючіх авторів діспонують вдяка десятьрочам літературной актівіты векшым чіслом умелецькых текстів, богатым скушеностным комплексом, выясненым авторьскым ідіолектом і в непослїднїм рядї і высшов квалітатівнов уровнёв своєй творчости, што доказує і факт, же каждый із спомянутых быв оцїненый престіжнов Преміов Александра Духновіча, котра ся каждорічно удїлює за найлїпшый оріґіналный твір писаный русиньскым літературым языком.

Молодшу ґенерацію русиньскых писателїв мож было спознати главнї на сторінках першых пореволучных новинок Народны новинкы – їх літературной прилогы Поздравлїня Русинів, в антолоґіях Русиньскы соловї (2010) ці Русалка (2009), котра взникла позберанём робот, што ся обявлёвали в рівноменнiй прилозї Народных новинок в рокaх 2000 – 2009. Їй обсяг творили найвеце штуденты Пряшівской універзіты штудійного проґраму русиньскый язык і література, споміджі молодшых авторів але літерарно чінны суть лем дакотры – Яна Сташкова, Мірослава Лацова, Петро Ялч ці Петра Семанцёва, котрoй дебут несе назву Россыпаны рядкы (2013).

Кідь будеме брати до увагы скушеностный комплекс автора, ёго збірку знань, назорів, скушеностей, знань і моралных якостей, (Žilka, 2006), так жывот Петры Семанцёвой представлює достаточны предположіня на то, жебы зачала творити праві в русиньскiм языку. Молода авторка ся народила в року 1987 в Гуменнім, скоро цїлый жывот пережыла в русиньскiм селї Чертіжне. По штырёх роках на ґімназії в Міджілабірцях продовжовала штудії на Пряшівскій універзітї в Пряшові, де выштудовала учітельство академічных предметів ґеоґрафія в комбінації з русиньскым языком і літературов, нескорше собі нашла роботу як выхователька на основній школї в Братїславі.

Єдным із урчуючіх моментiв каждого автора є то, якым способом ся попасує із своїм дебутом. Можности суть слїдуючі – або надвязати на традіцію уж заведженых писателїв і приспіти своёв частков „до млина“, або свої першы крокы зачати на надїйній, но тыж ріскантній дразї оріґіналности, експетіментів, а може і даякого попертя попереднёй творчости, як то было в припадї французьскых авторів авантґарды. Як уж назва збіркы наповідать і авторчин вступ потверджує, дебут сі волить безпечнїшу можность. Споїня слов „россыпаны рядкы є тыж назвов першой капітолы Зеленой фатаморґаны, новелы Марії Мальцовской. Творчость вызначной русиньской прозаічкы ся вызначує міцным перепоїнём із властным жывотом, почливостёв і ласков к родинї, а тоты слова мож поужыти і на книгу Петры Семанцёвой. Россыпаны рядкы суть збірков повідань і текстів, котры мож розложыти на цїлій шкалї якости – од выдареных слоговых цвічінь аж по повноцїнне повіданя.

Першый текст книгы Моя мама належить до катеґорії автобіоґрафічных повідань. Є то куртый опис мамы, котра про авторку представлює найважнїшу особу єй жывота: „Мено моёй мамы є вырыте і написане на каждій сторінцї моёго жывота.“ (Семанцёва, 2013, с. 8). Авторчина мама є характерізована як особа скромна, робітна і добросердечна, є то стїлесненый ідеал, без хыб ці злозвыків, прічім означіня мама є поважоване за честь і посланя. Текст не захoплює даяку конкретну капітолу маминого жывота, описує скорше єй фізічну, але і душевну красу, прічім вывжываный є веце статічный опис, як дінамічный. Авторка підчаркує місто матери в єй жывотї, прирівнує ю к вілї, ці к ангелови. „Яке є то прекрасне повісти дакому: „... мамо, мамко, мамочко..“. Тото слово скрывать в собі штось надгерне, любезне, чаровне, дашто неописательне, што выходить прямо зо сердця, як сонечный луч, котрый ся передерать через хмары. Стати ся мамов то є пожегнаня, є то дар од пана Бога.“ (Семанцёва, 2013, с. 8) Моя мама є ідеалізованым, некрітічным описом, котрого тяжиско не є основане на перевазї традічного повіданя, як є тому в творчости Марії Мальцовской, але в прямых описах.

В подобнім дусї авторка продовжує двома куртшыма текстами – З облака моёй ізбы і Великдень очами моёй бабкы. В обидвох звучіть міцным тоном носталґія, ці уж за дїтинством, або святочныма традіціями, котры были в минулости міцнїше пережываны і были неоддїлнов частёв жывота Русинів.

Послїдный із біоґрафічных текстів, Братїслава – мале, велике місто, захоплює поштудійну добу авторкы, котра вымінює істоту і безпечность знамого середовиска за обіцянку новой роботы і осамостатнїня у великім містї. В повіданю доходить к порівнаню і оцїнцї опозітных двоїць село – місто, істота родины – самостатность. Сердце поротаґоністкы але і наперек рїшіню зістати в Братїславі, оставать в ріднім краю.

Другов катеґоріов повідань, котры мож в книзї одокремити, суть тексты без зъявных автобіоґрафічных елементів, в котрых має головне слово авторчина фантазія, мотівы любови і віры. Куртше повіданя Марек, не одходь, нараблять із темов першой любови, котра ся не мусила наповнити, но аж в моментї Марековой автогаварії собі героїня усвідомлює свої чутя к нёму. Неменше сентіменталный, але далеко амбіціознїшый текст Зазрак мого жывота нараблять тыж з ласков, в тім припадї ся на загорїлы чутя позераме оптіков мужа. Головнов поставов і сучасно розповідачом повіданя є Матєй, котрый походить із фінанчнї добрї забезпеченой родины, веде успішный жывот правника, но і так мать чутя, же ёго жывот ниґде не веде. То вшытко ся мінить, кідь в облюбеній кавярни стрїтить Гану, дївку, котра го такой очарить. Над надїйно ся розвивавшов ласков молодого мужа і жены ся але закурто обявить тїнь Ганиной важной хвороты.

Заплїтку Зазраку не мож поважовать за обявну ці оріґіналну, іде о любовне повіданя двох молодых людей, котрым доля не хоче дожычіти щастный сполочный жывот, но воля і енерґія Матєя давать Ганї силу боёвати із раковинов. Форма прямого розповідача уможнює подробно выкреслити головну поставу Матєя, ёго думаня, чутя, назоры і одношіня, на котре міцно впливала абсенція любви в дїтинстві, довіры і порозуміня, котре в родинї нїґда не чув. Важнов інформаціов є і то, же Бог не быв в родинї витаный, віра была родічами внимана як страта часу і енерґії, котры бы мав Матєй радше присвятити штудію і карьєрї. Наперек сназї родічів формовати і смеровати Матєїв жывот подля своїх представ то молодого мужа інштінктівно тягать ід Богу: Потихы єм ся помолив, подяковав і перехрестив лем так, жебы нашы не відїли... (Семанцёва,  2013, с. 29).

Матєй терезво годнотить своє дїтинство і доростаня як духовно порожнє і не розвиваюче ся, лемже і так по властнім осамостатнїню жыв жывот подля взору своїх родічів: штудіом і роботов наслїдовав отцёве желаня – стати ся добрым правнком, вікенды перебывав в барох, жебы позад того терьпів понедїльковы рана з болестями і роскываным жалудком, не думаючі на заложіня властной родины, в котру фактічно не вірив. Чітателёви тыж признає, же істый час ся сексуално стыкав  із трёми женами нараз, і же к другому поглавю ся не справовав з учтивостёв: Перевішены через постіль очіпкованы ці сатеновы шаты, або напівшаты, бо при облечіню веце одгалёвали як закрывали, єм взяв і шмарив, як од даякой простітуткы, котра за свою одроблену роботу чекала фінанчну одміну. Тым єм їх тоталнї понижовав і така дама одходила все з мого біту не як вітязь, але як моя жертва. (Семанцёва, 2013, с. 36) Главна постава є выкреслена міцно і увірително, непочливе справованя одповідать на смуток в душї, чітатель розуміє ёго мотівацію. Матєя можеме поважовати за повноцїнну, жыву і дыхаючу поставу із мняса і костей. Поужыта я-форма уможнює авторцї легко здобыти чітателёву позорность, приближыти Матєя і ёго пережываня, на другім боцї але і вдяка обмеджіню, котре з выберу я-формы выплывать, о внутрїшнїм світї другых ся дізнаєме лем то, што Матєй зістить сам, або му то іста постава в діалоґу ці в іншій інтеракції прозрадить.

З вынятком міцной віры в Бога, чутя к Матєёви і інформації о смертелній хворотї, о другій поставі – Ганї, не знаме скоро ніч. В чітателёвій представі ся формує скорше доєм молгавого характеру, котрый ся одразу обявлює в Матєёвім жывотї, духовно го розвивать і наповнять.  Што але робить подля потреб авторкы і єй повіданя то є то, же глядать міста, де го хоче насмеровати. Штартером Матєёвой переміны і найджіня віры в Бога суть дотеперь непознаны емоції і інштінктівна тужба помочі другомо чоловікови. Гана в повіданю пособить скорше як вгоднї поужытый авторчин обєкт, а не як актівный чінитель.

Петра Семанцёва але в тім текстї доказує, же на векшім россягу знать істїше нарабляти із композіціов, в повіданю можеме позоровати аж скоро драматічну выставбу – од експозіції, котру представлює Матєїв дотеперїшнїй жывот, через крізу, котру запрічінить Ганине інформованя о хворотї, аж по розузлїня, котре зохабить головну поставу навсе змінену. Ганина хворота є міцным дїётворным елементом, котрый текст здінамізує і вытварять так напятя. Авторка наслїднї тото напятя вгоднї уволнює або зміцнює. І зато можеме поважовати Зазрак мого жывота за найлїпшый текст уведженой прозовой збіркы.

В Россыпаных рядках ся находять і дві повіданя, котры суть вгодны про молодшого чітателя. Як ся розгадали великодны доброты – суть легкым повіданём о ожывеных великоднёвых їдлах, котры ся не можуть догоднути на тім, хто з них собі найвеце заслужить престіжну позіцію наверьху великодного кошика.

(- Гей, гало а ты ся де пхаш? – Споров на ню Яєшник.

(...)

– Но та там, де і вы, – мудро одповіла Грудка сыра і дале ся пхала на верьх, як кібы ніч.

– Про тебе там місце не є, чуєш? – Озвала ся офучана Шовдра.

–А чом бы нї? Ці я іншака як вы? Мене робили з того найсмачнїшого коровячого молока. Попозерайте на мене, на мою прекрасну снїгобілу фарбу, та я як молода невіста і прото я мушу быти на верьху кошика, я ся там мушу кекешыти, не вы, смердюжници!“ (Semancová 2013, s. 55)

Їх сперечаня є спроваджане веселымa діалоґами, котры суть повны выстатованя ся, наконець але перегварить старый мудрый Хрін, єднозначнї укончіть конфлікт і наверне міджі вшыткых покору і спокій, котрый бы мав пановати через великы церьковны свята.

Неменшe выдарена є і приповідка о роспещенім Рождественнім ангеликови, котрый як бы мав робити, то радше вшыткы орїхы поїв і в нечеканій хвілї злетїв з Неба на Землю. Про Петру Семанцёву суть повіданя з особнов выповідёв бесспорно важны, но тексты незвязованы реалітов єй уможнюють ослободити фантазію, нарабляти із композіціов повідань і проявити енерґію і гравость авторкы – зачаточнічкы.

„В центрї інтересу сучасных русиньскых писателїв суть каждоденны проблемы чоловіка, жывота у селах, народной ідентіфікації Русинів, природа, традіції, церьковный жывот і под.“ (Плїшкова 2008, с. 102) – тото выядрїня платить і про дебут Петры Семанцёвой. Єднотливы тексты мож роздїлити на фіктівны і автобіоґрафічны, котры ся замірюють на важны особы, ці моменты в єй жывотї. Вдяка ним собі можеме утворити назор і о авторцї, о єй позітівнім одношіню к жывоту на селї, традіціям і к вірї. Семанцёва збыточнї не підкреслює своє русиньске корїня і важность народного усвідомлїня, свої назоры презентує без прямого натиску на чітателя ці моралізованя, котре бы пособило умело і першопланово. Домінантов текстів Россыпаных рядків, котры ся рушають і в світї фікції є любов ку другому чоловіку, як і к Богу, їх складба є комплікованїша, главнї в припадї повіданя Зазрак мого жывота мож говорити о функчній драматічній композіції. 

Авторка сі в своїм дебутї выбрала драгу традіції і надвязаня на екзістуючу ґенерацію авторів, є але шкода, же безпечный способ традічного повіданя не підкреслила експеріментами, гров з формов ці высшым находжінём діалоґів, котры бы тексты здінамізовали, і сучасно бы знижыли чісло прямых выповідей розповідача, котрый чітателёви улегшує чітаня і інформації му подавать прямо без можностей взнику роздїлных інтерпретацій. Проблемом є тыж слабше вывжытя бочных постав, котры фунґують глсвнї як средство ку авторчиному замышляному цїлю.

Невелику збірку прозы Петры Семанцёвой мож і наперек недостаткам оцїнити як помірно выдареный дебут, в котрім ту веце, ту менше превказала свої схопности выставляти драматічне любовне повіданя, граву рождественну ці великодну приповідку про найменшых і тыж дозволила чітателям посмотрити до свого жывота через автобіоґрафічно ладжены тексты. Россыпаны рядкы суть точнов назвов про збірку текстів зачінаючой авторкы, єдной із іскерок наступаючой ґенерації русиньскых писателїв, котра ся з далшыма скушеностями і вдяка інтересу чітателїв може розгорїри ясным поломінём якости.

 

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, Центер языків і култур народностных меншын – Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

HARPÁŇ, M., 2004. Teória literatúry. 3. vyd. Bratislava : Tigra. ISBN 80-88869-36-6.

МАЛЬЦОВСКА, М., 2007. 100 вызнамных Русинів очами сучасників: І. часть. Пряшів : Світовый коґрес Русинів. ISBN 978-80-88769-79-8.

МАЛЬЦОВСКА, М., 2009. 100 вызнамных Русинів очами сучасників: ІІ. часть. Пряшів : Світовый конґрес Русинів. ISBN 978-80-89441-01-3.

PETERKA, J. 2009. Teorie literatury pro učitele. ISBN 978-80-239-9284-7.

PLIŠKOVÁ, A. 2007. Rusínsky jazyk na Slovensku : náčrt vývoja a súčasné problémy. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum v Prešove. 1. vyd. ISBN 978-80-8045-502-6.

ПЛЇШКОВА, А. 2008. Русиньскый язык на Словеньску (Короткый нарис історії і сучасности). Пряшів: Світовій конґрес Русинів. ISBN 978-80-88769-86-6.

СЕМАНЦЁВА, П. 2013. Россыпаны рядкы. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв.

ŽILKA, T. 2006. Vademecum poetiky. Prešov : Vydavateľstvo Michala Vaška. ISBN 80-8050-965-4.

 

Script logo