6. 5. 2016: Російска русиністіка в сучасности: баданя історiка

Абстракт:

Статя ся занимать сучасным ставом російской русиністікы, конкретнїше єй історіоґрафічным  сеґментом. Штудіум Русинів має в нашій державі давны, іщі дореволучны традіції, не перерывало ся ани в совєтьскім періодї. Покы скорїше ся на Русинів домашня наука позерала як на часть Росіян або Українців, то лем в послїднїм десятьрічу поступнї ся зачала формовати російска русиністіка в узшім розуміню слова. Обєктом ей выскуму суть Русины, в розуміню самобытного етніка в рамках выходославянства. Підвышує ся чісло професіоналных русиністів, збівшує ся обєм научных публікацій і кваліфікованых робот, присвяченых Русинам. Русиністіка ся стає все веце авторітатівнов і популарнов дісціплинов.

 

Позераючі на традічну різність назорів в номенклатурї, главнї гуманітарно-научного наміраня, треба пояснити, же під русиністіков в рамках той роботы розумієме дісціпліну (точнїше – згорнутя научных дісціплин), яка ся занимать языком, літературов, історіов, матеріалнов і духовнов културов Русинів.[1]

Беручі в увагу іщі все малу популарность русиньской проблематікы, поважуєме за важне нашы баданя доповнити росшыреным вступом. Русины (точнїше – карпатьскы Русины або Карпаторусины[2]) суть автохтонне выходославяньске населїня южных і часточно северных схыл Карпат. Граніцї Карпатьской Руси, котра реално адміністратівно-політічно не єствує были сформованы русиньскыма дїятелями лем в серединї ХІХ. – початку ХХ. ст. (охоплюють україньске Закарпатя, северовыходну Словакію, юговыходну Польщу, а тыж невеликы теріторії в Румунії і Мадярьску). Часто ключовым і притім зявно неґатівным шпеціфіком розвитку русиньского соціуму в протягу вже скоро двох стороч видить ся неперестанна полеміка о народно-языковій ідентітї Русинів. Притім, різны представителї містной інтеліґенції поважовали русиньске населїня або за часть єдиного русского (не великорусского, але общовыходославяньского) народа, або за часть Українців, або як цалком самобытне выходославяньске етнікум. Попри уведженых концепціях в окремых реґіонах заселеных  Русинами ся формовали концепції їх асімілації з неблизкым, і даколи, цїлком неприбузным маёрітным народом, класічным прикладом чого є мадярізація Русинів в Угорьскім королївстві. В сучасности главну конкуренцію мож видїти міджі ідейныма українофілами, підтримованыма Українов, і русинофілами, якы застають право на властну ідентіфікацію і розвиток свого літературного языка выключно на карпатьскій основі. Таке роздїлїня, котре має своє місто в русиньскім сполоченьско-політічнім жывотї, ся одзеркалило і в научнім діскурзї. Дїло в тім, же науковцї-українофілы, котры не узнають екзістенцію Русинів як самобытного етніка, ся тыж скептічно односять ід екзістенції русиністікы як окремого обору в области выскуму выходославянства. Як особливу субстітуцію русиньскых штудій Українофілы понукають аморфне карпатознаня. Хоць і русиністіка, і карпатознаня мають свої семантічны нюансы, котры роблять обидві дісціпліны не цїлком єднакыма, вже лем подля єдной термінолоґії, котру преферує тот або другый науковець, мож усуджовати ёго позіцію у вопросї народно-языковой себеідентіфікації Русинів.

Уведжены условія приводять ід теоретічному розколу, котрый мож рїшыти веце способами: ці односити до сферы русиністікы тоты научны роботы, авторы котрых Русинів односили ід Карпаторосам, Росіянам або Українцям (а кібы самы мали можность, досправды бы были проти приключіню ся ід русиністам)? Тримлеме ся думкы, же подобны роботы, хоць з претензіями, ся тыж являть русиністічныма. При тім русиністічны в найузшім розуміню слова – суть такы научны публікації, в котрых Русины называють ся точно Русинами. Операючі ся на даный погляд, будеме говорити о ставі російской русиністікы.

Історія научного баданя, в одношіню близкоприбузного з векшынов Росіян, выходославяньского населїня Карпатьского реґіона має в нашій державі уж дві стороча. В ХІХ. сторочу ся в Російскій імперії під впливом різных факторів підвышив інтерес к тнз. „зарубежній“ або „підярмовій“ Руси, т. з. выходославяньскым етнічным теріторіям в Габзбурґскій монархії (Галичіна, Буковина і Угорьска Русь не маюча адміністратівных граніць). Тот інтерес зачав кулміновати дякуючі російскій державній пропаґандї в періодї Першой світовой войны. Не вшыткы із споминаных областей мож поважовати за русиньскы в сучаснім розуміню слова: Галичіна, з вынятком Лемковины, і Буковина ся єднозначнї класіфікують мімо карпаторусиньского діскурзу. Якраз, уж домашнї науковцї ХІХ. – початку ХХ. ст. із характерістічнов про тот період міджідісціплінарностёв ся актівно інтересовали тыма выходныма Славянами, котрых мы днесь называме карпатьскыма Русинами. Передовшыткым не мож не спомянути хоць лем такы мена, як: Н. І. Надєждїн (1804-1856), І. І. Срезнєвскій (1812-1880), Ґ. А. Де-Воллан (1847-1916) І.П. Філєвіч (1856-1913), А. Л. Петров (1859-1932), В. А. Францев (1867-1942), Ф. Ф. Арістов (1888-1934) і др.

По Октобровім переворотї дореволучне одношіня к Русинам у великій мірї перевзяли російскы науковцї – еміґранты.

В Совєтьскім Союзї, конкретнїше в РСФСР як попередникови сучасной Російской Федерації, ся выскум русиньской проблематікы (языка, історії і културы) таксамо не перерывав (хоць основны науковы силы были концентрованы в УССР, до котрой по Великій отцюзняній войнї вошло Закарпатя і де было переселеных коло 100 тіс. Русинів-Лемків із Польщі). Но на роздїл од періоду Російской імперії, Русины ся теперь трактовали выключно як Українцї. Інакше назераня, наприклад, обертаня ся к традіціям русиньского русофілства, ся поважовали за реґресівны. Зато мало-хто із науковців ся осмілёвав нарушовати общоприяты схемы, а кідь ся і осмілив, так ся намагав масковати властне вольнодумство, котре ся росходило з офіціалнов совєтьсков класіфікаціов выходославяньскых языків і народів (наприклад, московскый літературознатель Н. В. Водовозов (1902-1977)).

Роспад СССР і вытворіня Російской Федерації, мали за наслїдок кардіналны сполоченьско-політічны трансформації і допомогли наростаню плуралізма в т. ч. у вопросах народной ідентічности. Змінї поглядів на Русинів в домашнїй научній сферї передходив інтерес к наслїдству дореволучных і еміґрантьскых авторів, што ся одразило в популарных перевыданях з 90-ыx р. Першыма выданыма были брожуры Ґ. Ю. Ґеровского (1886-1959) „Язык Підкарпатьской Руси“ (Ґеровскый 1995) i Ф. Ф. Арістова „Літературный розвиток Підкарпатьской (Угорьской) Руси“ (Арістов 1995), підготовленый московскым ентузіастом С. В. Шараповом. В тых, колись мало знамых роботах є літературный процес в русиньскім окружіню представленый як часть не україньского, але „общорусского“ літературного процеса. Дале, в Москві быв намаганём патріотічного публіцісты М. Б. Смолїна выданый цїлый комплекс зборників старых робот, в тім чіслї часточно присвяченых і Угорьскій Руси і Лемковинї (Україньскый... 1998; „Україньска“... 2004; Русска... 2005). В роцї 2000 в Санкт-Петербургзї вышов зборник „Україна – то Русь“ під редакціов вызначного американьского Русина-русофіла М. І. Туряницы (1912-2001) (Україна... 2000). Основов той книжкы стали публікації ёго часопису „Слободне слово Карпатьской Руси“.

Быв перевыданый і твор В. Р. Ваврика (1889-1970) „Терезин и Талергоф“ о репресіях проти русофільскы орьєнтованым Галичанам, враховано Лемків, в періодї Першой світовой войны (Ваврик 2001). Самособов, вшыткы названы, но і другы подобны перевыданя, представляли цїнность в першім рядї, в контекстї історії наукы і сполоченьского думаня. Єднако про многых російскых чітателїв, враховано представителїв научных кругів, особливости народно-языковых процесів в Карпатьскім реґіонї, передовшыткым слабе закорінїня україньского народного проєкту в русиньскім окружіню, не были знамы.

Непохыбнї, ідеолоґічный плуралізм кінця ХХ. ст. овпливнив выбер сюжетів домашнїх науковців і тоналіту їх робот. Зато все частїше в контекстї російской гуманітной наукы ся зачали обявлёвати погляды, алтернатівны совєтьскому і україньскому погляду на русиньску минулость. Самособов, в 90-ых роках говорити о нашій русиністіцї (іщі нї подля назвы, але лем подля обсягу) мож лем зо шпеціфікаціов, же вшыткы єй представителї были скорше шпеціалістами в близькых областях: україністами, полоністами, богемістами, гунґарістами і т. д. Але то не знижує важность їх вкладу до формованя домашнїх выскумів русиньской проблематікы. Подля жанру выданя і формату той статї ся приставиме выключно при історіоґрафічнім сеґментї російской русиністікы остатнёй четвертины стороча.

Векшый інтерес традічно домашнї історици присвячовали Галичінї. Непозераючі на то, же Лемковина творить єй невелику часть, многы з робот, присвяченых Галичаньскій проблематіцї, дякуючі Лемкам, ся автоматічно дістають до компетенції русиністікы. В тім одношіню треба спомянути хоць лем моноґрафію В. Н. Савченка (1953-2006) „Выходославяньско-польске пограніча в р. 1918-1921 (Етносоціална сітуація і штатно-політічне розгранічіня)“ (Савченко 1995) і „Нарис історії русского руху в Галичінї ХІХ. – ХХ. ст. (Пашаева 2001) бібліоґрафкы Штатной публічной історічной бібліотекы Н. М. Пашаєвой (1926-2013). Кідь першый науковець є скоро цїлком освободженый од ідеолоґії в оцїнёваню выходославяньской етнічности, робота Пашаевой представлює сучасну назераня призабытого „общорусского“ погляду на минулость Галичан і, конкретнїше, Лемків. Єдночасно спомянеме, же в сондованім періодї ся спрацованём прибузной выходогалицькой проблематікы успішно занимали А. Ю. Бахтурїна, М. Е. Клопова, А. І. Міллер і др.

Історіоґрафію Русинів южных схыл Карпат, історічно звязаных із Мадярьском і Чехословакіов, в 2000-їх роках доповнили фундаменталны моноґрафії богемісткы В. В. Марїной „Закарпатьска Україна (Підкарпатьска Русь) в політіцї Бенеша і Сталіна. 1939-1945“ (Марьина 2003) і гунґарісты А. І. Пушкаша (1923-2008) „Цівілізація або варварство: Закарпатя 1918-1945“ (Пушкаш 2006). Обидві тоты роботы ведучіх представителїв домашнёй наукы суть основаны на богатій історічній базї. Єднако у вопросї ідентіты русиньского населїня тоты авторы (особливо Пушкаш) не одходять од завжываных совєтьскых схем.

Першов, непохыбнї русиністічнов моноґрафіов, котра вышла в Росії, ся стала книжка К. В. Шевченка „Русины в міджівойновій Чехословакії: К історії етнокултурному інжінїрству“ (Шевченко 2006). Єй автор представив обобщеный погляд на процесы народного формованя в окружіню Русинів Підкарпатьской Руси (днешнёго Закарпатя) і Пряшівской Руси (область Словакії заселена Русинами). Прінціпіалным новаторством Шевченка в контекстї російской наукы ся стала крітіка безалтернатівности про Русинів україньской або хоцьякой іншой народной ідентіты. В 2011 роцї вышла дописана і доповнена лемківскым матеріалом книжка того історика „Славяньска Атлантіда: Карпатьска Русь і Русины в ХІХ. – першій половинї ХХ. ст.“ (Шевченко 2011).

Хоць історици-русиністы суть найчастїше шпеціалісты на новішу історію (по роцї 1918), можеме конштатовати, же ся міджі нима находять і медіевалісты (шпеціалісты на середнёвік). О тім свідчіть недавне выданя моноґрафії М. К. Юрасова під одповіднов назвов „Підкарпатьска Русь – єдна із колысок хрістіанства у выходных Славян. Нарис раннёй історії Русинів“ (Юрасов 2013).

Так ці інакше ся к русиньскій проблематіцї в своїх статях, вжываючі новы приступы, обертав дость шырокый круг у нас вызначных науковцїв: М. Ю. Досталь (1947-2011), A. В. Марчуков, О. Б. Нєменскій і др.

Інтересне є то, же ся почінаючі з 2007 рока в сфері російскых науковців, котры ся ці уже в меншій або бівшій мірї занимають русиньсков проблематіков, зачала проявлёвати тенденція к споїню сил. Не мож іґноровати і тот факт, же актуална політічна сітуація, а якраз політічне напятя в російско-україньскых одношінях, лем допомогли практічній реалізації подобных проєктів. Так, 20. децембра 2007 в московскій Бібліотецї – фондї „Русское Зарубежье“ (теперь – Дом Русского Зарубежья им. А. И. Солженицына) ся одбыла перша в історії сучасной Росії научна русиністічна акція – історічно-културный семінар „Підкарпатьскы Русины і Росія“, на котрім брали участь представителї різных академічных інштітутів і незалежных науковців (Дронов, 2009: 126-127). В роках 2008-2009 ся одбыв цїлый комплекс різнородых русиністічных акцій. Подля матеріалів двох із них – конференції „Ґеноціда і културна етноціда Русинів Карпатьской Руси (конець ХІХ. – початок ХХІ. ст.)“ (Ростов на Донї, 19. децембра 2008) і округлого стола „Карпатьскы Русины в славяньскім світї: актуалны проблемы“ (Мошовцї, Словакія, 27. фебруара – 1. марца 2009) вышли окремы тематічны зборникы (Русины... 2010; Карпатьскы... 2009). Інтересне є, же на вшыткых споминаных акціях брали участь загранічны русиністы, а округлый стіл в роцї 2009, приготовленый Катедров історії южных і западнїх Славян Історічной факулты МГУ М. В. Ломоносова і вєдно з Катедров общой історії Філозофічной факулты Універзіты Коменьского (Братислава), ся орґанізовав на теріторії Словакії. Свідоцьтвом підвышеного інтересу російскых науковцїв о русиньску проблематіку з кінця першого десятьроча ХХІ. ст. є выданя тематічного чісла авторітного санкт-петербурґского часопису „Studia Slavica et Balcanica Petropolitana“, шпеціално присвяченого проблемам русиньской ідентіты (2010, № 7). Треба підкреслити, же научны статї, присвячены Русинам, реґуларно ся появлюють на сторінках вшыткых главных професіоналных періодічных публікацій („Славянознавство“, „Славяньскый алманах“, „Білорусія і Україна: Історія і култура“ і др.), але повностёв русиністічне періодікум іщі все хыбить. Выдаваный од рока 2013 МОО „Здружіня Русинів“ літературно-публіцістічный алманах „Карпатьска Русь“, в котрім ся публікують і історічны тексты, не має академічный характер. Єдиным кандідатом на тоту роль може быти кішінёвскый кварталный часопис „Русин“ (не заміняти собі із словацькым періодіком з єнаков назвов, котре выходить од 1990 рока): в роцї 2015 ся ёго сполуоснователём стала Народна выскумна Томска штатна універзіта. Но тот часопис выходить не в Росії, але в Молдавії. Окрем того, непозераючі на добру научну уровень, в часописї „Русин“ переважують статї не так на русиньскы (карпаторусиньскы), але на бесарабскы, буковиньсы, выходогаліцькы і др. темы.

Обще підвышиня чісла російскых публікацій, присвяченых Русинам, має точне квантітатівне зміряня. Так, в реномованій америцькій бібліоґрафії „Carpatho-Rusyn Studies. An Annotated Bibliography“, выходячій раз за пять років, в роках 1995-1999 є зареґістровано 8 російскых статей (Magocsi, 2006: 224), в  роках 2000-2004 - 6 (Magocsi, 2011: 196), а в роках 2005-2009 уже 26 статей (Magocsi, 2012: 220).

Зявным свідоцьтвом перспектівів російской русиністікы ся явить наростаня інтересу к різным аспектам русиньской проблематікы у молодшого поколїня науковцїв. Так, взникають молоды шпеціалісты, котры себе уже называють русиністами. В тім є прінціпіалный роздїл од їх попередників, про котрых Русины – як правило, лем якесь доповнїня ід основным сондованым народам. Все частїше русиньскы реалії, сондованы якраз в русиністічнім, в узкім значіню слова і контекстї, ся стають темамі дізертачных робот. Так, в децембрї 2013 в Южній федералній універзітї (місто Ростов на Донї) была обгаєна кандідатьска дізертація молодого історика і політолоґа Ґ. Ю. Міронова „Історічный аспект проблемы ідентіфікації русиньского етнокултурного сообщества“, в котрій в конспектній формі представлены основны етапы народно-языковых спорів Русинів од середины ХІХ ст. до теперішнїх часїв (Миронов, 2013). В маю 2014 ся в Інштітутї славянознавства РАН одбыла обгаёба выскумной роботы М. Ю. Дронова „Задача ґрецкокатолицкой церкви у формованю етнонаціоналной ідентічности Русинів Словакії (1919 – 1938)“ (Дронов, 2014). В сучасности, подля нашых інформацій, в Московскій штатній універзітї М. В. Ломоносова і другых научно-едукачных центрах нашой державы чекать на обгаёбу цїлый ряд дізертацій, присвяченых русиньскій проблематіцї. В не меншій мірї русиньскы реалії притїгують штудентів і ашпірантів при писаню семестралных, діпломовых і др. робот.

Є інтересне, же на ІІ. Цїлоросійскій конференції славістів, котра ся одбыла на Інштітуту славянознавства РАН 5. – 6.  новембра 2013, русиністіка по першыраз фігуровала рівноцїнно з общоузнаваныма у нас україністіков і білорусістіков. Конкретно, участници профіловной секції „Iсторiя навчаня выходного славянства: проблематіка, методолоґія, перспектівы“ в резолуції конштатовали, же україністіка, білорусістіка а вєдно з нима і русиністіка суть дінамічно розвиваючі ся, перспектівны одборы в домашнїй славістіцї. „Єднако в інтересї далшого розвитку україністікы, білорусістікы і русиністікы“, конштатовали авторы документу, „треба обернути увагу на недостаток кадровой ґаранції так выжных одборів научных смерів. В інтересах розвитку домашнёй славістікы є потрібне в значній мірї росшырити як фінанчну, так і выскумну базу академічных українознавчіх, білорусознавчіх і русинознавчіх выскумів“ (Дронов 2014: 590-591).

Біланцуючі выслїдкы нашого куртого реферату, конштатуєме, же російска русиністіка (конкретно, в статї скуманый єй історіоґрафічный сеґмент) перешла за послїднє десятьроча вызначну путь і здобыла узнаня научных кругів як орема дісціпліна. На роздїл од дореволучного і совєтьского періода, коли о русиністіцї мож говорити лем условно - підпераючі ся на самім фактї сондованя Русинів, в послїднім часї не лем же ся зачала вжывати сама тота назва, но і быв точнїше сформованый обєкт баданя русиністікы. Підвышує ся чісло професіоналных русиністів, враховано узкых шпеціалістів, збівшує ся чісло научных публікацій і кваліфікачных робот, присвяченых шпеціалнї Русинам. Непозераючі на общі комплікації, котры має домашня гуманітарна наука, русиністіка ся стає все веце авторітатівнов і популарнов дісціплінов. Політічна нестабіліта на Українї, враховано дінамічной сітуації в Закарпатьскій области, лем підвышує актуалность русиністічных бадань.

 

Мґр. Михаіл ДРОНОВ, Москва

 

(Переклад з російского языка до русиньского Мґр. Михала Голубкова.)

 

Лiтература:

 

Аристов 1995 - Аристов Ф.Ф. Литературное развитие Подкарпатской (Угорской) Руси. М., 1995.

Ваврик 2001 - Ваврик В.Р. Терезин и Талергоф. К 50-летней годовщине трагедии Галицко-Русского народа. М., 2001.

Геровский 1995 - Геровский Г. Язык Подкарпатской Руси / Пер. с чеш. М., 1995.

Дронов 2009 - Дронов М.Ю. Историко-культурологический семинар «Подкарпатские русины и Россия» // Славяноведение. 2009. № 2. С. 126-127.

Дронов 2014 - Дронов М.Ю. История изучения восточного славянства на Втором Всероссийском совещании славистов // Славянский альманах. 2014. № 1—2.

Дронов 2014а - Дронов М.Ю. Роль Греко-католической церкви в формировании этнонациональной идентичности русинов Словакии (1919-1938). Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук. Специальность 07.00.03 — всеобщая история. М., 2014.

Карпатские... 2009 - Карпатские русины в славянском мире: актуальные проблемы. Материалы международного научного круглого стола. М.; Братислава, 2009. 

Марьина 2003 - Марьина В.В. Закарпатская Украина (Подкарпатская Русь) в политике Бенеша и Сталина. 1939-1945 гг. Документальный очерк. М., 2003.

Миронов 2013 - Миронов Г.Ю. Исторический аспект проблемы идентификации русинского этнокультурного сообщества. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук. Специальность 07.00.03 — Всеобщая история (Новая и новейшая история). Ростов-на-Дону, 2013.

Пашаева 2001 - Пашаева Н.М. Очерки истории русского движения в Галичине XIX-XX вв. М., 2001.

Пушкаш 2006 - Пушкаш А.И. Цивилизация или варварство: Закарпатье 1918-1945. М., 2006.

Русины... 2010 - Русины Карпатской Руси: Проблемные вопросы истории и совеременность. Сборник научных статей по материалам международной научно-практической конференции «Геноцид и культурный этноцид русинов Карпатской Руси [конец XIX – начало ХХ вв.]» г. Ростов-на-Дону, 19 декабря 2008 г. Новочеркасск, 2010. 

Русская... 2005 - Русская Галиция и «мазепинство». М., 2005.

Савченко 1995 - Савченко В.Н. Восточнославянско-польское пограничье 1918-1921 гг. (Этносоциальная ситуация и государственно-политическое размежевание). М., 1995.

Украина... 2000 - Украина — это Русь. Литературно-публицистический сборник под редакцией М.И. Туряницы. СПб., 2000.

«Украинская»... 2004 - «Украинская» болезнь русской нации. М., 2004.

Украинский... 1998 - Украинский сепаратизм в России. Идеология национального раскола. Сб. М., 1998.

Шевченко 2006 - Шевченко К.В. Русины и межвоенная Чехословакия: К истории этнокультурной инженерии. М., 2006.

Шевченко 2011 - Шевченко К.В. Славянская Атлантида: Карпатская Русь и русины в XIX – первой половине ХХ вв. М., 2011.

Юрасов 2013 - Юрасов М. Подкарпатская Русь — одна из колыбелей христианства у восточных славян. Очерки ранней истории русинов. Saarbrücken, 2013.

Magocsi 2006 - Magocsi P.R. Carpatho-Rusyn Studies. An Annoted Bibliography. Volume III: 1995-1999. New York, 2006.

Magocsi 2011 - Magocsi P.R. Carpatho-Rusyn Studies. An Annoted Bibliography. Volume IV: 2000-2004. New York, 2011.

Magocsi 2012 - Magocsi P.R. Carpatho-Rusyn Studies. An Annoted Bibliography. Volume V: 2005-2009. New York, 2012.

Magocsi 2012a - Magocsi P.R. Carpatho-Rusyns. Fourth revised edition. 2012.

 

[1] В російскім языку де-факто екзістують дві формы ґенітіва плуралу слова Русин: „русин“ і „русинов“. Подля нас, адекватнїшым ся явить вжываня другой формы. Якраз она традічно домінує в російскоязычнім сеґментї русиньской літературы. В першім рядї, ся то вяже  на період ХІХ – зачатку ХХ ст., коли ведучі русиньскы інтелектуралы ся докінця стотожнёвали з російскым народом, поважуючі російскый язык за свій літературный язык. Зато  вжываня русиньскыма русофілами формы слова „русинов“ (Ґ. пл.), котру перевзяли і нашы краяне, видить ся про нас важным арґументом в хосен єдной із форм.

[2] Покы історічный етнонім Русин екзістовав в найрізнїшых ґрупах выходных Славян а докінця в остатнїх десятьрочах ся вжывав мімо карпатьского реґіону, наприклад, актівістами алтернатівных етнонародных рухів в Полїсю і Бесарабії, а тыж представителями україньской націоналістічной общественности, ряд науковців на челї з американьско-канадьскым русиністом і україністом академіком Павлом-Робертом Маґочіом  ся домыгать неперестанной конкретізації етноніма Русин, бісідуючі за выходославяньске населїня Карпат в граніцях, сформулованых в серединї ХІХ – початку ХХ ст. Обще чісло карпатьскых Русинів або властно Русинів (особ русиньского походжіня) в сучасности ся одгадує приближно на 1 міл. 654,5 тіс. людей, із того на Українї – 740 тіс. (із них в Закарпатьскій области – 650 тіс.), в США – 620 тіс., в Словакії – 130 тіс., в Польщі – 60 тіс., в Румунії – 34 тіс., в Сербії – 25 тіс., в Канадї – 20 тіс., в Чехії – 12 тіс., в Мадярьску – 6 тіс., в Хорватії – 5 тіс., в Австралії – 2,5 тіс.  (Magocsi 2012: 16-17).

Script logo