8. 3. 2019: Марія ҐІРОВА: Пензістка на ославах МДЖ

Діёвы особы:
– Директор Окресной справы доріг,
– пензістка Олена, бывша дражнічка,
– дївчата, обслугуючій персонал,
– докторы.

Сцена: Велика засїдалня, в якій проходять окресны ославы Меджінародного дня жен.

Директор: /Отворіня, приговор/ Судружкы і судругове! Милы нашы заместнаньцї нашой Окресной справы доріг. Вшыткы робітницї, робітнічкы, але і нашы выслужіли працовніцї, нашы пензісты. Сердечно вас ту днесь вшыткых вітам, бо сьме ся зышли, абы сьме дали велику честь, почливость і вдяку главно нашым женам, кедьже є днесь Меджінародный день жен. /Аплавз і крик/
Няй жыє МДЖ! Няй жыють нашы жены! Гура! Абы женам добрї было!
Довольте мі при тій нагоды особно штонайсердечнїше меджі нами привітати панї Олену Закутну з Горбка під Пляшов, котра єдина як жена в нашім окресї робила высше десять років дражнічку по своїм мужови Павлови. Посыповала путї, одграбовала снїг, чістила і косила шанцы в довжинї восьмох кілометрів...
Днесь є меджі нами уж як пензістка, котру сердечно ту вітаме і жычіме їй міцне здоровя! Вітайте, Оленко, і чуйте ся меджі нами штонайлїпше! /Аплавз/

Олена: Боже, тілько славы, тілько чести мі щі ниґда нихто в жывотї не дав. Ани моїх властных семеро дїтей!
Ту собі днесь на мене спомянули. Чести мі дали. Погаричок єм выпила і парадный утерак єм з квітков дістала...
Ой, якый то щі справодливый світ, кедь люде на мене не забывають. Слызы радости і жалю мі течуть долу тварёв. Дай, Боже, здравічка вшыткым, котры ня на тоту красну гостину позвали! Тадь одгортати тяжкый снїг, посыповати путї шкваров і ручнї одкошовати шанцы, є робота про порядного хлопа, а не то про жену? Але я обіцяла свому мужови, кедь умерав молодый 52-річный, же му ганьбу не зроблю! /Плаче і утерать слызы./

Дївчата: Хто сі дасть каву? Хто сі просить каву? Добра кава, турецька з кофеіном.

Олена: Рано єм скоро вставала, жебы-м не запізнила на тоты ославы а так ня міцно высушило в гартанї, ледва дыхам. Возьму собі фінджочку того кавею, што дївчата понукають і запивати буду з тов водков, што нам дали на стіл.
Дївчата, оле мі подайте єдну фінджочку! 

Дївчата: Няй ся любить, панї Оленко, єдна фінджочка.

Олена: /Пє./ Ой, якый то добрый кавей. Але чом го є у фінджочцї так мало? Тадь я дома той цігорії выпю кілько берую, а ту мі дали на єдно лыґнутя... Чудне...

Дївчата: Хто сі просить іщі каву? Хто ся хоче освіжыти?

Олена: Боже, тадь з той єдной малой фінджочкы мі не ввошло ани до жалудка. Возьму собі щі єдну.
Дївчата, оле мі подайте щі єдну фінджочку! Дуже смачный кавей, але чом го дають до фінджочкы так мало? Пане Боже, тадь я той ціґорії дома выпю повный джбан а вни ту дають, як кебы сановали...
Дївчата, принесте мі іщі третю і четверту фінджочку того вашого кавею, няй собі порядно выпю, бо якось скупо роздавате. А мене од рана сушить в ротї як чудо...

Дївчата: Няй ся любить, панї Олено! Ту вам положиме такой дві шалкы кавы! Выпийте на здоровічко!

Олена: Дякую дївчата, дякую. Знате, я там в нашім Горбку під Пляшов пю тыж кавей-ціґорію. Зроблю сі го повный горчік, тай цїлый день попивам, кедь ня сушить. Але тота ваша ціґорія є якась інакша, густїша як моя. Дуже мі смакує. Выпю із третёй і четвертой фінджочкы. Тадь того ту є лем так на єдно лыґнутя... /Выпє. Нараз ся занезнать./ 
Ёй, ёй, тадь я і на уха уж не чую. Цїла сала ай з людьми ся зо мнов крутить. Чело ся мі начісто заросило. Сердце мі товче як дзвін. Мужу выбігнути скоро вон, надыхати ся свіжого воздуху. Іду, іду!
/Встала із стільця і дале уж не знати, што ся дїло... Зосыпала ся на землю./
Голосы людей: Ёй, ёй, люде! Кличте скоро захранку! Панї Олена одпадла! Натерайте! Натерайте єй, покы прийде санітка! Оле, язык їй треба може вытягнути, жебы ся не задусила! Боже, та што ся єй лем могло стати?

Дохтори: Панї Закутна, панї Закутна! Пробудьте ся! Отворьте очі! Но, проберьте ся!

Олена: /Помалы ся зачінать проберати з безведомя/ Боже, та де я єм? Што ся стало? Чого ту тілько людей в білых плащох коло мене? Тадь я была на красных ославах МДЖ. Обдаровали ня, хвалили ня і ціґорію єм пила з пару штамперликами... Потім ся зо мнов зачав світ крутити і хотїла єм выйти на воздух...

Дохтори: Панї Олено. Сьте у нас, у шпыталю, бо сьте хотїли вмерти... А теперь нам повіджте, кілько сьте той ціґорії выпили?

Олена: Ёй, панове докторе, лем штири фінджочкы єм выпила. Така файна, солодка была, же-м лыґала єдну фінджочку за другов.

Доктор: Так, так, лыґали сьте єдну фінджочку за другов і забыли сьте на тото, же ваше сердечко уж не є молоде, а тыж сьте якбач не знали, же тота кава, што дївчата носили, не є така, як ваша ціґорія, што вы пєте дома. Але то была міцно силна турецька кава, од котрой сьте ся зосыпали на землю. Не быти нашой скорой докторьской помочі, умерла бы сьте на інфаркт сердця.

Олена: Мілосердный Боже! Та то што за кавей пють Турци? Яке то чудо они мають? Дякую вам, мілы панове докторе, же сьте ня захранили. Дуже красно вам дякую.
Уж ниґда, покы буду жыти, не буду пити таке, што буде темне і чорне у фінджі! Радшей сі выпю пару чістых півдець, кедь ня буде сушыти...

(Текст є з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2016.)

Script logo