8. 3. 2026: Умер славіста, котрый ся занимав і варіантами русиньского языка – Александер Дуліченко

Александер Дуліченко нар. 30. 10. 1941 на станції Новоалексеєвская, Краснодарьскый край (СССР, днесь Росія), умер 4. 3. 2026 у Тарту в Естонії. Быв філолоґом-славістом, професором-языкознателём.

А. Дуліченко скінчів Туркменьску універзіту в Ашхабадї, Туркменія (1966), обгаїв дізертаціюв на Інштітутї славянознательства і балканістікы в Москві (кандідат наук, 1974) і на Інштітутї языкознательства Білоруськой академії наук у Мінску (доктор філолоґічных наук, 1981). Учів на Самаркадьскій універзітї в Узбекістанї (1968 – 1970) а од 1976 року – в Тартускій універзітї в Естонії (професор, 1982). Як шпеціаліста з общого і славяньского языкознательства А. Дуліченко опубліковав порівнательне баданя, подля ёго терміну – „славяньскых літературных мікроязыків‟ (1981), меджі котрыма были описаны язык войводиньскых Русинів і карпаторусиньскый язык в США. Од 1972 року опубліковав многы баданя із проблематікы войводиньскых Русинів, дакотры з них были перевыданы у твох томах ёго робот „Jugoslavo-Ruthenica‟ (1995, 2007). У публікаціях, лекціях і научалнім діятельстві на універзітї А. Дуліченко пропаґовав меджі науковцями славянознательства факт єствованя войводиньскых Русинів. Науковець є тыж автором антолоґії текстів із вшыткых реґіонів, заселеных Русинами, што ілустровав розвиток крапаторусиньского літературного языка од 15 ст. по сучасность.

Є інтересно спомянути, же проф. А. Дуліченко быв і на сввяточній кодіфікації русиньского літературного языка на Словакії (Братїслава, 1995), де выступав на научнім семінарї. Быв тыж на першых двох Меджінародных конґресах русиньского языка у Бардеёвскых Купелях у 1992 роцї і на Пряшівскій універзітї (1999), де і выступав.

Література: Р. Э. Романчик, „Александр Дмитриевич Дуличенко: Библиография‟ (Тарту, 2006); Васил Мудри, „Руска бешеда одгуковала и на Московским университету‟, Шветлосц, ХХVІ, 5 (Нови Сад, 1988), с. 551-564.

Жрідло: Павел Робер МАҐОЧІЙ, „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів‟, Ужгород: „Видавництво В. Падяка‟, 2010, с. 202. Переклад  з україньского языка і доповнїня: А. З.