9. 4. 2021: Людміла ШАНДАЛОВА: Зознамлюєме ся з новым камаратом (Повіданя про дїти)
Людміла Шандалова
Зознамлюєме ся з новым камаратом
Наша намага, веце як місячне гляданя чістокровной файты на інтернетї, была так завершена барз просто а несподївано. Мама повіла, же дати 800 Евро за пса, то волить дати на песю буду, і так ю буде треба, холем дашто зошпориме.
Шпоровливость є така властность, же кедь дашто хочете, та вам то змінить планы. Нїґда сьме не думали о чорнім псови, доконце сьме ся такой фарбы бояли, же то буде страшный пес і про нас. О то страшнїшый, же буде і великый, в доспілости буде мати 35 аж 40 кіл.
Теперь была горяча бандурка перешмарена зась на тата. Тато з функціёв главного мобілного оператора телефоновав, вывідовав ся а потім нас інформовав. Мы сьме сидїли вшыткы в обхвачцї і не годни были сьме ся дочекати, што повість.
„Псик є дость далеко. Село ся зве Папин. Ани не знам де то є, але зістиме,“ зачав тато.
„А дадуть нам псика?“ скочів єм до речі.
„Вызерать, же гей. Маме приобіцяно. Властнічка была барз приємна по телефонї. Народило ся їм шість щеняток, з того лем дві фенкы. Єдна буде наша,“ пошкрябав ся по бородї тато. То робить фурт, кедь мать дашто важне на розумі.
„Треба нам там іти чім скорше. Відїти того псика.“
„Як відїти, маме предсі прийти аж о шість тыжднїв, нї?“ знепокоїла ся мама.
„I я піду!“ моя міла сестрічка ся конечнї пробрала і выскочіла з дівана.
„I я, і я!“ такой за нёв єм тыж реаґовав на татову пропозіцію.
„Добрї, догоднеме з домашнїма і зробиме сі вылет!“ тато сі тляпнув до колїн, мама лем покрутила головов, але не повіла ніч. Мы з Танёв сьме конечнї нашли згоду. З радости аж сьме ся обяли, потім наставили долонї: „ Дай на то!“
О тыждень сьме уж были на дразї до Папина. Наша Шкода Октавія з погоном 1,4 не є така акчна, але як ся розбігне, тримле свою ріхлость і є споляглива. Тато з мамов в передї ся догваряли, мы з Танёв на заднїх сїдадлах сьме трїщіли очі і поганяли авто суґесціёв як ся дало. Лем кебы сьме чім скорше уж были там. Тато мав приправлену навіґацію, котра помагала навіґовати нелем драгу до Папина, але ай маму. А мама наслїдно навіґовала тата, котрый быв за волантом.
„Оле, мамo, настав, бо не знам кады іти. У Стропкові мі пише, же на Красный Брід не перейдеме, бо на дразї роблять, мусиме обхаджати.“
Мамі такой были ясны інштрукції, запла навіґацію і ішли сьме подля нёй. Так ся нам відїло, же вшытко є ідеалне, лемже то сьме сі лем думали. Навіґація нас одклонила през даякы непознаты села, одразу ся нам продовжыв час о веце як пів годины до зъїднаного стрїтнутя.
„Будеме пізнити, мамо, волай там,“ тато быв нервозный.
„Што буду волати, ведь ниґде не підуть, будуть нас істо чекати,“ опоновала мама, бо не рада волать а ку тому якраз ся не знала набажити краснов природов довкола: лїсами, полями, горами, што сьме мали перед собов.
„Яка то красота, де то сьме властнї? Я нїґда не знала, же ту такый красный край. Ой! Прекрасны суть нашы Карпаты, смотьте дїти!“
Мы сьме смотрили, але з Танёв то уж шыло. Нараз ся замахла по мі руков в моментї, кедь єм смотрив на єй боці сценерію: „Ага, боцаны! Їмають жабы!“
Вернув єм єй так, же єм єй щухнув під ребро.
„Яв! Мамоооо, він ня бє!“ скривила ґамбы Таня, скрижыла труцовито рукы під пазухы і лем-лем, же ся не розплакала.
„То она зачала!“
„Нї, то він ся ту на ня валять!“
„Што там зась робите! То не годни сьме холем раз нормалнї путовати? Будете спокійны, ці нї? Бо ся обратом вертаме!“ мама преснї знала, што на нас заберать... а такой то і забрало. Довшу хвільку сьме ани не мукли, каждый зазерав до другой страны.
Мама ся дале кохала краём. Тато єй высвітлёвав:
„То суть Полонины, народный парк, даколи ту можеме прийти на турістіку.“
Наобзерали сьме ся дость, але іщі все нїт конця-края дійти до Папина. Як сьме переходили през Гуменне, то уж ряднї тата порушало: „Я кебы знав, же нас навіґачне пошле наконець на Гуменне, міг єм іти цалком другов драгов, уж бы сьме там давно были!“
Были сьме о пів години пізнїше. Но а што! Стояло то зато.
Домашнї нас щіро привітали, як мама потім конштатовала, але мене з Танёв то не інтересовало, мы лем глядали очами псиків. Iщі сьме лем пришли ку бранї дому, мама малых щеняток ся розбігла а міцно брехала. Як вышла тета і повіла строго – не смієш Тіна - так ся звала фенка, перестала на нас щірити зубы. Могли сьме войти до двора.
Тіна є прекрасный пес. Великый, цїлый чорный, єй хід быв ладный і достойный. Притулна, без проблемів ся дала погласкати. Што мі вадило было то, же была кус слинава. Але інакше, зознамлїня было на уровни. А де маленькы?
Уйко нас завів до заднёй части двора, де была вольєра. „ Можеме?“ зазвідав єм ся несміло. Там на деревяній підлозї лежало, вшеліяк ся рушало шість чорных клубяток.
„Якы суть златы!“ Таня ся ку ним опатернї склонила.
Вшыткы были єдно як друге. Ємномохнаты, чорны як ніч, без єдной плямкы. Кнючали, вертїли дрїбныма хвостиками, глядали мамку, просто нас удивляли.
Покы ся мама з татом повывідовали, же што і як з такым псиком треба робити, як го годовати, ці пережыє зиму на дворї, што жре, кілько а коли, де куповати ґранулы і за кілько, яку му треба буду а де на дворї бы го было найлїпше тримати, якы мать хвороты і што з ветеринарём, мы дїти сьме не знали одыйти од вольєры, опатернї сьме гласкали щенятка. Але лем кус, жебы ся їх мама не злостила, жебы пах нашых рук не мав за наслїдок, же їх одшмарить...
„То не грозить“, повів уйко Михал.
Псикы суть прекрасны. Котрый наш? То іщі не знаме, бо уйко Михал повів, же тяжко зістити, мусив бы їх перевертати на хырбетик. Но теперь то і так не є важне. Треба їх підховати, жебы были векшы і самостатны. Барз ціцають маму, фурт ю отравують, але она є терпезлива. Є то добра псяча мама. Маме ся приправити на то, же з такым псиком нам буде весело. Буде нам торгати папучі, розношати їх по дворї, лїтати за мітлов і нічіти квіткы. Теперь ся нам то видить непредставителне. Но о пару тыжднїв ся дізнаме.
Домів сьме ішли нарадованы. Были сьме повны емоцій а каждый розповідав свої доятя. Драга назад нам збігла овелё, овелё скорше.
(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2020, 3. місце.)
