1. 2. 2024: Меланія ГЕРМАНОВА: Вынахідливость Русинів (Повіданя)
Меланія Германова
Вынахідливость Русинів
Буду описовати час, у якім єм жыла, котрый до певной міры ня сформовав, дав мі світоназор, але і научів ня не любити політіку. Не люблю ю дотеперь, а вірю, же нелем я.
Пишу о Відранї (теперь уж Лаборець), село, де єм ся народила, але такы сітуація была на селах Лабірщіны. Час мого дїтинста на селах Лабірщіны (і цїлого выходного Словеньска) то біднота. Не хыжы, але хайды, коло них шопчата, дрывенцята, ямы на бандуркы, мало коло котрой хыжы студня. Было райбаня у шафликох, выварюваня спіднїх лах (бо были заушавены) на шпаргет у старім горцї а у чім – попелї, бо порошків у склепах ани не было. а кедь дакы і были, та были цїново недоступны обычайным валалчанам. Обходы мали переважно Жыде. За моїх час дїтинства у Відранї быв Мошко. Він быв і ґрамотный, бо моїй бабі Анцї (няньковій мамі) чітав письма од дїда Василя і одписовав. А зато му аба дала талярь, кедь быв у письмі, але не быв все. А ці з парады быв дїдо Василь в Америцї
? З біды ай зо страху.
Дідо Василь ся народив у 1843 році. З бабов зліпили хыжча, мали мого нянька Михала і тету Марію. Як нянькови было 2 місяцї, дідо мусив іти на войну – баба ані не знали, та на яку – гварила, же ішняньску. Пішов на ню зос ровесником Іваном Войтком. Того о місяць забило, а дідо ся бояв, же забє і його, та до трёх місяців ся їм трём (два Калинівчане і він) подарило втечі. Не заробив там ніч, втекли вночі. Баба ся бояла, же го возьмуть до басы, та го з хлопами з родины Франтовой послала до Америкы – моёму нянькоки было 2 місяці а ёго сестрі старшій – Марі, моїй теті были 2 рокы.
Робив цілый жывот у єдного барз доброго фармаря богача. Робили му честно, справедливо, але одмінював – як бог приказав. Маря Франтова (я ю не знала) вшыткым Відранчанім (бо там была з цілов родинов) а она му писала пиьма до краю і чітала крайовы.
... Як чув о тім і прочітав ознакіня на великім плаґаті Мицал Старега (15 рочный біднячіско і напівсірота, не дало му то покій. Ппвів о тім матері. Ёго мама по смерти мужа (старшому Іванкови – 17рочному, а молодшому Михалкови – 15) пішла служыти на фару за служницю. На місяць – 15 корун і срава. Стравы сі принесла і домів (што охабила паньска челядь). Пані превелебна мала двох сынів, лем о два рокы старшых як Марины хлопці. Тых 15 корун на місяць было мало, остатні сі жычла од добрых сусідів а пак їм вертали при їх роботі на полі. Сынів любила а они обидвоми помагали їй, як лем могли. Але тота Михалкова новина о лижуваню Марю барз барз засмутила – де взяти пінязі сынови на обув і на облечіня, але де на лижы?
– Лем вы ся, мамо, не старайте, але я тым „фінанчником‟ вкажу порядне лижуваня.
– Сыночку, у вшыткім тя послухам лем тя о єдно прошу – не надавай на фінансів, теперь они суть панове.
– Кідь ня, мамо, во вшыткім послухате, та выберьте капусту з боченяте, а з єй части будуть лижы.
– А де ю дам?
– Уж єй не є ани пів боченяти – дайте ю до ведра, на воду я буду ходити з єдным ведром, нам двом і 4 курочкам на день ведро воды постарчіть.
Зробила так, як сын казав, бо Михалько бы і так зробив по своёму... Выняв з боченяте дві латкы, кус їх вырівнав у горичій воді, вымастив свічков, жебы не смерділи капустов. Ліжы бы были, теперь піду до Маґуры, выріжу дві красны палиці – до вечара ся верну з палицями, коло шпаргета їх з ножичатом остругав і натер свічков, жебы ся блищали. Споды лиж тыж навоскував, жебы ся добрі слизкали на снізі – уж бы были і палиці ку лижам. На кінці палиць, жебы не западали до снігу прибив клинчіками колеска зо старого возика. Тыж їх натер свічков. Але де взяти шпановкы? В тім му помогла мама, бо виділа ёго снагу і трапліня: – Михальку, попросю попадю чі не мать дашто по сынах.
Пані превелебна їй дала копу лах зо своїх сынів – были там і бунды і шпановкы, і шапчата та і рукавиці. Уж лем лижаркы, боканчі мав уж на розпаднутя – обоє з мамов думали, але на нич не пришли. Поміг з тов суєтов сусіда.
Приніс Марі груду сыра і дінерку колоченого молока. Маря му повіла о сыновых старостях.
– Я, хлопче, жадны ліжаркы не мав і не мам, але дам ті свої фільці, як ті будуть добры, та обуй, хто ті там буде відіти. Фільці під ногавками. Главне, жебысь быв шыковнішый, як тоты гадове (у валалі фінансів не любив нихто).
Фільці были предобры на ёго ногы, закрыли їх ногавиці, а з під них вызерали як лижаркы.
Рано ся Михал пішов пригласити на шандарьску станіцю, же буде тыж претєкати.
– А знаш ты, хлопче, якы вызнамны люде ту будуть претєкати, а у якім шпортовім облечіню? А хто буде в пороті? Тебе не зауїмать лижуваня, але тоты цены (1 місце – 500 корун, 2 місце – 300 корун, 3 місце – 100 корун).
Але до зознаму претєкарів го записав. Іші лем заперав двері, як зачув за собов:
„Háveď jedna rusínska, chce sa rovnať s nami, veď ty zajtra uvidíš riadnu súťaž a 500vku za prvé miesto – реготали ся як коні.
Тота „rusínska háveď‟ го так розїла, же хотїв їм стрїлити дверями а выкрічати фінансам, што собі о них думать, а нелем він, але велё людей, але стримав ся (послухав мамину насторогу). Слушні ся поздравив і тихо запер двері.
Пришло Михалови на розум, як з небогым няньком і старшым братом ходили на Странтуры косити траву, сушыти сіно, бо там мали велизну луку, як сіно з вершка дрыляли долину, а аж стамыль сіно возили домів. Не забыв на вітцёвы слова: „Странтуры здолать лем мудрый а порядный хлоп.‟ Ці мож забыти на тоты няньковы слова а нима ся буду рядити і завтра.
О 10-ій годині другого дя вшыткы сутяжници уж были коло жандарьской станиці з лижами на плечах. Аж на місці сі мали припутати лижы на ногы. Шандаре выобліканы в модернім шпортовім облечіню з першокласныма лижами і рукавичками на руках чекали на повел, вшыткы ся дали до погыбу. Михалко ся аж перекстив, в сердці сі повів: „Боже, не зато стій при мі, жыбы-м выграв пінязі, але зато же і мы просты валальскы хлопчіска сьме божы дїти і люде.‟
Най ся творить воля твоя – пустив ся на вершок. „Лижы‟, добрі навоскуваны, ішли, як годинька. Хлопя ся загнало лижами рівномірно, але з повнов силов. Єдны были перед ним, другы за ним. Як пришов на вершок Странтур, розогнав ся і пустив ся долину. Гнало з ним красні, не мав жадны прекажкы. Бочковы лижочкы служыли. Михылкови як даякы дорогы лижы. Приближыв ся ку цілю. Там стояв фінанс, обышов го і пустив ся назад горі Странтурами. Збоку себе видів ставати двох фінансів – єдному ся одкапчала на лижарках ґомбічка – на лижарках а другому втекла долов паліця. Михалко уж быв напів горы, як дакотры фінансы на гору іщли – были задыхчаны.
Красні ся спустив зо Странтур долину, ані раз не упав, гнало з ним як ся патрити. Напів Странтур збачів, же перед собов не мать никого – потішыв ся. Здолы зачув крік: „Нога, асі єм зломив ногу. Поміч!!!
Спустив ся долину ку першому фінансови, орґанізаторови претєків і заявив на повный голос:
„Пане главный шпортовый велителю, Михал Старега гласить, же переконав поставлену трать і вернув ся назад.
– Хлопче, ты – а першый?! А быв єсь вобец долину на урченім місці?
– Там ня уж записав о часі доязду ваш колеґа. Попросив ня, жебы сьте післали посилу – поміч про вашого колеґу – мать зломену ногу. Пів годины тырвало, покля на шпортове урчене місце зышли вшыткы фінансы. Пораненого вытягли на спеціалных горьскых санках сполу з лижами – остав при нім доктор.
Фінанс – орґанізатор претєків выгласив выслідкы сутяжіня:
– Перше місце і ціна 500 корун патрить Михаови Старегови – ґратулую. Потряс му руку і дав пятстовку. Михал ся подяковав і зышов ознамити тоту радостну справу мамі.
– Мамо, а теперь вам куплю нове бочиня, а за остатні пінязі куплю ветровку братови. Обидвом братом і їх мамі од превеликой радости той ночі ся заспати не дало. А на другый день мале хыжча Стареговых было повне ґратулантів, а нихто не пришов без даякого дару.
О тій вынахідливости скромного бідняка – Михала Старегы довго ся бісідувало у Відрани. Він о тім Михаловім скутку добрі знав.
– Видиш, дівче, што не доказав фінанківсый розум, доказала вынахідливость і обычайный валальскый розум валальского бідного хлопчіска. А над тым най ся задумають тоты фрасове фінансы, жебы їх чорти взяли до горячого пекла.
... Єдных возмуть, няньку, а другых принесуть новы влады. Але докля то так буде?!
