11. 11. 2022: Домініка НОВОТНА: Споминаня (Повіданя)

Домініка Новотна

Споминаня

Быв прекрасный день. Стояла перед воглядилом i мати єй чесала довге волося. Стягла їх гумiчков i пiрёву офiну запла спонками. До рукзака з назвом Покагонтас малыма бацюлятыма ручками тискала рїчї. Теплакы, трїчко,... „мамко подай мi ай зошiт з пером‟, завелила пышнї, бо дїдо минулу пятнiцю повiв, же ю научiть азбуку.

„Ты ся лем головнї уч малу насобiлку!‟, одповiла мати прiсно.

„Кедь пiдеме з дїдом на тракторї за горб, на насобiлку ани не подумам...‟ , повiла попiд нїс маленька дївочка...

Її маленькы крочкы мiрiли на автобусову заставку. В автобусї вже сидїли люде. Мати єй купила листок, поцiловала на чело i выступила. Почекала покы ся велика Кароса розбiгне, жебы єй iщi замахала...

Быв прекрасный день. Стояла перед воглядилом i чесала сi довге волося. Стягла їх гумiчков i загладила руками. До ташкы раздва наметала рїчі. Теплакы, трiчка, плавкы... i сiтьку на грибы.  

„... а неже з дїдом залїзете барс далеко‟, старостливо але присно загойкала мати.

„Аж на Україну мамко‟, смiє ся попiд нїс довговолоска...

Быв прекрасный день. Резкым кроком шла через мiсто а сонце єй малёвало пiгы на носї. На заставцї уже стояло не много людей, котры сi вымiняли свої радости i старости. Само собов найважнїйша тема была копаня кромплїв.

„А вашы уже зачали копати?‟, спросила ся маленька бабка з чорным хустятём

на головi. Была то вдовiця з нижнёго кiнця села.

„Зачали, зачали...‟ , одповiла довговолоска i кедь знала, же її одповiдь вызве у вдовiцї неспокiйность...

Быв прекрасный день. Сiла за волант i подула до села за старыма родiчами. Чiм ближе к селови была, тым веце єй грїло при сердцї. Застала перед двором i позерала через наполы стягнутый воблак як ї дїдо iде втворити капуру. Бабка стояла на ґанку i руков сi подперала сиву голову. Так рада їх видить довєдна. Усвiдомлёвала сi, же не є нiч важнїше, як мати коло себе чоловiка, котрого любите цїлым своїм бытём...

Быв то шкаредый день. Стояла перед воглядилом i чесала сi волося. Пару раз їх поскубала гребiнём а зохабила їх лем так страпаты лежати на плечах. Шла через мiсто з амбрелов у руцї. Рукы ся єй трясли, но не лем зо зiмы. Єй тяжкы крокы мiрiли на заставку. Хотїла сi купити листок, но не знала выповiсти де. Не было треба, шофер єй барс добрї знав i нiч ся не просив...

Выступила. Хмары над церковлёв были барс темны. Iшла по улiцї а ногы лем так тягала за собов. Пришла до двора, никому ся не поздравила. Через воблача малой хыжкы вiдїла бабкiну сиву голову, котру подперала обома руками. Сiла сi до алтанку і чекала. Так не хотїла чекати а вшытко ся в нїй сперало, але чекала.  Сидїла, чекала... Зараз хлопи отворили капуру а до двора вошла чорна додавка...

...Приверла очi, по лицях ся єй покатуляли слызы як горох. Быв то брыдкый день...