11. 11. 2023: Мілан ҐАЙ: Тыждень у школї (Проза)
Мілан Ґай
Тыждень у школї
Тыждень у школї і на інтернатї быв головно про Івана неконечно-пренеконечно довгый. Пережывав го у представах, як то буде в суботу, чі ся му подарить стрїтити свою танечніцю із минулой ославы у їх селї? Шкода, же в тім часї не была доступна така техніка і выможености, як теперь. Не мав бы Іван ниякый проблем заволати Марьцї мобілом або на писати мейла і догода бы была на світї.
Но мать то лем теперішня молодеж вшелиякы выдобыткы технікы.
То не так як за нашых молодых час.
Не дало ся то даяк затаїти, жебы о тїм нихто не знав.
Телефон у селї быв лем єден, певна лінка. Кідь сьте дакому волали, та як нато, фурт го зобрала інша особа, не тота, котру сьте кликали.
Далша можность была, написати писмо.
Хто го але перебере першый, а чі го не перечітать – то лотерія?
З роздумуваня у машынї по дразї з інтернату домів го вырушыв Мартін.
„Та што, о чім роздумуєш? Тішыш ся домів што?‟
Він найлїпше познав ёго чутя, быв то ёго найлїпшый камарат і сокласник. Вєдно зачінали ходити до школы іщі у сельскій школї у роднім селї, де в тім часї учів старый добрый учітель, котрого іщі ай они зазнали.
Быв то хырный і добрый учітель і довгы рокы ту жыв у селї ай із своёв родинов, як уж было споминано.
„Само собов, же ся тїшу, – одповів Мартінови, котрый собі ґу нёму присїв на кус бісїды. „Прийдеш до нас завтра дообіда, вєдно то перебереме, добрї?‟
„Сидить вец, буду там кедь дашто не буде важного дома на роботу, – додав Іван.
Драга домів поребігала в погодї а уж помалы мало быти Гуменне.
Переступлёвати на другу машыну не было треба. На гуменьскім штаціонї влак постояв двадцять минут і продовжовав у далшому напрямі до Меджілаборець.
Конечно приходить заставка і буде треба выступити.
Неоновы новопоставлены світла освітлёвали железнічну заставку і драгу над нёв повыше. Хлопцї выступили з машыны ай із другыма людьми із сусїднёго села Букова, котры ся у глучках побрали освітленов драгов до села.
До приходу автобуса заходили до корчмы выпити пиво, посидїти і так почекати на автобус.
В тых часах дость велё чоловіків із сусїднёго села робили по придруженых ставбах по цїлім Словеньску. В понедїлёк рано їх возив автобус із Букова ґу машынї, но у пятніцю по них приходив, коли по тыжнёвцї приходили домів.
До корчмы зашли ай нашы кошіцькы школяре Іван з Мартіном а із сусїднёго села їх сокласникы, Іван, Володё і Тонё.
Сїли собі вєдно за стїл а Тонё пішов купити каждому із них пиво. Кус далше од них сидїли камаратя, Штефан з Володём, котры прийшли з Кошіць домів скорше, о семій годинї по обідї. Шыковна а іщі ай молода качмарька мала уж розчаповано вецей пив.
Нечудо, же за так куртый час жаждны камартя уж каждый з них могли пити своє пиво.
Мартін пішов купити Буковчанам пиво, бо перед тым брали они, так теперь їм вертаме мы і попросив качмарьку, жебы їм іщі зробила по пиві.
Не было уж дость часу, бо за куртый час бы уж мав прийти автобус. Качмарька і хлопцї камаратя, вшыко стигли.
Розлучіли ся з тым, же у недїлю будуть вєдно у лабірьськім ріхлику.
„Так агойте у недїлёю, – і єден по другім выходили із корчмы ґу автобусу за остатнїма, котрый уж акурат приходив.
Такой за нима пішли домів ай Мартін і Іван, же завтра будуть вєдно.
„Так агой.‟
„Агой завтра, – одповів Іван і помалы крачав темнов неосвітленов драгов ґу капурцї родного дому.
У тмі ледва намацькав* капурку і такой го напала думка:
Чом зась тото верейне світло не світить?
Завтра то буде мусити повісти родичам, няй то нагласать на урядї, жебы то дали оправити.
_________________________
*намацькав – зацітив, нагматав
